Загальна характеристика релігійної ситуації й типологія релігій, що сповідуються в Україні

Кількісна та якісна характеристика релігійно-церковного життя в Україні визначається наявністю багатьох конфесій, належністю до них частини населення, складними процесами в релігійному середовищі. Понад три чверті релігійних громад в Україні — це парафії двох осно­вних духовно-релігійних традицій у християнстві: східної (правосла­в'я) й західної (греко-католицизм). Найвпливовішою складовою релі­гійного життя є Українське православ'я. Динамічно розвиваються Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП),

Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП) та Українська автокефальна православна церква. Йде активний процес відродження Української греко-католицької церкви (правильно: Украї­нська католицька церква східного обряду), авторитетною є Римо-като­лицька церква. Досить широко представлені в Україні церкви протес­тантського напряму: Євангельські християни-баптисти, Християни ві­ри євангельської (П'ятидесятники), Свідки Ієгови, Адвентисти сьомо­го дня, Реформістські церкви, лютеранство. Зростають кількісно гро­мади мусульманського віросповідання. Створені умови для діяльності іудаїстських громад. Серед новітніх релігійних течій набувають по­ширення громади неохристиянських рухів (Церква Повного Єванге­лія, Церква Христа, Новоапостольська церква, Церква Останнього За­віту — Вісаріонівці та ін.), релігії орієнталістського напряму (Товари­ство Свідомості Крішни, буддисти, Шрі Ауробіндо тощо), різні езоте­ричні, сайєнтологічні та інші рухи (Реріховське товариство, послідов­ники Олени Блаватської, Олеся Бердника, віра Бахаї, діанетика Хаббарда та ін.). Започаткували свою діяльність неоязичники: рідновіра, РУНВіра, Великий Вогонь тощо. У цілому релігійність в Україні оріє­нтована на утвердження української державності, виховання громадян у дусі релігійної толерантності й гуманістичної моралі. Загальну кар­тину релігійної ситуації в Україні можна скласти на основі історично­го аналізу — з одного боку, і соціологічних досліджень — з другого (тобто за допомогою синхронічно-діахронічного методу).