Пізній палеоліт. Початок родового ладу

Наступний етап у розвитку культури, господарства і соціаль­ного ладу людства— період пізнього палеоліту — тривав від 35 до 10 тис. років тому. Припадає він, в основному, на час вюрмського, або валдай-ського, зледеніння. Клімат залишається суворим — холодним і сухим. Вважають, що він став ще сухішим порівняно з мустьєрською порою, бо зменшується кількість лісів, ширшим стає тундро-степовий простір. Відпо­відно до ландшафтно-кліматичних умов зберігаються і представники холодовитривалих тварин — північний олень, песець, біла куріпка, альпійська чайка тощо. З'являється навіть вівцебик. Існували також мамонти, дикі коні, бізони. Останні — більше у степовій зоні.

Проблема походження людини сучасного фізичного типу — людини ро­зумної, що з'явилася на початку пізнього палеоліту, досить складна І ще далека від остаточного розв'язання. Вона помітно ускладнилась у зв'язку зі знахідкою на узбережжі озера Рудольфа (Африка). Тут було виявлено кісткові рештки архантропів, які за особливостями будови черепа стоять ближче до людини розумної, ніж до неандертальців, з яких, зазвичай, ви­водять останню. Вважають, що люди пізнього палеоліту походять від пе-редньоазійських прогресивних неандертальців, відомих, наприклад, за знахідками Схул і Табун в Палестині.

Антропологи виділяють в Європі і Середземномор'ї два основних типи людини розумної — кроманьйонський і грімальдійський. Представники Цих типів помітно різняться зростом, будовою черепа і кістяка.

Поховання кроманьйонців виявлені в багатьох місцях на території Європи. Дослідження цих поховань дає право говорити, що кроманьйонці

Карта 2. Лам 'ятки палеоліту Гірського Криму.

І — середній палеоліт; II — пізній палеоліт.

1 — Старосілля, Бахчисарайська стоянка, Улакли; 2 — Шайтан-Коба, Тав-Бодрак; З — Кабазі; 4 — Чокурча; 5 — Вовчий Грот; 6 — Кіїк-Коба, Кош-Коба; 7 — Буран-Кая; 8 — Сари-Кая; 9 — Пролом; 10 — Заскельне, Ак-Кая, Альошин Грот; П —Аджи-Коба; 12 — Качинський навіс; ІЗ — Сюрень І.

були високорослі, широкоплечі, відносно вилицюваті, з досить добре сформованим підборіддям. З кроманьйонською людиною, що жила і в більш пізні епохи, вчені пов'язують виникнення європеоїдної раси.

Люди грімальдійського типу, визначеного за парним похованням у гроті Грімальді (Італія), відрізнялися досить малим зростом (155-160 см), по­мітним прогнатизмом лиця і відносною широконосістю. Грімальдійці за фізичною будовою близько стоять до деяких африканських народів і, оче­видно, були в значній мірі їхніми предками. Якщо до цього додати, що у верхніх шарах печери Джоу-Коу-Тянь у Китаї виявлено рештки людини пізньопалеолітичного часу з ознаками монголоїдності в будові черепа, то можна говорити про початок складання трьох великих сучасних рас — європеоїдної, негроїдної і монголоїдної — уже в пізньопалеолітичний час.

У пізньому палеоліті людина заселила величезні простори Старого Світу, виключаючи, можливо, лише території Крайньої Півночі. Виявлено пізньопа-деолітичні стоянки навіть нар. Печорі за Північним полярним колом. Вважають, що в пізньому палеоліті людина переселилася і на Американський континент, очевидно, через Чукотку і Аляску. З'являється вона в цей час і в Австралії.

У європейській літературі тривалий час існувала періодизація пізньо-палеолітичних пам 'яток, створена Г. де Мортільє і уточнена згодом А. Брей-лем, за якою вони поділялися на три культури (пори): оріньякську, солю-трейську і мадленську. Згодом для пам'яток Західної і Центральної Європи було введено поняття перигорійськоїкультури, що складається з двох етапів: раннього (культура шательперрон) і пізнього (граветт). На підставі датування радіовуглецевим методом встановлено, що перигорійська культура розвива­лася більш-менш паралельно з оріньякською.

