Загальна характеристика 1 страница. Располагается на передней стенке верхней челюсти соответственно кор­ням 13, 12 и 22, 23 зубов и вызывает лишь вдавление наружной кортикальной пластинки

Располагается на передней стенке верхней челюсти соответственно кор­ням 13, 12 и 22, 23 зубов и вызывает лишь вдавление наружной кортикальной пластинки. Клинически определяется округлой формы образование под основанием крыла носа с четкими границами, ограниченно подвижное, безболезненное, с кожей, слизистой оболочкой и костью не спаянное.

Рентгенологическиносогубная киста не определяется, может быть выявлена только после введения в нее контрастного вещества. Содер­жимое кисты представляет желтоватую опалесцирующую жидкость.

Микроскопически эпителиальный слой оболочки кисты представ­лен многослойным или мерцательным эпителием.

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………3

Розділ І Загальна характеристика підприємства, як суб’єкта господарювання

1.1Визначення, цілі і напрямки діяльності…………………………...5

1.2Правові основи функціонування…………………………………..6

1.3Класифікаці………………………………………………………..11

Розділ ІІ Організація діяльності підприємства

2.1Загальна характеристика………………………………………….16

2.2Технічний розвиток……………………………………………….20

2.3Організаційний прогрес…………………………………………..23

Розділ ІІІ Виробничий процес і його організація

3.1Структура і принципи організації виробничого процесу……....32

3.2Організаційні типи виробництва…………………………………35

3.3Виробничий цикл …………………………………………………38

3.4Методи організації виробництва ………………………………...41

Розділ ІV Практичні розрахунки

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Організація виробництва” є нормативною професійно орієнтованою дисципліною, яка читається для студентів денної та заочної форм навчання зі спеціальності “Економіка підприємства”. Метою курсу “Організація виробництва” є формування у студентів комплексу професійних знань із теоретичних та практичних основ організації сучасного промислового виробництва в ринковій економіці. Студенти мають змогу усвідомити поняття та категорії організації виробництва, з’ясувати зміст проектно-технічної підготовки виробництва та виготовлення нової конкурентноспроможної на ринку продукції. Дисципліна включає в себе вивчення таких питань:

- організаційні принципи побудови виробничих підрозділів підприємства як виробничої системи;

- економічно ефективна побудова виробничих процесів у просторі та часі;

- забезпечення скорочення циклу виробництва;

- організаційні умови вибору економічно ефективних технологічних процесів;

- раціональні форми організації роботи з технічної підготовки та освоєння виробництва нової продукції;

- організаційні фактори, які забезпечують підвищення якості продукції;

- прийняття управлінських рішень на промислових підприємствах.

Дисципліна “Організація виробництва” тісно пов’язана з іншими курсами, які читаються на економічних факультетах університетів. Зокрема, вона знаходиться в тісному взаємозв’язку з такими науками як “Економіка підприємства”, “Економіка праці”, “Мікроекономіка”, “Менеджмент”, “Маркетинг” та інші. Курс читається після зазначених дисциплін і по суті завершує цикл дисциплін, які розглядають питання економіки, організації та управління господарською діяльністю підприємств. Разом із тим, курс значно поглиблює теоретичні знання та прививає нові практичні навички з основ організації виробництва. Загалом, вивчення дисципліни “Організація виробництва” сприятиме майбутнім фахівцям у прийнятті ефективних управлінських рішень щодо створення, функціонування, реструктуризації промислових підприємств, як виробничих системи в ринковій економіці. Саме виробництво виступає матеріальною основою для всіх інших видів економічної діяльності, тому дисципліна “Організація виробництва” передбачає висвітлення комплексу питань щодо впорядкування дій та управлінських рішень як всередині промислових підприємств так щодо зовнішнього впливу. В даному курсі розкриваються сучасні форми й методи раціональної організації виробництва та використання ресурсів підприємства.

В курсі використовується модульно-рейтингова система оцінювання знань студентів, проміжні атестації, та підсумкова атестація у вигляді іспиту.

