Аналіз стану державного сектора економіки та необхідність його реформуваня

Існуючій структурі державного сектору економіки в Україні притаманна велика кількість проблем, успадкованих від колишнього Радянського Союзу, серед яких громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції міжурядовими відомствами. Існуюча система підготовки, прийняття і реалізації документів, які виражають економічну політику держави, гальмує здійснення економічних реформ, покликаних покращити підприємницький клімат в країні [7, с. 264].

Очевидно, що без зміни підходів в роботі урядових відомств уже сьогодні, численні перешкоди на шляху до залучення інвестицій, будуть усуватися дуже повільно, або ж будуть виникати знову чи підмінюватися новими нормативними актами і навпаки. Успішне проведення державно - адміністративної реформи стимулюватиме швидке здійснення інших реформ, зробить державний сектор менше схильним до корупції і бюрократизму та покращить загальний імідж країни, що дозволить стати на інший шлях та взяти прискорений курс на розвиток і зростання економіки України. Держава почне сприяти, а не перешкоджати здійсненню економічних реформ.

Реформування державно-адміністративного апарату - це, звичайно, складне завдання, що потребує міцної волі, багато часу та консолідації різних зусиль. Але це ключова реформа, яка абсолютно необхідна для полегшення і уможливлення всіх інших економічних і соціальних реформ, потрібних для залучення інвестицій в країну. Враховуючи зміни до Конституції, які розширюють можливості нового Кабінету Міністрів щодо знаходження підтримки в парламенті і здійснення повноважень протягом більшого строку, ніж попередні уряди, сьогодні існує унікальна можливість для проведення державно-адміністративної реформи. Обмежений успіх попередніх урядів у проведенні економічних реформ для покращення підприємницького та інвестиційного клімату в країні викликаний, перш за все, дисфункціональністю існуючої системи підготовки, прийняття і реалізації економічно-політичних програм. Структура системи державного управління, яка існує в Україні, що залишилася у спадок від комуністичного минулого, пронизана корупцією, бюрократією і корисливими інтересами. Процес прийняття рішень є громіздким; відсутнє чітке розмежування компетенції міжурядовими відомствами. Навіть незначні рішення вимагають багатьох погоджень і затверджень. Через низьку заробітну плату державні службовці опиняються перед складним вибором між об'єктивним виконанням своєї роботи та існуванням на невелику офіційну заробітну плату або вчиненням корупційних дій. Державний сектор стримує розвиток країни, і, зокрема, через стримування економічних реформ.

Успіх державно-адміністративної реформи залежатиме від рішучої позиції вищих посадових осіб і активної підтримки з боку підприємницьких кіт та громадянського суспільства. Якщо обидві сторони усвідомлять переваги ефективної, прозорої і не корумпованої влади, то тісні зв'язки між політичними групами і місцевим підприємницькими колами скоріше сприятимуть, ніж перешкоджають здійсненню реформи [7, с. 265].

Реформа державного апарату вимагає багато часу і передбачає багато етапів. Уряд повинен почати реформу з ухвалення плану дій щодо реалізації концепції адміністративної реформи. План дій має враховувати досвід інших країн, який свідчить, що комплексна і докорінна реформа державного апарату має більше шансів на успіх, ніж часткова чи покрокова реформа. Ряд країн має успішний досвід у реформуванні свого державного апарату (наприклад, Канада, Нова Зеландія, Польща, Ірландія). Слід використовувати офіційні двосторонні контакти, щоб вивчити можливість запрошення колишніх державних посадових осіб з таких країнах, як, наприклад, Канада, до України з метою надання рекомендацій і обміну досвідом у сфері реформування державного управління.

Реформа має включати такі елементи:

1. Формулювання нового підходу державної влади до підтримки приватного сектора. Першим кроком на шляху реформування державного сектору має бути чітке визначення основних завдань і ролі державної влади. Роль влади - не змагатися з приватним сектором в отриманні доходів, а підтримувати приватний сектор через створення сприятливого середовища для його діяльності. Базовим принципом у визначенні ролі влади має бути підхід, згідно з яким продуктивні й прибуткові види діяльності мають здійснюватися приватним сектором в умовах вільного і конкурентного ринкового середовища. Влада надає ті важливі послуги, які не забезпечуються приватним сектором, наприклад, послуги інфраструктури, некомерційні види діяльності у сфері освіти, охорони здоров'я та довкілля, захист малозабезпечених верств населення, ринкове регулювання торгівлі, зв'язку, охорони праці та інших аспектів діяльності приватного сектору, правоохоронна діяльність, зовнішня політика, державна безпека та оборона, та інші некомерційні види діяльності. Чітке визначення ролі уряду покликане не допустити повторення деяких нещодавніх "ініціатив" уряду, як, наприклад, створення нових державних підприємств для "доповнення" приватного сектору на таких ринках, як переробка нафти, виробництво титану, продаж зерна тощо.

