Склад і структура товарообороту

Сукупний (валовий) обсяг товарообороту підприємств харчу­вання враховується і планується окремо по власній і покупній про­дукції

Валовий товарооборот слід також розглядати залежно від то­го, як реалізується продукція: оптом чи вроздріб. На схемі чітко по­казано, що валовий товарооборот підприємств є виручкою від роз­дрібного й оптового продажу.

Роздрібний продаж - це обмін продукції (послуги) на гроші споживача. Розрахунки при цьому можуть здійснюватися як за го­тівку, так і за розрахункові чеки (картки) банківських установ, тоб­то за безготівковою системою. Загальна сума виручки від реалізації продукції власного виробництва і покупних товарів безпосередньо споживачам - це роздрібний товарооборот підприємства харчу­вання. До нього відноситься продаж:

1) через обідні зали та буфети підприємства, включаючи від­пуск блюд для споживання дома;

2) через свої магазини кулінарії і напівфабрикатів, палатки, кіоски, розвізну та розносну торговельну мережу і т.п.;

3) лікувально-оздоровчим установам за готівковий і безготів­ковий розрахунок;

4) своїм працівникам з наступним утриманням вартості хар­чування з заробітної плати.

Крім роздрібної реалізації, підприємства харчування можуть продавати продукцію власного виготовлення іншим підприємствам для перепродажу, наприклад, у роздрібну торговельну мережу або іншим підприємствам харчування. Сума виручки від такої реалізації утворює оптовий товарооборот підприємства харчування.

У роздрібний товарооборот підприємств харчування не вклю­чається:

- вартість давальницької сировини;

- вартість поверненої тари;

- виручка від надання культурно-видовищних послуг, послуг перукарень, більярдних, які знаходяться на балансі підприємства харчування.

Роздрібний товарооборот підприємств харчування включається до загального товарообороту регіону, країни. Він є результативним кі­лькісним показником роботи підприємства як констатуючого елемен­та економічного механізму регіону і країни в цілому. Виражаючи об­сяг реалізації продукції харчування, товарооборот характеризує рівень матеріального добробуту населення країни. Частка товарообороту під­приємств харчування в загальному роздрібному товарообороті Украї­ни в останні роки не перевищує 5-7%.

Товарооборот підприємств харчування розраховується на ос­нові роздрібних цін, які покликані покрити вартість сировинного на­бору продукції в покупних цінах, забезпечити отримання націнки підприємством харчування і сплату податку на додану вартість. Ціна на продукцію підприємств харчування розраховується за формулою

Ц_р=В_с+Н_пх + ПДВ, (4.1.1)

де Цр - ціна реалізації продукції харчування;

В_с - вартість сировинного набору за купівельними цінами безПДВ;

Н_пх - націнка підприємства харчування;

ПДВ - податок на додану вартість.

4.7. Обґрунтування виробничої програми та плану товарообороту

Виробнича програма підприємств харчування - це план випуску продукції власного виробництва. Механізми обгрунтування цієї програми для підприємств харчування сфери туристичного біз­несу потребують врахування пріоритетних напрямів розвитку туриз­му, виявлення взаємозв'язку туристичних потоків і виробничих по­тужностей підприємств харчування, оцінки кон'юнктури ринку пос­луг підприємств харчування туристів, рівня завантаження наявних виробничих потужностей цих підприємств і можливостей підвищен­ня ефективності їхнього використання. Особлива увага повинна при­ділятися підвищенню пропускної спроможності залів для приймання їжі, застосуванню прогресивних методів обслуговування туристів.

Обґрунтування виробничої програми і товарообороту під­приємства харчування носить цільовий характер. Воно повинне орієнтуватися на показники індикативних планів розвитку різних видів туризму і враховувати економічний, соціальний та демогра­фічний стан суспільства.

Розробка виробничої програми і планування товарообороту конкретного підприємства охоплює такі етапи:

1) аналіз ситуації на основі моніторингу туристичної діяль­ності регіону і країни в цілому;

2) визначення цілей виробничої діяльності;

3) вивчення попиту на послуги підприємства;

4) багатоваріантність розрахунків планового випуску продук­ції харчування;

5) планування реалізації продукції;

6) контроль діяльності за допомогою теорії «директ-костинг»;

7) розробка заходів забезпечення виконання виробничої програми.

