Релігійна мораль і моральна філософія

Принцип любові в моральній філософії тією чи іншою мірою визнавався більшістю мислителів, за винятком тих, хто намагався переосмислити християнську етичну традицію (Гольбах, Штірнер, Маркс, Ніцше). Під сумнів при цьому ставилися достатність лю­бові як етичного принципу, а також можливість визнання заповіді любові як фундаментального достовірного імператива, у силу то­го, що почуття (а любов є насамперед почуттям) не може бути загальнозначущою основою морального вибору. У цьому питанні найбільш рішучим і послідовним виявився І. Кант, що відмовляв­ся бачити в любові рушійну силу, приймаючи як дійсний мотив моральних діянь борг. Кант у своєму категоричному імперативі принципово протиставляв борг любові, хоча по своєму норматив­но-етичному змісті категоричний імператив тотожний саме запо­віді любові.

Основними поняттями і моралі і релігії є добро і зло. Ці катего­рії мають морально-нормативний характер і позначають моральну оцінку поводження людей і суспільних явищ з визначених позицій. Під добром розуміється те, що суспільство, визначена соціальна гру­па вважає належним і моральним, гідної наслідування, тобто благом. Зло має протилежне значення: аморальність у вчинках і моралі лю­дей, гідна осуди.

У розумінні конкретного змісту добра і зла в історії людської культури існували різні, що іноді навіть суперечать один одному представлення. Питання, що завжди цікавило людей, — це питання про підстави, критерії добра і зла. Чи є ці підстави вічними і незмін­ними, відкіля вони виникають — від чи божественної моралі, від чи абсолютного духу, чи мають вони історичний характер, міняючись у залежності від умов життя, виховання людини, морального стану суспільства?

Представники релігійної традиції вбачають такі підстави доб­ра і зла в божественній волі.

Конкретний зміст понять добра і зла, їхнє специфічне відо­браження в моральній і релігійній свідомості визначених епох, суспільних систем обумовлені соціальними відносинами, рівнем духовного розвитку суспільства.