2. Підвищення прозорості влади і доступ до державної інформації. Другим

кроком влади в реформуванні державного сектора має стати невідкладне забезпечення більшої прозорості та доступності державної інформації для громадськості (крім інформації, яка не може розголошуватися в інтересах державної безпеки). Це завдання може бути виконане шляхом невідкладного прийняття законодавства про вільний доступ до державної інформації з будь-яких питань, які не торкаються національної безпеки. Процедури державних закупівель також слід зробити більш прозорими [10, с. 292].

Вдосконалення інформаційної прозорості і відкритості також стане потужним чинником в боротьбі з корупцією, яка є основною причиною викривлень в діяльності державного сектора. Крім того, інформаційна відкритість забезпечить активнішу суспільну підтримку реформування політики і ролі держави з боку підприємців, профспілок, студентства, преси, державних службовців.

3. Перегляд функціональних, операційних аспектів і організації державної служби. На третьому етапі має бути проведений комплексний перегляд діяльності державного сектору. Повна "ревізія" всіх функцій, операцій і видів діяльності державного сектору покликана визначити ті функції і програми, які не відповідають державним інтересам і свідчать про дублювання повноважень. Слід відмовитися від непотрібних чи невідповідних функцій центральних органів влади; інші функції потрібно передати приватному сектору або органам місцевого самоврядування. Необхідно також провести аналіз повсякденної діяльності державних відомстві кваліфікації їх кадрового складу з метою впорядкування процедур прийняття рішень, які на сьогодні залишаються надто складними і забирають багато часу, а також підвищити якість державної служби. В цілому, таку комплексну ревізію можна провести в три етапи:

Мета перегляду функцій полягає у визначенні основних функцій і обов'язків центральних органів влади і виділенні ресурсів на пріоритетні сфери з метою здійснення ефективного державного управління, забезпеченого необхідними ресурсами.

4. Узгодження діяльності спеціалізованих державних інститутів, відповідальних за активізацію інвестиційної діяльності в Україні. Місією державної інвестиційної політики є не тільки створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності, але й залучення інвесторів, стимулювання їх бізнес-активності та по стін вести цій не обслуговування. Досвід багатьох країн з перехідною економікою свідчить про важливість формування позитивного іміджу держави, забезпечення потенційних інвесторів об'єктивною інформацією про економічний потенціал країни, надання їм аналітичної, юридичної та організаційної підтримки.

Донедавна в Україні були відсутні спеціалізовані інституції, які б спеціалізувались на вирішенні цих питань. Однак, впродовж минулого року було створено - Державний центр сприяння іноземному інвестуванню при Міністерстві економіки, Державне агентство з інвестицій та інновацій. Національну раду України з інвестицій та інновацій при Президентові Україні та активізовано роботу Консультативної ради з питань іноземних інвестицій. Це є свідченням того, що поліпшення інвестиційного клімату є одним із пріоритетів державної економічної політики. В той же час, наявність такої кількості інституцій, які займаються аналогічними питаннями може дезорієнтувати потенційних інвесторів. Зважаючи на це, необхідно чітке розмежування функцій та обов'язків цих інституцій [10, с. 294].

5. Введення системи "заохочень" і "контролю". Стрижнем державно-адміністративної реформи є створення в державному секторі інституційного середовища, яке грунтується на системі "заохочень" і "контролю", що забезпечить ефективне виконання державними службовцями функцій держави. Система "заохочень" і "контролю" в державному секторі має бути створена за взірцем системи, яка природним чином працює в приватному секторі. В приватному секторі вільні ціни і вільна торгівля дають компаніям змогу шукати способи отримання прибутку і таким чином стимулюють їх діяльність. Контроль забезпечується наявністю конкуренції: ті, хто не підвищують ефективність своєї діяльності і не ведуть постійний пошук шляхів вдосконалення для більш повного задоволення потреб своїх клієнтів, будуть витиснуті з ринку або збанкротують. Подібна система має бути запроваджена в державному секторі в процесі здійснення комплексної державно-адміністративної реформи [6, с. 314].

6. Рівень зношеності основних засобів в Україні. Актуальність інвестиційного механізму лізингу. Майбутній економічний та соціальний розвиток України значною мірою залежить від обсягів інвестицій в основні засоби підприємств. Інвестиції в основні засоби покликані оновити техніку та технології на вітчизняних підприємствах різних видів економічної діяльності, забезпечити конкуренто здатність їх продукції; сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, створенню нових робочих місць, підвищенню матеріального забезпечення та рівня життя населення країни.

