Основні види лабораторних тварин, що використовуються у вірусології
Тварини | Використання |
Миші (білі комерційні) | - для виділення і підтримування ентеровірусів (Коксакі А і В, ЕКХО, поліомієліту), вирусів грипу, сказу, герпесу простого, жовтої лихоманки, кліщового японського енцефаліту, Денге, збудників геморагічних лихоманок – Марбург та Ебола онковірусів;- для визначення онколітичної дії вірусів. |
Щури (білі) | - для вивчення латентного носительства вірусів; - для виділення вірусів Коксакі А і В;- для відтворення вірусних захворювань (грип, лейкози і ін.). |
Морські свинки (короткошерсті породи: голландська, гімалайська, агуті) | - нативну сироватку для постановки реакції зв’язування комплементу; - ерітроцити для лабораторної діагностики грипу у реакції гемаглютинації; - для виділення вірусу лімфоцитарного хоріоменінгіту;- для лабораторної діагностики рікетсіозів, висипного тифу, вірусу ящура і ін. |
Кролики (шиншила, віденский голубий, віденський білий, білий велетень, шампань, аляска і ін.) | - для отримання різних діагностичних сироваток; - для приготування антирабічної вакцини; - для створення моделей багатьох вірусних захворювань. |
Собаки (лайки, вівчарки, такси, дворняжки і ін.) | - для відтворення сказу, кору, коклюшу і ін. |
Кішки (короткошерстні породи) | - для відтворення енцефаломієліту. |
Мавпи (макака резус, макака яванський, зелена мавпа, павіан гамадрил, шимпанзе) | - для вивчення вірусной природи злоякісних новоутворень; - для вивчення гострого розсіянного енцефаліту людини, поліомієлиту, кору, гепатиту В і ін. |
Птахи (кури, голубі, гусаки, качки) | - для вивчення онкогенних вірусів. |
Для експериментів необхідно відібрати добре розвинутих, здорових тварин. Їх вирощують у спеціальних розплідниках, а утримують у віваріях. Для виділення вірусів на чутливих до них тваринах відбирають найбільш ефективний метод ураження, враховуючи при цьому вибірковість вірусу до визначеної тканини. Існують різні способи зараження лабораторних тварин: підшкірний, внутрішньошкірний, внутрішньом’язовий, внутрішньочеревний, внутрішньовенний, інтраназальний, інтрацеребральний, враження у скаріфіковану шкіру, у передню камеру ока, у періферічний нерв і ін. За допомогою інфікування вірусвмісним матеріалом организму чутливих тварин вдається відтворити клінічні симптоми інфекції, простежити реакцію цілосного організму на проникнення збудника. Проте не для всіх збудників вірусних інфекцій існують адекватні моделі лабораторних тварин. Крім того, немає можливості на тваринах одержати велику кількість вірусів, що були б очищені від елементів тваринних клітин.
Культивування вірусів на курячих ембріонах
Використання курячих ембріонів забезпечує стерильність середовища для культивування вірусів, наочність змін, що виникають під їхньою дією на хоріоні та алантоїсі. Вперше культивування вірусу на курячих ембріонах здійснив Раус у 1911 р., за що у 1966 р. став лауреатом Нобелевської премії. Широкий розвиток цей метод культивування вірусів отримав після того, як Вудруфф и Гудпасчур у 1931 р. описали враження хоріоналантоїсної оболонки курячого ембріону вірусом курячої віспи.
У залежності від способу зараження, чуттєвості тканин ембріону до того чи іншого вірусу використовують ембріони різного віку. Наприклад, для культивування вірусів віспи та вісповакцини – 11-14-добові, для вірусів грипу А,В,С - 10-11-добові, для вірусів енцефалітів – 7-8-добові. На 10–14 добових курячих ембріонах з успіхом виділяють віруси паротиту, хвороби Ньюкасла, простого герпесу, Венесуельського західного та східного енцефаломієліту коней та збудників багатьох інших вірусних інфекцій. Завдяки простоті використання, великій чутливості, можливості очистки від домішок і швидкості визначення наявності антигенів вірусів, метод культивування вірусів у курячих ембріонах значно полегшив виготовлення вірусних діагностичних і профілактичних препаратів. Крім того, титрування вірусів за допомогою курячих ембріонів є економічно вигіднішим для достатнього накопичення вірусутримуючого матеріалу у рідинах ембріону, ніж відтворення інфекції.
Методи зараження курячих ембріонів: на поверхню хоріоналантоїсної оболонки, у амніотичну порожнину, у жовтковий мішок, у мозок ембріону, у тіло ембріону, внутрішньовенний. Після зараження ембріони знову інкубують протягом різного часу (від декількох годин до декількох днів у залежності від швидкості розвитку вірусу у тканинах ембріону).
Дата добавления: 2015-03-19; просмотров: 1687;