Розділ І

Загальна характеристика підприємства ,як суб’єкта господарювання 1.1Визначення ,цілі і напрямки діяльності

Поняття і цілі створення. Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів конкретної праці . З цією метою працездатні люди створюють певні організації, тобто організаційні формування, які спільно виконують ту чи іншу місію і діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі і непідприємницькі. Організації з підприємницьким характером діяльності являють собою підприємства.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву –завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати декілька виробничих одиниць – заводів або фабрик . У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами . Кожна фірма привласнює собі певне фірмове найменування, під яким вона значиться у державному реєстрі своєї країни.

Важливо знати ,що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак у вигляді певного терміну, символу малюнка або їх комбінацій. Такий фірмовий знак слугує для ідентифікації товарів або послуг процента та їх вирізнення від продукції конкурентів на ринку.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства . Генеральну мету підприємства,тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати місією.У більшості випадків місією сучасного підприємства можна вважати виробництво продукції для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формуються і встановлюються загально фірмові цілі. Останні повинні відповідати певним вимогам.

1. цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними

2. цілі підприємства повинні бути орієнтовані у часі

3. цілі підприємства мають бути досяжними

4. з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими

Напрямки діяльності.У практиці господарювання кожне підприємство, що являє собою складну виробничо-економічну систему, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрямки. (див.рис.1)

(рис.1)Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності підприємств-продуцентів

1) Вивчення ринку товарів або ситуаційний аналіз – повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності і цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту і каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

2) Інноваційна діяльність – охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, впровадження технічних, організаційних та інших нововведень ,формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

3) Виробнича діяльність – обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури і асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції,їх оптимізація відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріаотно-технічними ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

4) Комерційна діяльність - визначається ефективність іноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, певне стимулювання покупців.

5) Післяпродажний сервіс – охоплює пуско-налагоджувальні роботи у сфері експлуатації куплених на ринку товарів, їх гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів впродовж нормативного строку служби.

6) Економічна діяльність – вона включає : стратегічне і поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну і фінансову діяльність тощо.

7) Соціальна діяльність – вона впливає істотно на ефективність усіх інших її загальних напрямків і конкретних видів. Результативність інноваційної виробничої, комерційної та економічної діяльності підприємства безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки і компетентності усіх категорій працівників, дієвості застосованого мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці і життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