Найбільш вірогідним на нинішньому етапі досліджень вважається, що місцеве неандертальське населення України було заміщене прийшлою людиною сучасного фізичного вигляду та асоційованою з нею верхньопа-леолітичною культурою. Цей процес відбувся між 50-30 тис. років тому. Останні неандертальські поселення на крайньому півдні України, у Криму, не виключено, доживають до 25-27 тис. років тому. Тривалий період спів­існування неандертальського і кроманьйонського населення визначив появу т. зв. симбіотичних, архаїчних культур раннього верхнього палеоліту. Зокрема, стоянка Міра під Запоріжжям (розкопки В. М. Степанчука) характеризується поєднанням як середньопалеолітичних, так і верхньопалеолітичних рис.

У вивчення палеоліту України значний внесок зробили П. П. Єфіменко, П. І. Борисшвський, О. П. Черниш, І. Г. Шовкопляс, М. І. Гладких, О. О. Кро­това, В. Н. Станко та ін.

Розвиток крем'яної техніки. У пізньому палеоліті з'явилось багато но­вих типів крем'яних знарядь. Наприклад, люди навчилися виготовляти ножеподібні пластини, їх сколювали зі спеціальних нуклеусів призматичної або конічної форми. З одного такого нуклеуса можна було сколоти багато пластин. За формою і досконалістю виготовлення пізньопалеолітичні пластини значно відрізняються від мустьєрських. Вони довгі, рівно огранені, з невеликою ударною площадкою і відбивним бугорком, мають гострі ріжучі грані. Тепер пластини з нуклеусів здебільшого не відбивали відбійником, як це було властиво для мустьєрської техніки, а сколювали сильним ударом за допомогою спе­ціальної наставки. Ці пластини використовувались як ножі, з них виготовляли також інші знаряддя — скребки, різці, вістря дротиків і списів тощо.

Скребки, в яких робоча частина здебільшого округла, виготовлялися шляхом нанесення по краю заготовки дрібної ретуші. Техніка виготовлення різців, що призначалися для роботи по твердому матеріалу — кістці, рогу, дереву, дещо інша. Робочий край тут формувався за допомогою одного чи

кількох невеликих різцевих сколів, нанесених на заготовку вподовж її довгої осі. Інколи кінець різця біля сколу також ретушувався. За формою і технікою виготовлення різці бувають серединні, кутові, бічні та ін. Скребки і різці інколи виготовляли також із відщепів.

Вістря дротиків і списів із кременю формувалися в різній техніці: а) за допомогою плоского двобічного чи однобічного ретушування сколами плоских поверхонь заготовки; б) шляхом крутого крайового ретушування по гранях заготовки. У техніці двобічного плоского ретушування виготов­лялися класичні лавролисті вістря списів солютрейської культури. Вістря до списа в перигорійській культурі мають здебільшого однобічну обробку. Проте для перигорійської культури більш характерні вістря, виготовлені способом крутого крайового ретушування, що зумовило специфічні форми цих виробів (шательперрон — вістря у вигляді леза складаного ножа, гравегг — вістря з пластин з однією рівною затупленою спинкою). Пла­стини і вістря з затупленою крутою крайовою ретушшю зустрічаються і в мадленських комплексах. Інколи, наприклад, при виготовленні вістря з бічною виїмкою костенківського типу, поєднували обидва види ретуші — плоску поверхневу і круту крайову.

Крім ножів із пластин, скребків, різців і вістер, на палеолітичних стоян­ках зустрічаються інші типи крем'яних виробів, зокрема проколки, стаме-сочки тощо. Під час розкопок на стоянці Чулатів під Новгородом-Сіверсь-ким на Десні були виявлені великі знаряддя, що дістали назву гігантолітів. їх використовували, напевно, для розбивання кісток тварин.

Поряд з кам'яними виробами у другій половині пізнього палеоліту, зокрема в мадленську пору, людина почала широко застосовувати знаряддя, виготовлені з кістки та рогу — гарпуни, вістря списів, шевські голки, при­краси тощо. Багато таких виробів виявлено, наприклад, на стоянках Мо-лодове на Дністрі, Мізин і Межиріч у басейні Дніпра. Як показали роз­копки, люди пізньопалеолітичної епохи вміли вже розрізати на смуги і ви­рівнювати бивні мамонта, з яких виготовляли древко списа разом з вістрям довжиною понад 2 м.