Центром вибору цілей діяльності підприємства виступає під­вищення прибутку на вкладений капітал при поліпшенні якості об­слуговування споживачів і розширенні частки ринку. Вихідними даними для планових розрахунків виступають передбачувані зміни контингенту туристів, які обслуговуються підприємством.

Планування випуску продукції підприємств харчування, що знаходяться в складі туристичних комплексів, може здійснюватися економіко-статистичним або нормативним методом. Більш прийнят­ним є нормативний метод, при якому може використовуватися один із чотирьох способів.

Перший спосіб грунтується на плановій кількості туристів, харчування яких передбачається на даному підприємстві. Цей ме­тод передбачає розрахунки випуску продукції відповідно до вста­новлених раціонів харчування і нормативів витрати сировини і продуктів на один день (інший період) харчування одного туриста з урахуванням дієти.

Виходячи з норм витрат сировини і продуктів на одного спо­живача в день, розраховується планова потреба в сировині і продук­тах кожного виду на місяць або інший період за формулою

N^пл_с = N_вит х Ч^пл х Д^пл (4.1.2)

де N^пл_с - планова кількість (норма) сировини і продуктів на весь контингент споживачів; N_вит - норма витрат сировини і продуктів в день на одно­го споживача (туриста);

Ч^пл - планова чисельність туристів;

Д^пл - кількість днів у плановому періоді.

Потім планова потреба в сировині і продуктах виражається в цінах з урахуванням передбачуваної інфляції і додається сума націн­ки, установленої підприємством харчування. Отримана сума є планом випуску власної продукції в грошовому вираженні. Роль під­приємства харчування при такому способі планування зводиться до розрахункових функцій.

Різновидом розглянутого способу планування є розрахунок виробничої програми на основі планового контингенту туристів і середньої кількості страв (порцій) на один день харчування або вар­тості харчування одного туриста на термін, передбачений у путівці.

Для розрахунків випуску продукції на плановий період на основі контингенту туристів і нормативної кількості страв (блюд) на одного їдока в день можна використовувати таку формулу:

В^пл_б = Ч_пот х N_б х Д^пл (4.1.3)

де В^пл_б - випуск блюд на плановий період;

Ч_пот - потенційна чисельність їдоків (туристів, що відпочивають, лікуються тощо);

N_б - нормативна кількість блюд на одного їдока в день;

Д^пл - кількість днів роботи підприємства харчування в плановому періоді.

Останній показник залежить від сезонності функціонування об'єктів розміщення туристів. При цьому методі планування особли­ве значення має врахування сезонної хвилі заїзду туристів, яка ви­значає зміни реалізації продуктів харчування. Тому при плануванні випуску продукції і товарообороту підприємств харчування необ­хідно враховувати закономірності сезонних відхилень показників окремих місяців від середньорічних величин, для чого слід застосо­вувати коефіцієнти сезонності, що розраховуються за формулою

V^і_міс

К^і_с = -------- (4.1.4.)

V^пп_міс

де К^і_с - коефіцієнт сезонності реалізації продукції в і-тому місяці;

V^і_міс- середній обсяг реалізації продукції в і-тому місяці за передплановий період (не менше ніж 3 роки);

V^пп_міс - середньомісячний обсяг реалізації продукції за передплановий період (не менше 3 роки).

Найпростішим методом розрахунків середнього обсягу реалі­зації продукції за місяць є метод простої середньої.

Розрахований за формулою 7.4 коефіцієнт сезонності вико­ристовується при розподілі річного плану товарообороту за фор­мулою

V_річ х К^і_с

V^і_міс = ----------- (4.1.5.)

12

Де V^і_міс - план товарообороту на і-тий місяць;

V_річ - річний план товарообороту.

При складанні виробничої програми на основі вартості харчу­вання, передбаченої в путівці туриста, враховується плановий кон­тингент туристів і витрати на харчування одного туриста за день. За таких умов спочатку розраховується план випуску блюд у ціннісному вираженні як сума добутків кількості туристів на витрати харчуван­ня, а потім під суму цих витрат підприємство розробляє меню, за яким складає виробничу програму в натуральному вираженні.

Другий спосібскладання виробничої програми грунтується на плановому меню підприємства. Він може застосовуватися як при стабільному, так і при змінному контингенті їдоків. Змінний контин­гент охоплює так званих «неорганізованих» туристів і вільних від­відувачів.

