Працівник несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану ним у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП).

Сам факт появи на роботі у нетверезому стані є грубим пору­шенням працівником трудових обов'язків.

Працівник, який знаходився у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду (в тому числі за зіпсуття з необережності сировини та матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції). У даному випадку не має значення ані кваліфіка­ція, спеціальність чи посада працівника, ані форма вини. Необ­хідною умовою притягнення до відповідальності є підтверджен­ня нетверезого стану працівника. Постановою Пленуму Верхов­ного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 (п. 10) звернено увагу на те, що нетверезий стан працівника може бути підтвер­джений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

Якщо з вини працівника, який перебував у нетверезому стані, роботодавець своєчасно не виконав господарські зобов'язання і у зв'язку з цим зазнав збитків, працівник зобов'язаний відшкоду­вати заподіяну шкоду у повному обсязі за правилами Цивільного кодексу України.

Стаття 134 КЗпП, на відміну від п. 7 ст. 40 КЗпП, не передба­чає повної матеріальної відповідальності працівника у випадку заподіяння шкоди в стані наркотичного чи токсичного сп'янін­ня. Обсяг відповідальності за такою підставою мав би обмежува­тися середньомісячним заробітком працівника.

Повна матеріальна відповідальність працівника насту­пає також, якщо шкоди завдано недостачею, умисним зни­щенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрика­тів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціаль­ного одягу та інших предметів, виданих працівникові під­приємством, установою, організацією у користування (п. 5 ст. 134).

Наведена підстава відрізняється від підстави притягнення працівника до обмеженої матеріальної відповідальності лише формою вини, тобто повна матеріальна відповідальність насту­пає тут за умисне(пряме чи непряме) заподіяння такої шкоди. Отже, якщо роботодавець доведе, що працівник при завданні шкоди діяв умисно, проблема розміру відшкодування завданої шкоди відпадає відразу. Наступає повна матеріальна відпо­відальність.

Працівника також можна притягнути до повної мате­ріальної відповідальності, коли відповідно до законодавства на нього покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).

Цим пунктом передбачено, що матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника тоді, коли спе­ціальними законодавчими актами (причому це можуть бути і за­кони, і підзаконні нормативно-правові акти) встановлено випад­ки повної матеріальної відповідальності певних категорій пра­цівників внаслідок виконання ними відповідних функцій.

Повна матеріальна відповідальність є додатковим наванта­женням на працівника. Необхідність її запровадження зумовле­на особливістю виконуваної роботи та умов праці, а також підви­щеною зацікавленістю держави у збереженні того чи іншого майна та підвищенні відповідальності працівника за його збереження.

В Україні продовжують діяти деякі акти СРСР, якими вста­новлюється повна матеріальна відповідальність, а саме: за шко­ду, заподіяну перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; за втрату чи затримку доставки усіх видів поштових і телеграфних відправлень, недоставку пе­ріодичних видань; за одержання службовою особою премій вна­слідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання ро­біт та ін.

Потрібно звернути увагу на те, що положення ряду норматив­них актів, які визначають випадки повної матеріальної відпо­відальності є застарілими та не можуть застосовуватись, оскіль­ки вони вже передбачені КЗпП. Наприклад, п. ЗО «Порядку ведення касових операцій у національній валюті України» пе­редбачає обов'язок касира відповідати за збереження всіх прий­нятих ним цінностей. Однак з касиром можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134 КЗпП) або він може бути суб'єктом повної матеріальної відповідальності за будь-якими іншими підставами, передбаченими КЗпП. Тому, очевидно, застосування положень Порядку є зайвим. Аналогічна ситуація щодо постанови Ради Міністрів «Про матеріальну від­повідальність осіб, винних у загибелі або розкраданні великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз та коней, які належали кол­госпам і радгоспам».