На окремих пізньошлеолітичних пам'ятках (Королеве, Межиріч та ін.) виявлено кістяні та кремневі наконечники для стріл. Отже, у пізньому па­леоліті почали використовувати лук та стріли.

Періодизація і культурно-територіальне членування пам'яток України.Пряме перенесення західноєвропейської періодизації на тери­торію Східної Європи, де розвиток палеолітичної культури мав свої особли­вості, натикається на значні труднощі або й просто неможливе. Тому ще в ЗО—40-х роках XX ст. відомий археолог П. П. Єфіменко запропонував для цієї території такий поділ: ранній, або оріньяко-солютрейський, і пізній, або мадденський, етапи. Цієї періодизації археологи дотримуються, в основ­ному, і в наш час.

До раннього, оріньяко-солютрейського, етапу відносять стоянки Сюрень І в Криму, Радомишль і Липа на Волині, Пушкарі І на Десні, ранні шари молодовської стоянки на Дністрі та ін. Пізнім, мадленським, часом датують стоянки Аккаржа і Амвросіївка на півдні України та стоянки типу Мізин на Десні. Окремі дослідники поділяють мадленський період на ранній, середній і пізній. Зважаючи на відмінності в матеріальній культурі, на території Східної Європи виділяють також культурні зони, локальні культури та типи пам 'яток.

У 50-х роках XX ст. археолог С. М. Зам'ятнін виділив у палеоліті Європи, Азії і Африки три зони, або провінції, пам'яток: європейську прильодовикову, середземноморсько-африканську і сибірсько-китайську. Кожна з них харак­теризується специфічними особливостями в розвитку матеріальної культури. Європейська прильодовишва зона займала середню Європу на північ від гірських масивів Піренеїв, Альп і Карпат. Тут у пізньому палеоліті розвивалися солю-трейська і мадленська культури. Середземноморсько-африканська зона охо­плювала узбережжя Середземного моря та Східну і Південно-Східну Африку; тут розвивалися культури типу шательперрон, оріньяк, граветг, капсійська та ін. До сибірсько-китайської зони належала територія Північно-Східної Азії; з нею пов'язані палеолітичні пам'ятки Сибіру, Мальта Буреть та інші.

Уточнюючи цей поділ палеолітичних пам'яток, П. Й. Борисковський у межах України виділяє південну степову пізньопалеолітичну зону стоя­нок, що охоплює Північне Причорномор'я (стоянка Аккаржа та інші по­близу Одеси), Нижнє Подніпров'я (Кайстрова Балка в Надпоріжжі), Крим (Сюрень), Приазов'я і Донбас (Амвросіївка). Пам'ятки залісених територій України становлять другу, північну пізньопалеолітичну зону, до якої належать стоянки типу Молодове на Дністрі, Мізин на Десні, Межиріч, Гінці, Добранічівка, Кирилівська на Середньому Подніпров'ї.

Стоянки південної степової зони України і більш північних територій різняться, головним чином, типами крем'яних виробів.

Житла.На місцях розкопок стоянок і місцезнаходжень пізньопалео-літичного часу зібрано десятки тисяч найрізноманітніших знахідок, вияв­лено залишки жител, сліди вогнищ, ямки-коморки з запасом кісток.

Житлові споруди досліджені в Мізині, Межирічах, Пушкарях І, Гагаріному, Добранічівці, Вороновиці на Дністрі та ін. Причому, в МізинІ, Межирічах округлі в плані ярангоподІбні споруди площею 20-25 м² створювали цілі невеликі

Рис. 4. Реконструкція пізньотглеояітичних жител: І — Молодове на Дністрі; 2 — Пушкарі на Десні.

поселення. Найдавніше на Україні (28 тис. років тому) верхньопалеолітичне наземне житло округлої форми, споруджене із соснових кілків і, ймовірно, перекрите шкурами, відкрито на стоянці Міра під Запоріжжям.