Планове меню являє собою виробниче завдання на випуск продуктів харчування визначеної кількості й асортименту на який-небудь період, наприклад, день, тиждень, місяць, квартал. Обґрун­товане планове меню є вихідною базою для розробки виробничої програми в натуральному і грошовому вираженні на відповідний плановий період.

Якщо попит на продукцію харчування конкретного підпри­ємства перевищує його виробничі можливості, то планування про­дукції власного виробництва здійснюється третім способом, який ґрунтується на потужності технологічного обладнання. При цьому методі виявляється, яке обладнання гальмує збільшення випуску продукції до повного задоволення попиту споживачів. Якщо в пла­новому періоді не передбачається збільшення виробничих потуж­ностей, то планові розрахунки проводяться за можливостями того виду устаткування, яке обмежує обсяги випуску продукції.

Плановий випуск блюд на основі виробничої потужності тех­нологічного устаткування кухні (казанів, пічок, жаровень і т.п.) визначається за формулою

( t_p –t_п ) х Є_ус х К_з

N^пл_б = --------------------------- (4.1.6)

t_пр х Є_бл

де N^пл_б - план випуску блюд на конкретному устаткуванні;

t_p, t_n - відповідно тривалість роботи і простоїв устатку­вання;

t_np - час приготування партії блюд, хвилини;

Є_ус, Є_бл - ємність устаткування та ємність блюда відпо­відно, л (кг);

К₃ - коефіцієнт заповнення ємностей устаткування.

На підприємствах зі змінним контингентом їдоків виробнича програма розробляється за нормами блюд на одне місце для прий­няття їжі за день - це четвертий спосіб нормативного методу пла­нування. При цьому способі норми визначаються кожним підпри­ємством самостійно на основі фактичної реалізації блюд у розрахун­ку на одне місце для прийняття їжі за день. При розрахунках можна скористатися формулою

N^ф_б

N^ф_бм = ---------------- (4.1.7)

N_м х Д^ф_р

де N^ф_бм- фактична кількість блюд у передплановому періоді в розрахунку на одне місце в залі для прийняття їжі за день;

N^ф_б - загальна кількість блюд, випущених і реалізованих за передплановий період;

N_м - кількість місць у залі для прийняття їжі;

M^ф_р - фактична кількість днів роботи підприємства у пе­редплановому періоді.

При обгрунтуванні виробничої програми на плановий період фактична кількість блюд, розрахована на одне місце для прийняття їжі, коригується на коефіцієнт її зміни в плановому періоді. Найчас­тіше коефіцієнт зміни кількості споживаних блюд у розрахунку на одне місце для прийняття їжі за день визначається економіко-статистичним методом. Після визначення коефіцієнта коригування виробнича програма розраховується за формулою

N^пл_б = N^ф_бм х К_кор х N^пл_м х Д^пл_р (4.1.8)

де N^пл_б - загальна кількість випуску блюд у плановому пе­ріоді;

N^ф_бм - фактична кількість блюд у розрахунку на одне міс­це для прийняття їжі за день у передплановому (базисному) періоді;

К_кор - коефіцієнт коригування кількості споживаних блюд у розрахунку на одне місце для прийняття їжі за день;

N^пл_м - планова кількість місць в залі для прийняття їжі;

Д^пл_р - кількість робочих днів підприємства у плановому періоді.

Заключною стадією розробки виробничої програми підпри­ємства харчування є обґрунтування її асортиментної структури. При обґрунтуванні асортименту планового випуску блюд та іншої продукції враховуються результати маркетингових досліджень по­питу споживачів. План випуску блюд в асортименті розробляється як і вся виробнича програма на рік з розподілом по кварталах з ура­хуванням сезонної хвилі попиту.

Після обґрунтування плану виробництва власної продукції в натуральному вираженні складається план товарообороту як добу­ток планової кількості продукції харчування на середню ціну оди­ниці цієї продукції. Розрахований таким способом обсяг реалізації являє собою план товарообороту по продукції власного виробницт­ва підприємства харчування. Обсяг реалізації покупних товарів і оптовий продаж продук­ції власного виробництва плануються досвідно-статистичним мето­дом з урахуванням можливих змін у плановому періоді.

Сума планового продажу продукції власного виробництва і покупних товарів вроздріб і оптом іншим підприємствам являє со­бою валовий товарооборот підприємств харчування, в тому числі й у сфері харчування туристів.

