Тема 12. Трудова дисципліна.

План.

1. Поняття і правові методи забезпе­чення трудової дисципліни.

2. Заохочення за успіхи в роботі та по­рядок їх застосування.

Література:

1. Трудове право України. За ред. П. Д. Пилипенка. – К.: «Ін Юре», 2004, с. 346-350, с. 353-357.

2. Трудове право України. За заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: Видавництво А.С.К., 2004, с. 459-466.

3. Кодекс законів про працю України. – Х.: «Оддісей», 2006, с. 78-83.

1) Трудова дисципліна в будь-якому суспільстві ви­ступає об'єктивною необхідністю виробничого проце­су, спільної трудової діяльності незалежно від її суспільної організації та форми власності. Спільну роботу не можна виконувати без підпорядкованості загальному порядкові.

Трудова дисципліна— це сукупність правових норм, що регулюють обов'язки сторін трудових правовідносин та певними методами забезпечують належний процес праці. Під методами забезпечення трудової дисципліни слід розуміти передбачені зако­нодавством способи її забезпечення: заохочення та примус.

Правові норми інституту трудового права регла­ментують внутрішній трудовий розпорядок, встанов­люють обов'язки працівників та роботодавця, визна­чають заходи заохочення за сумлінну працю та відповідальність за винне невиконання своїх обо­в'язків.

Дисципліну праці доцільно розглядати у трьох аспектах: 1) правове регулювання прав та обов'язків сторін трудового договору; 2) стимулювання добро­совісної праці; 3) відповідальність за порушення трудових обов'язків.

Трудова дисципліна — це, насамперед, сумлінне виконання працівником і власником або уповноваже­ним ним органом обов'язків, покладених на них за­конодавством про працю України.

Основними нормативними актами, що регулюють трудову дисципліну, є Кодекс законів про працю України (гл.Х), правила внутрішнього трудового розпорядку, технічні та посадові інструкції, статути підприємств, установ, організацій тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок— це вста­новлений на підприємстві, в установі, організації порядок поведінки, взаємодії між працівниками у процесі здійснення трудової діяльності, який вклю­чає в себе особливості взаємовідносин працівника і власника або уповноваженого ним органу.

Усі нормативні акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи: норми загального характеру (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку (зат­верджені Держкомпраці СРСР за погодженням з ВЦСПС 20 липня 1984 р.); норми спеціального зна­чення, що враховують специфіку окремих галузей господарства, окремих категорій працівників (галу­зеві правила внутрішнього трудового розпорядку, статути та положення про дисципліну окремих кате­горій працівників).

Серед вказаних нормативних актів особливе зна­чення мають Типові правила внутрішнього трудово­го розпорядку, в яких сформульовані загальні норми та на підставі яких міністерствами та відомствами розробляються галузеві правила. У цих правилах враховується специфіка галузі щодо режиму праці та відпочинку, прав та обов'язків працівників.

Правила внутрішнього трудового розпорядку на конкретному підприємстві — це локальний норма­тивний акт, що затверджується трудовим колекти­вом за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації на основі Типових правил. У них конкретизуються права та обов'язки сторін трудового до­говору, порядок прийняття на роботу, підстави звільнення з роботи, режим робочого часу та часу відпочинку, заходи заохочення за сумлінну працю та порядок їх застосування, заходи стягнення та по­рядок застосування дисциплінарної відповідальності до працівників, що порушують трудову дисципліну.

Для окремих категорій працівників законодав­ством передбачені статути та положення про дис­ципліну. Статути про дисципліну - нормативний акт, який регулює трудові відносини, у тому числі і порядок дисциплінарної відповідальності праців­ників окремих галузей економіки, за умовами робо­ти яких порушення дисципліни може призвести до особливо тяжких наслідків. Санкції для осіб, що не­суть відповідальність за статутом, як правило, більш суворі, ніж передбачені у КЗпП України. Так, для працівників органів прокуратури діє Дисциплінар­ний статут прокуратури України, затверджений По­становою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., для працівників зв'язку — Статут про дис­ципліну працівників зв'язку, затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 р. № 877, тощо.

Особливістю вказаних нормативних актів є те, що їх дія поширюється тільки на окремі, зазначені у са­мих статутах та положеннях категорії працівників відповідної галузі. Крім того, деякі статути та поло­ження діють на додаток до правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна на підприємствах, в устано­вах, організаціях забезпечується:

1) створенням необхідних організаційних та еко­номічних умов для нормальної високопродуктивної роботи;

2) свідомим ставленням до праці;

3) методами переконання, виховання;

4) заохоченням за сумлінну працю.