1.2 Правові основи функціонування

Напрямки діяльності взаємозв'язані й у сукупності характеризу­ють ту чи ту стратегію функціонування й розвитку підприємства, механізм його господарювання. Підприємство має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. З великої кількості юридичних актів визначаль­ними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприє­мства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства .
Закон про підприємства. Закон «Про підприємства в Україні», який регла­ментує діяльність різних видів підприємств, ух­валено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991 р. Пізніше до нього вносились окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхньо­го створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємниць­кої діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарю­вання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою. Ос­новні положення цього закону (суть його розділів) (додаток рис. 2).3 метою правильного їх розуміння варто пояснити найбільш принципові з них.
• Створення, реєстрація, ліквідація та реорганізація підпри­ємства. Будь-яке підприємство може бути створене: 1) відповідно до рішення власника (власників) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, організації-засновника; 2) унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством; 3) через виокремлювання зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна (уповнова­женого органу). Підприємство має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.
Кожне створене підприємство підлягає державній реєстрації за місцем перебування у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів за певну плату. Для цього підприємство подає органу місцевої влади заяву, рішення засновника про створення, статут та інші визначені Кабінетом Міністрів України документи. Дані про державну реєстрацію повідомляються Міністерству еко­номіки і Держкомітету статистики, саме підприємство заноситься до державного реєстру України згідно зі своїм ідентифікаційним цифровим кодом.
Підприємство може бути ліквідоване (реорганізоване) у випад­ках: прийняття відповідного рішення власником майна, визнання його банкрутом, заборони діяльності за невиконання встановлених законодавством умов. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створюваною власником або вповноваже­ним ним органом, а за банкрутства —- судом чи арбітражем. Про таку акцію повідомляється в пресі з визначенням строків претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розраховуватись з кре­диторами, скласти й передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з момен­ту виключення його з державного реєстру України.
• Загальні принципи управління підприємством і само­врядування трудового колективу. Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на засаді поєднання прав власника майна і принципів самоврядування трудового колективу. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосе­редньо або через уповноважені ним органи. Управлінські права можуть бути делеговані раді підприємства (правлінню). Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (кон­ференція) власників майна, а виконавчі функції здійснює правління.
Підприємство самостійно визначає структуру управління, вста­новлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керівника підприємства. З керівником укладається контракт (договір, угода), що визначає строки найму, права, обов'язки і відповідальність, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керів­ник призначає на посаду й звільняє з неї своїх заступників, керівників і спеціалістів структурних підрозділів підприємства.
Трудовий колектив підприємства діє (господарює) за принципа­ми самоврядування. Це означає, що він має конкретні повноважен­ня щодо вирішення широкого кола питань з господарської та со­ціальної діяльності підприємства. Зокрема трудовий колектив з пра­вом найму працівників розглядає, затверджує або бере участь у вирішенні питань, що стосуються: проекту колективного догово­ру; надання соціальних пільг певним категоріям персоналу; моти­вації продуктивної праці, клопотання про представлення праців­ників до урядових нагород. Трудовий колектив підприємства, де частка держави або місцевого органу влади у вартості майна пере­вищує 50 відсотків, має право спільно із засновником або власни­ком розглядати зміни у статуті підприємства й доповнення до ньо­го, визначати умови найму керівника підприємства; приймати рішення про здачу підприємства в оренду, його вступ до якогось добровільного об'єднання або вихід з нього, про створення нових підприємств на базі окремих структурних підрозділів.
• Формування й використання майна підприємства. Майно підприємства становлять матеріальні активи та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в його само­стійному балансі і яке належить підприємству за правом власності або повного господарського відання (володіння, користування і роз­поряджання ним на свій розсуд). Джерелами формування майна підприємства служать: грошові й матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції, інших видів господарської діяль­ності, від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; ка­пітальні вкладення, дотації з державного й місцевого бюджетів; над­ходження від роздержавлення та приватизації власності або від придбаного майна іншого підприємства (організації); безплатні або доброчинні внески підприємств, організацій та окремих громадян.
Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право (з дозволу власника) продавати, здавати в оренду, обмінюва­ти, передавати безплатно в тимчасове користування іншим підприє­мствам і громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності. Воно може також випускати й продавати власні цінні па­пери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозво­ляється за певну плату або на пільгових умовах володіти користуватися землею та іншими природними ресурсами. При цьому його обов'язком є своєчасне здійснення природоохоронних заходів (зде­більшого власним коштом). Уразі банкрутства підприємства фінан­сування таких заходів провадиться за рахунок коштів від продажу його майна, а за браком таких — з бюджету відповідного органу місцевої влади або держави.
• Підприємницька (господарсько-економічна) діяльність. Кожне підприємство самостійно планує свою діяльність і визна­чає перспективи (стратегію) розвитку, виходячи з попиту на про­дукцію, що виробляється (роботу, послуги, що виконуються), та необхідності постійного збільшення власного зиску, а також здійснює матеріально-технічне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактів) з постачальниками або за посе­редництвом торгових бірж. Воно реалізує вироблену продукцію через прямі угоди зі споживачами, державне замовлення (у разі існування такого), через мережу бірж і власних торговельних підприємств за цінами (тарифами), котрі воно встановлює само­стійно, або за цінами договірними, регульованими державою чи вільними (ринковими).