Після складання плану товарообороту розробляється план за­безпечення підприємства харчування сировиною, харчовими на­півфабрикатами і готовими продовольчими товарами. Цей план, що складається у формі продуктового балансу, охоплює потребу в си­ровині й продуктах, норму і норматив їхніх запасів, а також план надходження. Усі показники продуктового балансу знаходяться у взаємозв'язку, що виражається формулою

З_п+Н = В + П_вт+ З_к, (4.1.9)

де З_п - запаси сировини та продуктів на початок періоду;

Н - надходження сировини і продуктів у плановому пе­ріоді;

В - використання сировини і продуктів для виконання плану випуску продукції;

П_вт - природні втрати під час зберігання сировини й про­дуктів;

З_к - запаси сировини й продуктів на кінець планового пе­ріоду.

При складанні продуктового балансу обґрунтовується кож­ний його елемент. Зокрема, на основі виробничої програми в асорти­ментному розрізі розраховується потреба в різних видах сировини з урахуванням норм витрат на одне блюдо. До загальної потреби в си­ровині для виконання виробничої програми включаються планові (нормативні) природні втрати і враховуються зміни товарних запасів. Потреба в інших товарах розраховується досвідно-аналітичним мето­дом, виходячи з витрат у передплановому періоді. При плануванні визначається потреба в сировині для обідньої та іншої власної про­дукції, потреба в покупних товарах відповідно до плану їхньої реалі­зації, а потім складається зведений план потреби в сировині, напівфаб­рикатах і в продовольчих товарах у грошовому вираженні.

Заключним етапом планування діяльності підприємств хар­чування є визначення обсягів надходження сировини, напівфабри­катів і продовольчих товарів на плановий період за формулою про­дуктового балансу (7.9), з якої виводиться формула надходження

Н = В + П_вт+З_к - З_п. (4.1.10)

Завершується розробка виробничої програми та плану това­рообороту підприємств харчування обґрунтуванням заходів їхнього виконання. Ці заходи повинні починатися з приваблення туристів високою якістю і різноманітним асортиментом кулінарних виробів і блюд, світовим рівнем обслуговування, терміновістю виконання усіх вимог до сервісу і т.п.

Важливе місце в системі обґрунтування товарообороту під­приємств харчування посідає програмно-цільовий метод плану­вання, який дозволяє визначати плановий рівень їхнього запасу фінансової міцності.

За умов стабільних темпів розвитку економіки країни і рес­торанного господарства при плануванні товарообороту підприємств харчування доцільно використовувати апробовані світовою практи­кою трендові економіко-математичні моделі. Найпростішою мо­деллю є рівняння регресії такого виду:

y = a + bt, (4.1.11)

де у - товарооборот;

а, b - параметри рівняння; t - часовий фактор.

Розглянута модель цілком прийнятна для планування товаро­обороту підприємств харчування, що підтверджують контрольні розрахунки приросту товарообороту (у_t) на основі коефіцієнтів а і b.

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте сутність виробничої програми туристичного опера­тора.

2. Які показники використовуються при аналізі та плануванні ви­робничих програм підприємств туристичної індустрії?

3. Охарактеризуйте розділи виробничої програми туристичного оператора.

4. Поясніть роль і значення банку потенційних клієнтів при обґру­нтуванні виробничої програми.

5. Яке місце посідає виробнича програма в економічному управ­лінні туристичним оператором?

6. Виділіть і розкрийте сутність головних принципів розробки ви­робничої програми.

7. Наведіть схему обґрунтування виробничої програми туропера­тора.

8. Як розробляються тури (маршрути), що є передумовами обґрун­тування виробничої програми підприємства?

9. Яка роль договорів з постачальниками туристичних послуг і то­варів в обслуговуванні туристів?

10. Дайте визначення моніторингу якості обслуговування туристів.

11. Як використовуються результати моніторингу обслуговування туристів при обґрунтуванні виробничої програми та її ресурс­ного забезпечення.

12. Чим відрізняється валовий товарооборот підприємства харчу­вання від роздрібного й оптового?

13. Що відноситься до роздрібного товарообороту підприємств ха­рчування?

14. У чому сутність і роль виробничої програми підприємства хар­чування?

15. За якими етапами обґрунтовується виробнича програма та план товарообороту підприємств харчування?

16 Що впливає на вибір способу планування випуску продукції харчування для задоволення потреб туристів?

