Метод надбавок до ціни. Прикладом методу є демпінгова ціна

Прикладом методу є демпінгова ціна. Він є одним з найпоширеніших методів ціноутворення, який полягає в тому, що ціну розраховують додаванням до витрат на виробництво товару і збут певної надбавки (коефіцієнта), тобто розрахунок здійснюють за формулою:

, (14.2)

де Ц_в – відпускна ціна; Ц_з – ціна закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів; К – коефіцієнт (надбавка).

Існує два способи визначення надбавки і внесення її у ціну товару.

1. Розрахунок здійснюють виходячи з собівартості продук­ції:

, (14.3)

де S – собівартість товару; Н_s – надбавка у відсотках до собівартості.

2. Розрахунок здійснюють виходячи із бажаного доходу з обороту (ціни продажу):

, (14.4)

де Н_цп – надбавка у відсотках до ціни продажу.

Найчастіше підприємства використовують стандартний розмір надбавки, характерний для даної галузі. Загалом надбавки вищі для товарів із великими витратами на складування і уповільненим обігом.

Найбільшого ефекту від використання цього методу можна очікувати, якщо середні надбавки по галузі брати лише за орієнтир, а ціну коригувати з урахуванням кон'юнктури конкретного ринку.

І все ж даний метод найчастіше використовують з таких причин:

Ø метод простий у використанні, адже підприємство більше знає про власні витрати, ніж: про ринковий попит;

Ø якщо виробники галузі застосовують цей метод, то ціни на їх товари будуть близькими і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

Ø метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватись за рахунок іншої.

Найширше цей метод застосовують у торговельних підприємствах, коли до відпускної ціни товару додається певна величина торговельної надбавки. Як правило, надбавка (коефіцієнт) визначається як рівень прибутковості з урахуванням розміру податків і обов'язкових платежів.

14.3.6. Метод цільового ціноутворення (або метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал)

Метод полягає у визначенні ціни як цільової для конкретного ринку з урахуванням діючих чинників або цільового прибутку. Підприємство прагне встановити таку ціну, яка дасть йому можливість покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал. Ціну розраховують за формулою:

, (14.5)

де S – собівартість одиниці продукції; Н_пр – запланована норма прибутку на інвестований капітал у відсотках; К_інв – величина інвестованого капіталу; N_пл – за планований обсяг виробництва і збуту продукції.

Цим методом розраховують собівартість продукції, яка дає змогу відшкодувати всі витрати підприємства (виробництва та реалізації), а також отримати такий прибуток, щоб зекономлені кошти спрямувати на розвиток підприємства та стимулювання праці працівників.

Недолік методу полягає в тому, що він не враховує попиту споживачів та їхнього інтересу до товару, ціни, за якою споживач може придбати цей товар, тому потрібно здійснювати коригування з урахуванням вимог споживачів.