В Україні діапазон складових державного сектора є широким - від суто державних підприємств, що перебувають у повному державному володінні, до змішаних акціонерних компаній з різною часткою державної власності.

До державного сектору економіки відносяться бюджетні установи, а саме: установи освіти, національної служби охорони здоров'я, соціальних послуг, суспільного транспорту, національні і місцеві державні підприємства, а також державні корпорації [6, с. 316].

Склад державного сектору економіки за організаційно-правовими формами господарювання:

· Державні унітарні підприємства;

· Державні установи;

· Акціонерні товариства, в статутному капіталі яких більше 50% голосуючих акцій знаходиться у власності держави.

· Дочірні підприємства чиї головні компанії входять у держсектор;

· Підприємства, що входять в холдинг, головна компанія якого входить до держсектора.

Основою державного сектора є сукупність державних підприємств, які незалежно від сфери діяльності і національних особливостей можна об'єднати в три великі трупи:

· несамостійні публічно-правові підприємства монетні двори, державні школи, комунальні школи, дитячі садки, в'язниці;

· самостійні підприємства, що діють в рамках публічного права - пошта, залізниці, державні холдинги, державні корпорації;

· юридично самостійні підприємства, що діють в рамках приватного права - акціонерні товариства.

Слід зазначити, що до складу виключно державних підприємств належать державні підприємства, які не можуть приватизуватись, державні корпорації та акціонерні компанії.

Для забезпечення оперативного обліку акцій, часток, паїв, що належать державі у статутних капіталах господарських товариств, здійснення ефективного управління корпоративними правами держави. Фондом державного майна України (далі - Фонд) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.10.2003 №1679 ведеться Реєстр корпоративних прав держави. На 1 січня 2013 року в Реєстрі корпоративних прав держави обліковується 721 господарських товариства, у статутному капіталі яких є державна частка.

Держава в особі Уряду України, Фонду державного майна України, міністерств і інших центральних та місцевих органів виконавчої влади здійснювали управління корпоративними правами держави у 596 відкритих та закритих акціонерних товариствах, 76 товариствах з обмеженою відповідальністю та 30 національних акціонерних і державних холдингових компаніях (НАК і ДХК), створених спеціальними рішеннями Президента України та Уряду України [9, с. 62].

З них:

· 306 господарських товариств (42%загальної кількості) мають у статутному капіталі державну частку понад 50%, яка надає державі право контролю за їх діяльністю (далі -контрольні), з них 155 господарських товариства (21%) мають державну частку 100%;

· 200 господарських товариств (28%) мають державну частку в статутному капіталі розміром від 25 до 50% (блокуючий пакет);

· 215 господарських товариств (30 %) мають державну частку в статутному капіталі розміром до 25%.

Рис. 2.1. Розподіл корпоративних прав держави за розміром державної частки в статутному капіталі станом на 1січня 2013 року наведений у рисунку 2.1.

Крім того, з них:

· 107 акціонерних товариств засновано міністерствами в процесі корпоратизації державних підприємств, які не подають до Фонду фінансової та статистичної звітності, а функції з управління цими товариствами здійснюють виключно засновники - міністерства;

· 60 господарських товариств (8% загальної кількості) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, з них 46 контрольних.

Фонд і його регіональні відділення здійснюють управління 596 об'єктами з корпоративними правами держави (83% загальної кількості), з них з державною часткою від 50 до 100% -188 об'єктів.

Сумарна вартість корпоративних прав держави в усіх господарських товариствах за номінальною вартістю пакетів акцій на 01.01.2013 становить 43,39 млрд. грн., з них НАК і ДХК -20,74 млрд. грн. (47,8 % загальної вартості), інші господарські товариства - 6,14 млрд. грн. (14,1 %).Сумарна номінальна вартість державної частки в статутному капіталі акціонерних товариств, заснованих міністерствами у процесі корпоратизації державних підприємств, становить 16,51 млрд. грн. (38,1 %).

Водночас сума валюти балансу господарських товариств, управління корпоративними правами яких здійснює Фонд та які не перебувають у стадії санації чи ліквідації, становить 7 325,6 млрд. грн., причому вартість чистих активів цих самих товариств становить 4 279,3 млрд. грн. Це свідчить про те, що 42 % джерел формування активів товариств становить залучений капітал. У структурі корпоративних прав держави значний сегмент продовжують займати підприємства, щодо яких порушено провадження по справі про банкрутство, кредиторська заборгованість яких виникла переважно до передачі Фонду корпоративних прав.