Для спорудження жител широко використовувалися великі кістки і бивні мамонта. Кістки, трохи вкопані по колу, були основою, цоколем стінок житла і опорою для жердин І бивнів мамонта, що створювали каркас покрівлі. Для побудови одного з жител у Межирічах, наприклад, було використано близько 300 лише великих кісток мамонта, в тому числі 42 черепи, 95 нижніх щелеп, 42 лопатки. Зверху житло перекривалося, мабуть, шкурами тварин. Вхід являв собою арку. В одному з жител Мізина вона була виготовлена з двох великих бивнів, з'єднаних угорі спеціальною кістяною муфтою. Таким чином, пізньо-палеолІтична людина добре засвоїла техніку спорудження жител. У них виявлено сліди вогнищ для обігрівання взимку.

Мешканці стародавніх Межиріч і Мізина, очевидно, турбувалися не лише про створення мінімальних вигод, але й намагалися прикрасити своє жит­ло всередині. З цією метою вони наносили червоною фарбою візерунки на черепи і лопатки та інші великі кістки. Деякі дослідники (С. М. Бібіков) вважають, що орнамент робили на кістках, які правили за ударно-шумові музичні інструменти.

На місці жител і навколо них зібрано тисячі різних предметів: знаряддя з кременю, кістки, жіночі статуетки, фігурки тварин, браслети, виготовлені з бивня мамонта, різні прикраси у вигляді підвісок з янтарю, черепашок тощо. Найбільш давні на Україні верхньопалеолІтичні кістяні прикраси і янтарна підвіска відкриті на стоянці Міра на Середньому Дніпрі. Всебічне вивчення цих знахідок дає можливість скласти уявлення про рівень розвитку продуктивних сил пізньопалеолітичного суспільства, про соціальні від­носини, вірування. Заняття. Люди палеоліту займалися, в основному, загінним полюванням на диких коней, бізонів, північних оленів, мамонтів, що нерідко набувало спеціалізованого характеру, воли окремі колективи полювали переважно на тварин якогось одного виду. На стоянці Солютре у Франції біля підніжжя скелі, наприклад, виявлено рештки 40 тис. коней, впольованих стародавніми мисливцями. На стоянці Пшедмост у Північній Моравії розкопано рештки більше тисячі мамонтів. Багато кісток мамонта виявлено і на лісостепових стоянках України; Мізин, Межиріч, Кирилівська, Гінці тощо. Люди Амвросіївської стоянки організовували облавне полювання на бізонів. Розкопками зафіксовано випадок, коли їм вдалося загнати в пастку відразу більше тисячі бізонів.

Полювання було для пізньопалеолітичної людини джерелом багатьох корисних матеріалів. Шкури забитих тварин захищали від холоду, м'ясо гамувало голод, кістки використовувалися як будівельний матеріал, для виготовлення знарядь праці та предметів мистецтва.

Виникнення родового ладу. Поява релігійних уявлень. Відкриття пізньопалеолітйчних жител стало одним з основних аргументів на користь положення про виникнення родової організації суспільства, що змінила дородову общину, характерну для більш ранніх епох. Цієї думки дотри­муються більшість дослідників.

Рід був об'єднанням кровних родичів. З початком родового ладу ендо­гамний шлюб замінюється екзогамним. Тепер чоловік і жінка, що беруть шлюб, мали обов'язково за народженням належати до різних родів. Ек­зогамний шлюб у первісному суспільстві мав нерідко груповий характер, коли всі жінки одного роду могли брати шлюб з усіма чоловіками іншого роду. Спорідненість у роді велася по материнській лінії, адже при групо­вому шлюбі часто була відома лише мати дитини. Жінка була в роді храни-телькою вогнища, відала харчовими запасами. Переважне становище жінки у первісному суспільстві зумовило виникнення матріархальних відносин.

На важливу роль жінки в пізньопалеолітичному суспільстві вказують численні знахідки скульптурних зображень, вирізьблених з бивня мамонта або м'яких порід каменю. У жіночих статуетках завжди підкреслені ознаки статі. Вони являли собою узагальнений образ матері-прародительки, родона­чальниці, берегині роду. Такі статуетки знайдено на багатьох стоянках Схід­ної Європи (Костенки, Гагаріне, Авдєєво та ін.). У Мізині і Межирічах ви­явлено своєрідні за формою, дуже стилізовані, жіночі фігурки.