На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарсько-економічної діяльності є при­буток (дохід). Порядок використання останнього визначає власник (власники) підприємства або вповноважений ним (ними) орган. Державний вплив на вибір напрямків використання прибутку (до­ходу) здійснюється через систему податків, податкових пільг, різних економічних санкцій. У випадках, передбачених статутом підпри­ємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власність членів трудового колективу. За умови зовнішньоеконо­мічної діяльності підприємства частину прибутку (доходу) станов­лять валютні кошти, що зараховуються на його валютний рахунок у банку та використовуються ним самостійно. Залежно від величи­ни доходу підприємства визначається фонд оплати праці його пер­соналу. Мінімальний розмір оплати праці різних категорій персо­налу всіх видів підприємств не може бути меншим за прожитковий мінімум, установлений державою.
•Підприємство і держава: гарантії прав, умови і контроль діяльності, відповідальність. Держава гарантує дотримання за­конних прав та інтересів кожного підприємства. Здійснюючи гос­подарську та іншу діяльність, підприємство має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення в межах чинного законодав­ства України. Окрім передбачених законодавством випадків, втру­чання державних і громадських органів, політичних партій і рухів у діяльність підприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очікуваний, але не одержаний прибуток), завдані підприємству з вини державних органів або їхніх службових осіб, мають бути відшкодовані за рахунок останніх.
Держава забезпечує будь-якому підприємству однакові еко­номічні й правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою еко­номічних методів та антимонопольного законодавства; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток ма­лих підприємств, надаючи пільги за оподаткування та державного кредитування, створюючи фонди сприяння розвитку малих підприємств тощо.
Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійсню­ють державна податкова інспекція та державні органи, що викону­ють нагляд за безпекою виробництва і праці (включаючи еколо­гічну безпеку) в межах своєї компетенції, встановлюваної відпові­дними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органів виходять за межі їхніх повноважень, підприємство має право не виконувати таких вимог.
У разі порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахун­кової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством Украї­ни (сплачує штрафи, відшкодовує завдані збитки). Проте сплата штрафів і відшкодувань не звільняє підприємство без згоди спо­живача від виконання договірних зобов'язань щодо поставок про­дукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі й у відповідні строки.
Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільне об'єднання підприємства підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємо­відносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут має відпо­відати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об'єднання підприємств), а для дер­жавних підприємств — власник майна за участю відповідного тру­дового колективу.
У статуті підприємства визначаються: його точне наймену­вання та місцезнаходження; власник (власники) або засновник (засновники); основна місія й цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; компетенція (повноваження) трудового колективу та його виборних органів; джерела та по­рядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існу­вання.
У найменуванні підприємства треба відобразити його конкрет­ну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колек­тивне, державне, акціонерне товариство) тощо.
У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентува­ти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо). До нього можна вклю­чати положення, зв'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про по­вноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо.
Колективний договір. На підприємстві важливу соціальну роль відіграє колективний договір — угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією(власником чи вповноваженим ним органом), що укладається щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.
Колективним договором регулюються виробничі, трудові та еко­номічні відносини трудового колективу з адміністрацією (власни­ком) будь-якого підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдос­коналення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побу­тового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конк­ретними зобов'язаннями адміністрації за основними напрямками діяльності колективу.
У колективний договір включають зобов'язання щодо поліп­шення умов праці та стану довкілля; заходи для забезпечення зростання продуктивності праці та її оплати, професійної підго­товки й підвищення кваліфікації кадрів, соціального захисту пра­цівників підприємства. Значне місце у колективному договорі займають зобов'язання в галузі будівництва житла, будинків відпочинку, санаторіїв, медичних та дошкільних установ, спортивно-оздоровчих комплексів. Колективний договір включає також окремий розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачене статутом.
Сторони, які уклали й підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

1.3 Класифікація

Види підприємств.Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їхня чітка і повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна й територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю працівників (див. табл.1)

(табл.1)Класифікація підприємств за певними ознаками

- Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних належать : доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

•Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, але тільки на особистій праці (праці членів сім’ї).

•Колективне — це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

•Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

•Державними є підприємства, засновані на державній власності.

- За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підпри­ємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

- Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

•Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

•Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності — науковій, фінансовій, страховій тощо.

•У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

•Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об’єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

•Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

• Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

•Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

•Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові — створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції;економічні — акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні — акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівниківу власників певної частки їх майна.