На 01.01.2013 р. 136 господарських товариств, або 25,0% кількості товариств, управління якими здійснює Фонд, перебуває на тій чи іншій стадії банкрутства (з них контрольних – 76 товариств (40,4% загальної кількості контрольних, управління якими здійснює Фонд). Із загальної кількості підітри є мств-банкрутів: 33 (13 контрольних) - у стадії розпорядження майном; 56 (39 контрольних) -в стадії санації; 91 (24 контрольних) - у процесі ліквідації.

Підсумки роботи господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, управління корпоративними правами держави здійснює Фонд і які не знаходяться в стадії санації і ліквідації, за 2013 р., відображені на рис. 2.2. Погіршення фінансово-економічних показників корпоративного сектору економіки України зумовлено світовою економічною та фінансовою кризою [9, с. 65].

Аналіз фінансово-економічних показників діяльності проводився в господарських товариствах, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50% (188) та управління корпоративними правами держави здійснює Фонд (за винятком ХК, ДАК -12) і таких, що не знаходяться в стадії санації і ліквідації (63), найбільш дохідними за 2013 р були товариства, наведені в таблиці 2.1:

38 товариств (43,7 % загальної кількості, що звітували) забезпечили збільшення обсягу чистого доходу порівняно з відповідним періодом минулого року.

За галузевим розподілом найбільші обсяги чистого доходу у 2013 р. мали товариства зв'язку (6 749,3 млн. грн.) та промисловості (6 413,8 млн. грн.), а серед регіонів - товариства м. Києва (9 569,8 млн. грн.), Одеської (3 522,4 млн. грн.), Харківської (964,9 млн. грн.) та Луганської (880,3 млн. грн.) областей. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування загалом по господарських товариствах, національних акціонерних та холдингових компаніях, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, управління корпоративними правами держави яких здійснює Фонд і що не перебувають у процесі банкрутства на стадії санації і ліквідації, станом на 1 січня 2014 року має від'ємне значення та становить -426,0 млн. грн., тоді як у минулому періоді цей показник становив -502,1 млн. грн., тобто відбулося покращення.

Серед них 36 товариств (41,4% загальної кількості, що звітували) покращили фінансові результати звичайної діяльності до оподаткування. За галузевим розподілом найкращий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування мали товариства промисловості (96,2 млн. грн.), тоді як найгірший результат був у товариств зв'язку (-283,5 млн. грн.). У регіональному аспекті найкращий фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування отримали товариства Харківської області (287,8 млн. грн.) [9, с. 67].

Існуючій структурі державного сектору економіки в Україні притаманна велика кількість проблем, успадкованих від колишнього Радянського Союзу, серед яких громіздкий процес прийняття рішень, бюрократія і нечітке розмежування компетенції міжурядовими відомствами. Існуюча система підготовки, прийняття і реалізації документів, які виражають економічну політику держави, гальмує здійснення економічних реформ, покликаних покращити підприємницький клімат в країні.

Очевидно, що без зміни підходів в роботі урядових відомств уже сьогодні, численні перешкоди на шляху до залучення інвестицій, які розглянуто в цьому документі, будуть усуватися дуже повільно, або ж будуть виникати знову чи підмінюватися новими нормативними актами і навпаки. Успішне проведення державно - адміністративної реформи стимулюватиме швидке здійснення інших реформ, зробить державний сектор менше схильним до корупції і бюрократизму та покращить загальний імідж країни, що дозволить стати на інший шлях та взяти прискорений курс на розвиток і зростання економіки України. Держава почне сприяти, а не перешкоджати здійсненню економічних реформ.

Отже, реформування державно-адміністративного апарату - це, звичайно, складне завдання, що потребує міцної волі, багато часу та консолідації різних зусиль. Але це ключова реформа, яка абсолютно необхідна для полегшення і уможливлення всіх інших економічних і соціальних реформ, потрібних для залучення інвестицій в країну. Обмежений успіх попередніх урядів у проведенні економічних реформ для покращення підприємницького та інвестиційного клімату в країні викликаний, перш за все, дисфункціональністю існуючої системи підготовки, прийняття і реалізації економічно-політичних програм. Структура системи державного управління, яка існує в Україні, що залишилася у спадок від комуністичного минулого, пронизана корупцією, бюрократією і корисливими інтересами. Процес прийняття рішень є громіздким; відсутнє чітке розмежування компетенції міжурядовими відомствами. Навіть незначні рішення вимагають багатьох погоджень і затверджень. Через низьку заробітну плату державні службовці опиняються перед складним вибором між об'єктивним виконанням своєї роботи та існуванням на невелику офіційну заробітну плату або вчиненням корупційних дій. Державний сектор стримує розвиток країни, і, зокрема, через стримування економічних реформ.