З етнографічних джерел відомо, що родові колективи мисливських народів були нечисленними. І. Г, Підоплічко на підставі кількості виявлених в Амвросіївському кострищі вістер до списів

підрахував, що в загінно­му полюванні брали участь близько 80 мисливців, кожен з яких мав по чотири списи. Родові колективи були господарською одиницею, де праця мала колективний характер і результати її, насамперед, продукти харчуван­ня, розподілялися між усіма членами роду.

У процесі повсякденної трудової діяльності розвивається мислення людини, набуваються позитивні знання, складаються вірування і звичаї, виникає мистецтво.

Як один із проявів суспільної свідомості за пізнього палеоліту вини­кають різні форми релігійних вірувань: тотемізм, магія, анімізм. Первісна людина повністю залежала від природного оточення, часто вона була без­силою в боротьбі проти стихійних сил. Не спроможна зрозуміти і пояснити причин виникнення тих чи інших явищ природи, людина боялася їх, приписувала їм надприродне походження, одухотворювала їх. Прояви первісних форм релігії зафіксовані в пізньопалеолітйчних пам'ятках, іс­нування їх засвідчено етнографічними даними.

Тотемізм — це віра в те, що кожна родова група має свого спільного предка – тотема, яким могли бути тварина, рослина, комаха чи навіть пред­мети неживої природи. На тотемну істоту заборонялося полювання. За допо­могою магії, магічних дій, різних заклинань і чар людина сподівалася змінити природний хід подій, вплинути на них у потрібному для неї напрямку. Тому первісні мисливці, перш ніж йти на полювання якоїсь тварини, часто здійснювали обряд "убивання" її зображення, нанесеного на пісок чи на стіну печери. Такі зображення тварин, "поранені" списами., відомі в первісному образотворчому мистецтві. З обрядом магії пов'язується віра первісної людини в те, що реальний предмет або істоту можна підмінити її частиною. Наприклад, роги оленя, покладені в могилу, мали замінити померлому реальну тварину, якій вони належали.

Рис. 6. Зразки образотворчого мистецтва (І, 2, 4) та прикраси (3, 5-8) пізнього палеоліту.

Анімізм — віра в існування у людини і оточуючих ЇЇ предметів душі. З анімістичним віруванням пов'язана турбота про потойбічне життя помер­лих, про що свідчать розкопки пізньопалеолітичних поховань нерідко із знахідками при них.

Згадані форми релігії існували не відособлено; частіше вірування первісної людини виявлялися в їх органічному поєднанні і переплетенні.

Мистецтво пізнього палеолітуіснувало в кількох формах: декора­тивно-ужитковій, образотворчій (скульптура, графіка, живопис), музичній. Під час розкопок пізньопалеолітичних поховань нерідко траплялися прикраси, виготовлені з бивня мамонта або черепашок: підвіски, буси, пронизки.

У Мізині виявлено браслети, виготовлені з бивня мамонта. Один з них суцільний, другий складається з п'яти окремих смужок. Обидва вони мають складний врізний орнамент. Мізинські браслети належать до унікальних зразків прикладного мистецтва Європи, аналоги яким поки що невідомі.

До зразків декоративно-ужиткового мистецтва слід відносити і розпис фарбами на кістках Мізинського і Межиріцького жител. Дуже цікавою і важливою знахідкою є уламок бивня з Межирічів з вирізьбленим складним малюнком, в якому вбачають план самого поселення. На унікальному по­хованні двох дітей на стоянці Сунгир (Росія) зібрано кілька тисяч прикрас.

Рис. 7. Зразки різьблення по кістці:

1 — кістка зубра з Пронятшіа (Мустьєрська епоха —60-70 тис. років тому):

2 — уламок бивня мамонта з Кирилівської стоянки.

О. М. Бадер, який дослідив сунгирські поховання, за розміщенням прикрас описав одяг палеолітичної людини Східної Європи. Він складався з обши­тих бусами штанів, сорочки без розрізу спереду, шкіряних мокасинів, при­шитих до штанів. Був ще короткий верхній плащ, що скріплювався закол-ками. Чоловіки носили шапки, а жінки — налобні пов'язки і капори.