17. Якими методами враховується вплив сезонних змін в туристи­чних потоках на виробничу програму підприємств обслугову­вання туристів?

18. Охарактеризуйте виробничу потужність підприємства харчу­вання та її вплив на його виробничу програму.

19. З яких структурних елементів складається план валового това­рообороту підприємства харчування?

Рекомендована література

1. Власова Н.О. Економіка ресторанного господарства : Навчальний посібник./ Н.О. Власова, Н.С. Краснокутська. – Х. : Світ книг, 2013 с. 62-113.

2. Городня Т.А. Економіка туризму: теорія і практика: Навчальний посібник / Городня Т.А., Щербак А.Ф. – К. : Кондор видавництво, 2012, с.124--135.

3. Дядечко Л.П. Економіка туристичного бізнесу. Навч. посібник./ Л.П. Дядечко. –К. : Цент учбової літератури, 2007, с.94-98, 11-130.

Тема 5: ОСНОВНІ ЗАСОБИ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ТУРИЗМУ

План

5.1. Основнізасоби, їх класифікація і структура.

5.2. Види оцінки, спрацювання та амортизація основних засоби.

5.3. Показники відтворення і використання основних засоби.

5.1. Основні фонди, їх класифікація і структура

Окрім рекреаційних ресурсів та туристичної інфраструктури найбільш важливими елементами ресурсного забезпечення і головним фактором розвитку туризму є персонал, капітал і виробничі фонди, оборотні кошти, нематеріальні та інвестиційні ресурси.

Виготовлення продукції або надання послуг здійснюється у процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які за своїм матеріально-речовим складом становлять основні фонди підприємства.

Жодне новостворене підприємство не зможе успішно функціонувати без наявності капіталу і основних фондів.

Капітал, у буквальному розумінні, означає ту суму коштів, яка необхідна для започаткування та здійснення діяльності підприємства. Це буде авансований капітал (грошова сума), який вкладається власником у певне підприємство з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили і, відповідно, називається постійним і змінним капіталом.

У свою чергу, постійний капітал поділяється на основний та оборотний.

Основний капітал - частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівлі, споруди, машини, устаткування) та обертається протягом багатьох періодів виробництва. Вони переносять свою вартість на послуги та готовий туристичний продукт частинами і відшкодовуються підприємству в міру реалізації послуг чи туристичного продукту.

Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировина, матеріали, складові туристичного продукту тощо).

Надання послуг, формування або виробництво туристичного продукту здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства. Їх поділяють на основні та оборотні.

Основні фонди - це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживчій формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість послуг чи продукції, що виробляється, частинами в міру спрацювання.

Оборотні фонди - частина виробничих фондів у вигляді сукупності предметів праці, елементи яких повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість послуг або продукції.

Основними фондами готельно-туристичних підприємств називають матеріальні засоби, що використовуються в їх діяльності впродовж періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати їх введення в експлуатацію, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним спрацюванням.

Класифікація основних фондів підприємств:

1. За предметно-речовим складом: будівлі, споруди, транспортні засоби, машини, устаткування, інструмент, інвентар, інші основні фонди.

2. Залежно від прав власності на основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства: власні основні фонди; орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі договору оренди приміщень.

3. Залежно від джерел фінансування виділяють: 1) основні фонди, внесені до статутного фонду засновниками; 2) основні фонди, придбані протягом діяльності за рахунок власних коштів; 3) основні фонди придбані за рахунок довгострокових кредитів; 4) безоплатно отримані основні фонди.

В готельно-туристичних комплексах виділяють такі групи основних : фондів:

1. Житлово-обслуговуючі будівлі - приміщення для надання основної послуги (проживання) та додаткових послуг (харчування, розваг, оздоровлення тощо).

2. Інженерно-технічні споруди - приміщення для обслуговування самих закладів розміщення (бойлерні, котельні, вентиляційно-очисні споруди, енергетичні підстанції та ін.).

3. Передавальні пристрої - мережі водопостачання і теплопостачання, каналізація, електромережа тощо.

4. Устаткування та обладнання - різноманітні робочі машини та механізми, за допомогою яких відбувається забезпечення готельних споруд.

5. Виробничий та господарський інвентар - меблі, засоби забезпечення санітарного стану, протипожежного призначення тощо.

