Вічним мандрівником увійшов в історію літератури Тарас Шевченко.

За влучним визначенням невтомного дослідника життя та творчості безсмертного Кобзаря, професора Вінницького державного педуніверситету Бориса Хоменка, своїм духовним зором поет обіймав усю Україну, об’їздив і обходив як співробітник Археографічної комісії Київщину, Черкащину, Запоріжжя, Чернігівщину, Полтавщину.

Одним із визначних епізодів його неспокійного життя стала подорож на Поділля і Волинь в вересні-жовтні 1846 року. Перед цим письменник зібрав фольклорні матеріали на Сквирщині. В Сквирі зберігся пам’ятник архітектури 19 ст., приміщення колишньої поштової станції, де за свідченнями істориків зупинявся поет.

В повітовому місті він записав декілька чумацьких пісень. Там поет почув пісню «Зажурився бідний сірома», а в селах повіту, куди входила і частина сучасного Погребищанського району Вінницької області – «Ой, сидить пугач на могилонці», «Чи я тобі не казала», «А в городі Самарі».

Ленінградський шевченкознавець П. В. Жур, визначив конкретні пункти Тарасового шляху на Поділлі. Автор, опираючись на «Расписание трактов от Петербурга до Москві й других важнейших мест Российской империи» та повість Т. Шевченка «Прогулка с удовольствием й не без морали» (1856-1857), встановив поштові станції, через які пролягало відрядження поета. Ці станції: Віта – Васильків – Біла Церква – Сквира – Липовець – Брацлав – Могилів-Подільський.