Відомо також дуже багато зразків образотворчого мистецтва. Виникло воно, як і декоративно-ужиткове, із суспільних потреб у процесі трудової діяльності людини. Первісне мистецтво було синкретичним, тобто воно по­єднувало в собі кілька видів. Вироби були досить примітивними, але вже за пізнього палеоліту намітилось кілька напрямків: один—більш реалістичний, натуралістичний спосіб зображення об'єкта, інший —дуже схематизований, навіть стилізований. Прикладом першого напрямку є жіночі статуетки з Вілендорфа (Австрія), Гагаріного, Костенок (Росія): Дуже стилізованими є мізинські (Україна), пшедмостівські (Моравія) знахідки.

Умовно твори первісних митців можна поділити на мистецтво малих форм (статуетки людини, фігурки тварин, різьблення по кістці) і мону­ментальне — печерний живопис, наскельнІ барельєфи та ін.

Жіночі статуетки є найбільш поширеним видом мистецтва малих форм. Вони виявлені на багатьох стоянках пізнього палеоліту Східної, Центральної та Західної Європи, а також у Сибіру. Різьблення по кістці з палеолітичних місцезнаходжень інколи вражає високохудожнім зображенням об'єктів і сцен реального життя, як на знахідках у гротах Лорте — "Олені переходять річку" і Тейжа — "Стадо оленів" (Франція). У межах Східної Європи різьблення по кістці представлене менше. Зображення, вирізьблені на кістці, виявлено лише на Кирилівській стоянці (голова птаха), Молодовому V (фігура людини). Зразок різьблення по бивню знайдено на стоянці Бердиж у Білорусі.

Справжніми шедеврами палеолітичного образотворчого мистецтва є пам'ятки печерного живопису. Вперше зображення тварин (бізонів) було виявлено наприкінці XIX ст. в печері Альтаміра в Іспанії, пізніше відкрито настінний розпис червоною вохрою в печері Камбарель у Франції. Нині у Західній Європі відомо кілька десятків печер з палеолітичним живопи­сом — Фон-де-Гом, Ласко, Ніо та ін. Печерний живопис відкрито і в Каповій печері в Башкирії.

Палеолітична людина на стінах і стелях гротів і печер зображувала, перш за все, диких тварин — бізонів, мамонтів, коней, оленів. Фігури інших тварин, а також людини, зустрічаються рідше. Виконувались малюнки зде­більшого червоною вохрою, розведеною на жиру, завдяки чому зобра­ження збереглися до наших днів.

Сюжети печерного живопису вказують на тісний зв'язок у первісному суспільстві художньої творчості з трудовою діяльністю колективів. Деяка частина цих малюнків, як згадувалося вище, може бути пов'язана з релі­гійними уявленнями первісної людини; наприклад, відома сцена поїдання бізона, очевидно, тотемної тварини (печера Раймонден у Франції).

У печерах і на скелях виявлено також барельєфні зображення тварин і людей.

Крім образотворчого мистецтва, за пізнього палеоліту розвивалися й Інші види мистецтва — музика, обрядовий танок тощо. Про це свідчать знахідки кістяних флейт (Молодове V), статуеток, що являють собою фігурки людей у позі танцю (Гагаріне). Деякі дослідники (С. М. Бібіков) вважають, що розписані червоною фарбою кістки мамонта з палеолітичних стоянок разом з примітивними молоткоподібними виробами з кістки були ударними музичними інструментами.

Отже, вивчення зразків первісних знарядь праці і мистецтва, залишків жител і перших поховань свідчить, що в палеолітичну епоху людина досяг­ла певного рівня матеріальної і духовної культури, який став основою для формування й подальшого розвитку економічних і суспільних відносин та культури наступних епох.

Значення пам'яток кам'яного віку України для розуміння найдавніших етапів первісної епохи Євразії важко переоцінити. Вивчені тут пізньопа-леолггичні об'єкти монументального житлобудування з кісток і бивнів ма­монта, як і оригінальні зразки образотворчого мистецтва, наприклад, за­гадкові "жінки-птахи" з Мізина, прямих аналогів у Європі не мають.