Відхилення взаємного розміщення поверхонь

Як і відхилення форми, згідно з вимогами стандартів визначають відхилення взаємного роз­міщення поверхонь. Кількісне визначення відхилень взаємного розміщення поверхонь визначають як відстані, розміри чи кути між дотичними до істинних площин, поверхонь, ліній тощо. Напри­клад, відхилення від паралельностіплоских поверхонь визначають як різницю найбільшої та найменшої відстаней між дотичними та істинними плоскими поверхнями у межах нормованої ділянки.

Відхилення від перпендикулярностіплоских поверхонь визна­чають як найбільшу відстань між дотичною до однієї з істинних поверхонь площиною та ідеальною площиною, що перпендикулярна до дотичної поверхні другої істинної площини. Відхилення від перпендикулярності зображене на рис. 3.21, а.

Відхилення від співвісностівідносно спільної осі — це найбіль­ша відстань між віссю істинної поверхні та спільною віссю двох чи більше поверхонь обертання на довжині нормованої ділянки (рис. 3.21, б), авідхилення від симетричностівідносно базової площини — найбільша відстань між істинною площиною симетрії заданої поверхні (чи поверхонь) і базовою площиною симетрії у межах нормованої ділянки (рис. 3.21, в).

Позиційнимназивають найбільше відхилення істинного роз­міщення (його центра, осі чи площини симетрії) від номінального розміщення у межах нормованої ділянки (рис. 3.21, г).

Рис. 3.21. Відхилення взаємного розміщення поверхонь

Сумарні відхилення форми і розміщення повер­хонь.

Радіальне биттяповерхні обертання відносно базової осі є сумою відхилень від округлості профілю та відхилень його центра відносно базової осі. Воно дорівнює різниці найбільшої та най­меншої відстаней від точок істинного профілю поверхні обертан­ня до базової осі у перетині, перпендикулярному до неї. Якщо визначають радіальне биття поверхні (рис. 3.22, а) не тільки у площині перетину, а й на ділянці L її довжини, то знаходять так зване повне радіальне биття, що є сумою відхилень від цилінд­ричності заданої поверхні та відхилень від її співвісності відносно базової осі.

Торцеве биття (повне) — це різниця найбільшої та найменшої відстаней точок усієї торцевої поверхні від площини, перпендику­лярної до базової осі та найближчої до істинної торцевої поверхні. Торцеве биття є сумою відхилень від площинності істинної торце­вої поверхні та відхилень від її перпендикулярності відносно ба­зової осі. Іноді його визначають у перетині істинної торцевої по­верхні з ідеальним циліндром діаметра d (рис. 3.22, б).

Рис. 3.22. Сумарні відхилення форми і розміщення поверхонь

Залежний та незалежний допуски розміщення (форми). До­пуски розміщення чи форми, які визначають для валів чи отво­рів, можуть бути залежними та незалежними. Залежнимназива­ють змінний допуск розміщення чи форми, найменше значення якого зазначене у кресленні чи у ТУ, його можна перевищувати на величину, що відповідає відхиленню істинного розміру поверх­ні виробу від найбільшого розміру вала чи найменшого розміру отвору. Залежні допуски призначають переважно для забезпечен­ня можливості складання виробів, що з'єднуються одночасно кі­лькома поверхнями відповідно до заданих припасувань (шпонко­ві, шліцьові, різьбові з'єднання). Залежні допуски здебільшого контролюють за допомогою комплексних прохідних калібрів, що мають форму з'єднуваних виробів (шліцьових валів зі шпонкою чи шліцьових отворів). Це дає змогу забезпечувати повну взаємо­замінність виробів.

Незалежнимназивають допуск розміщення чи форми повер­хонь сталої величини для усіх виробів, виготовлених за заданим кресленням, він не залежить від істинних розмірів заданих пове­рхонь. Наприклад, для забезпечення співвісності поверхонь отво­рів для підшипників кочення чи міжосьової відстані поверхонь заданих отворів у корпусах редукторів переважно контролюють тільки взаємне розміщення осей заданих поверхонь.

Числові значення допусків форми та розміщення поверхонь стандартизовані. Визначено 16 ступенів точності з коефіцієнтом їх числового ряду 1,6. Встановлено також три рівні А, В і С спів­відношень між допуском розміру поверхні та допусками форми чи розміщення, які становлять відповідно 60, 40 і 25% від допус­ків розмірів, а для циліндричних поверхонь — відповідно ЗО, 20 і 12%, оскільки допуск форми для них визначають за відхилення­ми радіуса, а не діаметра поверхонь.

У разі відсутності на кресленні допусків форми чи розміщення вони не мають перевищувати допусків розмірів поверхонь.