У трудовому колективі створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, су­ворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо ок­ремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного та гро­мадського впливу.

Права та обов'язки трудових правовідносин ста­новлять зміст трудового договору, Вони визначають­ся безпосередньо у трудовому договорі, передбача­ються законодавством, а також встановлюються у локальних нормах.

Так, відповідно до ст. 139 КЗпП України праців­ники зобов'язані працювати сумлінно і чесно, своє­часно і точно виконувати розпорядження власника, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайли­во ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Коло обов'язків, які виконує кожний працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, визначається тарифно-кваліфікаційними довідника­ми робіт і професій робітників, кваліфікаційними до­відниками посад службовців, а також технічними правилами, посадовими інструкціями та положення­ми, які розробляються та затверджуються на під­приємстві, в установі, організації.

Крім загальних обов'язків, статутами про дис­ципліну, положеннями, наказами, розпорядженнями на конкретному підприємстві можуть встановлюватись для працівників такі обов'язки, що відобража­ють специфіку виробництва, технологічного процесу тощо.

Стаття 141 КЗпП України покладає на власника або уповноважений ним орган обов'язки правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додер­жувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів праців­ників, поліпшувати умови їх праці та побуту. У пра­вилах внутрішнього трудового розпорядку підпри­ємства обов'язки власника або уповноваженого ним органу можуть конкретизуватись з урахуванням особливостей виробництва, підприємства тощо.

2) Дуже важливим моментом у праці найманого працівника є оцінка його праці. Винагорода за працю є широким поняттям. Її складовими є заробітна пла­та і заохочення за працю. Якщо зарплата — це гро­шова винагорода за виконану роботу, то заохочення за працю— це публічне визнання заслуг працівника та надання йому переваг у зв'язку із досягнутими успіхами в роботі. За успіхи в роботі до праців­ників підприємств, установ, організацій можуть зас­тосовуватися будь-які заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 143 та 9 КЗпП України). Заохочення сприяє розвиткові тру­дової ініціативи та активності.

Зі змісту статті 143 КЗпП України вбачається, що питання заохочення працівників цілком віднесені до сфери локального регулювання. Саме у таких нормах встановлюється система стимулювання праці: види заохочення, підстави та порядок їх зас­тосування, показники продуктивності праці, при досягненні яких працівник має право на заохочення.

Чинне законодавство України передбачає такі ос­новні види заохочень:

— за успіхи у роботі (ст. 143 КЗпП України);

— за особливі трудові заслуги (ст. 146 КЗпП Ук­раїни);

— переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки (ст. 145 КЗпП України).

Перший вид заохочень може застосовуватись до працівників за зразкове виконання трудових обо­в'язків, новаторство, підвищення продуктивності праці та інші успіхи у роботі. Як правило, до цієї групи належать заходи заохочення морального та морально-матеріального характеру, які встановлю­ються на підприємстві правилами внутрішнього тру­дового розпорядку (оголошення подяки, нагороджен­ня цінним подарунком, занесення до Книги почесних працівників підприємства, на Дошку пошани, видача премій).

Другий вид заохочень — за особливі трудові зас­луги — застосовується до працівників шляхом по­дання представлення у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за да­ною професією. Законом України «Про державні на­городи України» від 16 березня 2000 р. встановлені види державних нагород, у тому числі за особливі трудові досягнення.

Певні особливості властиві третьому виду заохо­чень. Ідеться про пільги і переваги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обо­в'язки. Таким працівникам надаються в першу чергу пільги в соціально-побутовій сфері (путівки на сана­торно-курортне лікування та у будинки відпочинку), поліпшення житлових умов. Також надаються пере­ваги при просуванні по роботі. Так, законодавством України для певних категорій працівників окремо врегульовано порядок проходження службової кар'­єри. Зокрема, Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. передбачається квалі­фікація посад, ранги держслужбовців, а також за­кріплено положення, відповідно до якого просування по службі здійснюється шляхом зайняття більш ви­сокої посади на конкурсній основі. Перевагами кори­стуються державні службовці, які досягли кращих показників у роботі, підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву. Порядок формування та організація роботи з кадровим ре­зервом регулюються спеціальним положенням, зат­вердженим Кабінетом Міністрів України.

Заохочення застосовуються власником або упов­новаженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової органі­зації. З цього приводу видається наказ (розпоряд­ження), який оголошується в урочистій обстановці. Відомості про заохочення працівників заносяться до трудових книжок відповідно до правил їх ведення.