ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

Історія як наукове заняття зберігала сенс тільки при наявності глибокої віри, що в розумі людини закладені потенції кращого майбутнього. По мірі зростання освіти людей і вдосконалення їх моралі ці закони, як думалося, будуть виступати у все більш чистому виді. Надію на це давало те ж природознавство. Тисячі років люди вважали зірки непорушними, а телескоп порвав усі сумніви у тому, що вони рухаються. Значить, з певної висоти відкриється для доль людей обширна перспектива, в якій ясно повинні виступити засади більш гармонійного розвитку. І тут треба усвідомити головне, що видно з матеріалу всієї соціально-історичної антропології, – головна мета історичного процесу – не все більш високий розвиток економіки чи технологій, а ВСЕ БІЛЬШ ВИСОКИЙ РОЗВИТОК СВІДОМОСТІ ЛЮДИНИ. Тільки в цьому – ПЕРСПЕКТИВА.

Який би зміст не мали сьогоднішні наукові суперечки щодо того, якою буде людина майбутнього, з даних антропології ясним стає головне: домінування в людині розвитку психічного над морфологічним. Втрати морфології поповнюються психічними можливостями. Герой з оповідання С. Лема, що потерпів аварію, питає, що з ним сталося, й отримує відповідь: «Від вас залишився тільки Мозок». Це, безумовно, жарт фантаста, але… В кожному жарті є тільки доля жарту. Всі проблеми людини – в її голові, як там же знаходиться й корінь рішення нею самою всіх її проблем. Щоб набути нових. А як же? ІНАКШЕ НЕ БУДЕ РОЗВИТКУ.

Справа не в тому, яким буде обличчя людини майбутнього та її технології, хоча це й вельми важливо, а в її ГУМАНІЗМІ. «Антропологізація» сучасної науки дає в цьому відношенні надію на майбутнє.