Висновки. В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки:

Для здійснення численних функцій (політичних, соціально-економічних, культурних і т. ін.) необхідні певні об'єкти, які знаходяться у власності держави. Інакше кажучи, держава виступає як власник певного майна і по відношенню до останнього здійснює відомі повноваження усякого власника: привласнення, володіння, користування, розпорядження і привласнення доходу від використання об'єктів власності. Держава може виступати і як орендо-давець, лізінгодавець, кредитор.

З розвитком ринкової економіки зростає роль і масштаби економічної діяльності держави. Відповідно зростають обсяги державної власності. Об'єктами державної власності стали не тільки земля та її надра, але й об'єкти соціально-побутової і виробничої інфраструктури; засоби виробництва, цінні папери тощо.

Державною власністю прийнято вважати підприємства, які належать державі цілком чи частково. Але державна власність це не тільки підприємства, які належать державі, але й численні об'єкти, власником яких вона є: земля, водні ресурси, об'єкти оборонного і культурно-побутового призначення тощо.

Наявність державного сектору, як свідчить практика господарювання високорозвинених країн, є об'єктивною умовою функціонування сучасної ринкової економіки. При цьому держава виступає одним з найбільших роботодавців.

Упродовж усього радянського періоду в Україні панувала лише державна власність. На початку 1990-х років частка державної власності становила 88%, колгоспно-кооперативної - 11% (у тім числі житлові кооперативи), власність громадян - близько 1%. Такі умови спричинили негативні тенденції в економіці України.

Головними напрямами переходу до ринку пострадянських країн стали такі: роздержавлення; приватизація; структурна перебудова економіки; формування ринкової інфраструктури. Але приватизаційні процеси в Україні проходили стихійно й не продумано. В Україні не цілком вироблена державна політика по відношенню до державного сектору, його меж і сфери використання. За цих умов йде процес руйнування державної власності. Але держава не повинна усуватися від виконання своїх економічних функцій в результаті відмови від власності. Адже важливими є не сама по собі відмова від державної власності як такої, а усунення її монопольного становища. Це тим більше справедливо для держави економіки перехідного періоду.

Тому враховуючи досвід світової практики, слід здійснювати реформаторські стратегії шляхом використання державних і ринкових механізмів регулювання в їх оптимальному поєднанні.