Мистецька спадщина Тараса Шевченка для нас не менше цінна, ніж його поезія. Cаме природний дар малювання вивів його з безодні кріпацького стану в мистецьку еліту.

Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Його художня творчість різноманітна.

Вже за життя Шевченко мав заслужену славу видатного портретиста. Він виконав також великі серії пейзажів, архітектурних замальовок (в тому числі з українськоі старовини), книжкових ілюстрацій. Він першим з українців опанував техніку офорта і створив у ній ряд видатних композицій.

Для Шевченка малювання стало хлібом насущним, вираженням його творчого духу. Малярські роботи Шевченка викликають інтерес насамперед як високі мистецькі зразки. Художник торував нові шляхи в розвитку українського образотворчого мистецтва.

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм.

Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.