6. Транспортні засоби - автобуси, катери, човни, легкові автомобілі.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, відокремлюючи чотири групи основних фондів:

перша - будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини;

друга - автомобільний транспорт та запчастини до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти;

третя - основні фонди, не включені до першої та другої груп;

четверта - це комп'ютерні засоби та інші машини для автоматичного оброблення інформації, програмне забезпечення, телефони, рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів.

Структура основних фондів - це співвідношення різних груп основних фондів до їх загальної вартості.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри - потужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуатацію. Їх використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів. Кожній одиниці основних фондів у процесі їх обліку присвоюють інвентарний номер та відповідну первісну і залишкову вартість.

До основних фондів підприємств належить також обладнання для автоматичних систем управління: комп'ютери із периферією, програмне забезпечення, модеми, кабелі та інші пристрої.

5.2. Види оцінки, спрацювання та амортизація основних засобів

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

Основні фонди оцінюються:

1- залежно від моменту проведення оцінки -за первісною (початковою) вартістю або відновленою вартістю;

2-залежно від стану основних фондів - за повною або залишковою вартістю.

Оцінка основних фондів на підприємстві може здійснюватися залежно від моменту її проведення та стану засобів за такими видами:

1) первісна вартість;

2) відновлювана вартість;

3) справедлива вартість;

4) балансова (повна);

5) залишкова вартість;

6) ліквідаційна вартість.

Первісна вартість - це фактична вартість основних засобів при введенні їх в експлуатацію. За первісною вартістю основні засоби зараховують на баланс підприємства і зазначаються у звітності.

Відновлювана вартість основних фондів - це вартість їхнього відтворення при сучасних умовах. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновлювана вартість проводиться в разі індексації первісної вартості основних фондів відповідно до чинного законодавства, а також при добудуванні, реконструкції та модернізації, що призвело до додаткового їх укомплектування.

ОФ =ОФп/ (1+ Пп)^т (5.1)

де П_П - індекс приросту продуктивності праці;

Т- кількість років експлуатації основних фондів.

Справедлива вартість - це ринкова вартість основних засобів, визначена шляхом експертної оцінки. Така оцінка основних засобів може здійснюватися з метою їх приватизації, передачі іншим суб'єктам господарювання.

Повна (балансова) вартість основних фондів - це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

ОФ_Б = ОФ_ПР + ОФ_вв + В_КР+В_РЕК- ОФвив - АВ, (5.2)

де: ОФпр - балансова вартість групи основних фондів на початок року;

ОФвв ~ витрати на придбання нових основних фондів;

В_КР - вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

Врек- витрати на реконструкцію основних фондів;

ОФвив ~ вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року;

АВ - сума амортизаційних відрахувань (або сума спрацювання).

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реальну вартість, ще не перенесену на вартість виконаної роботи або наданої послуги. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів.

Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. Тобто це вартість реалізації основних фондів після завершення терміну їх експлуатації. У практиці її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визна­чення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

ОФ₃ =ОФ_п-АВ . (5.3)

ОФ_{п –} первісна вартість основних фондів.

Середньорічну вартість основних фондів підприємства можна розрахувати двома способами:

1. Якщо основні фонди змінюються протягом року без конкретно зазначеного періоду, тоді:

ОФср = ОФ_ПР + ОФ_КР (5.4)

Де, ОФср –середньорічні основні фонди

ОФ_пр - вартість основних фондів на початок року;

ОФ_кр - вартість основних фондів на кінець року.

2. Якщо основні фонди змінюються протягом року з зазначенням конкретного періоду часу, тоді:

ОФср = ОФпр + (ОФвв*n)/12 – (Офвив *n)/12 (5.5)

де: п - кількість повних місяців, які залишилися до кінця року.

3. Вартість основних фондів на кінець звітного року або на початок планового року визначається як:

ОФ_КР = ОФ_ПР + ОФ_вв - ОФ_вив . (5.6)

Слід зазначити, що в процесі експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. Розрізняють два види спрацювання: фізичне і моральне.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей.

Моральне спрацювання - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам.

Ступінь (коефіцієнт) фізичного спрацювання основних фондів визначається:

Кфс = С / ОФп * 100 % (5.7)

С - сума спрацювання основних фондів.

Ступінь (коефіцієнт) морального спрацювання визначається як:

Кмс = (ОФп – Офвд) / ОФвд *100% (5.8)

де:

Кмс –коефіцієнт морального спрацювання

Амортизація основних фондів - це процес перенесення вартості основних фондів на вартість продукції або послуг з метою їх повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного та морального спрацювання. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів.

Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів здійснюють за формулою:

На = (ОФп-ОФл) / (Ап-ОФп) 100 % (5.9)

де: ОФ_л - ліквідаційна вартість основних фондів;

А_п - амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань основних фондів обчислюють як:

АВ = ( ОФп*Н) / 100 (5.10)

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці можуть застосовуватися різні методи, розглянемо основні чотири: рівномірний (лінійний), кумулятивний, балансовий (подвійно-залишковий) та прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації

При використанні цього методу амортизаційні відрахування розподіляються рівномірно протягом всього нормативного терміну використання основних фондів. Норма є однаковою для всього періоду, а сума амортизаційних відрахувань визначається як:

АВ = (ОФп – Офд) *Н / 100 (5.11)

Для розрахунку за даним методом зручно складати таблицю, в якій відображені норма амортизації (Н_А), сума амортизаційних відрахувань (АВ), накопичення амортизації (НА) та залишкова вартість основних фондів (ОФз). Так, якщо первісна вартість основних фондів становить 5000 грн, а амортизаційний період часу - 5 років, тоді за даним методом складаємо таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 Лінійний (рівномірний) метод нарахування амортизації

Розвязок:

1 - норма амортизації є однаковою для всього періоду часу і становить: Н_А= 5000 / (5*5000)100% = 20% .

2 - сума амортизаційних відрахувань в свою чергу становить:

АВ = (5000 -0)*20 /100=1000

3 -Накопичення амортизації (НА) для кожного року розраховується як сума амортизаційних відрахувань даного року та накопичення амортизації попереднього року. Так, для першого року накопичення амортизації дорівнює амортизаційним відрахуванням першого року.

4. залишкова вартість основних фондів (ОФ₃) в розрізі кожного року розраховується як різниця між первісною вартістю основних фондів та накопиченням амортизації даного року.

Кумулятивний метод

При використанні цього методу амортизаційні відрахування є різними для кожного періоду часу і розраховуються як:

АВ = (ОФ_п - ОФ_л) * Н_А ,

Норма амортизації розраховується як частка в амортизованій вартості, що залишається до кінця строку амортизації. Частка визначається шляхом відношення кількості повних років, що залишилися до кінця амортизаційних відрахувань, до кумулятивного числа, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії. Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служби основних фондів.

Так, якщо амортизаційний період становить 5 років (як було зазначено вище), то кумулятивне число дорівнює: 1+2 + 3 + 4 + 5 = 15. Тоді норма амортизації для першого року розраховується як: 5/15 = 0,33; для другого року як: 4/15 = 0,27 і так далі.

Приведемо розрахунок за даними попереднього методу по таблиці 3.2.

Таблиця 3.2 Кумулятивний метод нарахування амортизації

В даному методі накопичення амортизації та залишкова вартість основних фондів розраховуються аналогічно, як і при лінійній амортизації.

Балансовий (подвійно-залишковий метод

Особливість цього методу полягає в тому, що норма амортизації вдвічі вища, ніж при рівномірному методі. Також при розрахунку суми амортизаційних відрахувань не враховують ліквідаційної вартості основних фондів, тобто

АВ = ОФп*Н/100

Тут для кожного періоду часу розраховується окрема сума амортизаційних відрахувань. Тобто:

_- для першого року: АВ₁= ОФ_п*Н_А/ 100

де: АВ1 - сума амортизаційних відрахувань першого року.

Для другого року: АВ₂ = (ОФ_п-АВ)*Н / 100

Для третього року: АВ₃ =(ОФп-АВ₁-АВ₂) *Н / 100

Для четвертого року: АВ₃ =(ОФп—АВ₁-АВ₂-АВ₃)*Н /100

Приведемо розрахунок за даними попереднього методу по таблиці 3.3.

Таблиця3.3 Балансовий (подвійно-залишковий) метод нарахування

Вданому випадку сума амортизаційних відрахувань по роках наступна:

АВ₁ = 5000*40/100 = 2000

АВ₂ = (5000-2000) *40 / 100 =1200

АВ₃ = (5000- 2000-1200) *40/ 100 = 720

АВ₄= (5000- 200-1200-720-432)*40/100 =2592

У даному методі накопичення амортизації та залишкова вартість основних фондів розраховуються аналогічно, як і при лінійній амортизації.