ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ТУШИНСЬКОГО 7 страница
У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухо-млинського, нерівнозначна обсягу набутих знань: "Уся суть у тому, як відбувається життя знань у складній і багатогранній діяльності людини".
Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя
переконань - їх народження, розвиток, зміцнення, вираження у вчинках.
Центральним у розвитку дитячої особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення, у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку - морального, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розвитку індивідуальності в праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за необхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочинається за шкільною партою, оскільки навчання є найважчою працею для школяра.
Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну закономірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання визначається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалізуються на практиці.
Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців. За словами вченого, школа стає "колискою народу", якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.
5. ЕТНІЧНІ ЗАСАДИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ
В.О.Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків. Про це він пише в "Зтюдах о коммунистическом воспитании". Навчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педагог, батьки мають вчитися стільки ж років у батьківській школі, скільки й діти. Загалом у педагогічній системі В.Сухомлинського утвердилася певна система родинно-шкільного виховання, за якою батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьому сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят і традицій, різноманітної суспільно-корисної діяльності.
У "Батьківській педагогіці" вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і школи. Головним у цьому зв'язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свого систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.
Отже, у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й образно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад нашого народу.
У праці "Як виховати справжню людину" він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шанобливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переконанням, є слова: народ, мати, батько, син.
У "Листах до сина" й "Листах до дочки" вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя.
6. ІДЕЇ СТАНОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ-ВИХОВАТЕЛЯ
У "Павлиській середній школГ В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поставив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів.
Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником становлення майстерності павлиських вчителів.
На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а обов'язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей, дії окремих учнів. При цьому В.Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня.
У книзі "Сто порад вчителевГ вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям, педа-гогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання^ вчителя"( як його формувати, які якості необхідно мати вчителю-вихователю, як навчитись виховувати себе, власну самодисципліну та боротись з лінощами) .Для того , щоб виявляти власну творчість вчитель ,за Сухомлинським , має глибоко володіти фактичним матеріалом , який він "доносить" до дитячої душі (він має знати на 2-3 порядки більше , ніж це передбачено навчальною програмою).Особливо наголошував Сухомлинський на необхідності знання вчителя психології дитячої особистості (на "розуміння стану дитячої душі").3 цією метою у період його діяльності у Павлиській школі успішно функціонував "Психологічний семінар для вчителів".
У "Розмові з молодші директором школи" він стверджував , що керівник повинен постійно вдосконалюватись, щоб бути ерудо-ваним, володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв'язку є система аналізу уроків молодих вчителів ,яку він здійснював.
Крім ерудиції, В.Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час.
ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО
Основні праці
50 монографій і книг, 625 статей, близько 1500 оповідань і ка
зок
Джерела педагогічної творчості:
класична гуманістична педагогічна спадщина; народна педагогіка;
комуністична ідеологія і радянська педагогіка;
передовий педагогічний досвід.
Засади педагогічної системи:
• формування ідеалу культурних бажань дитини (потреби у
праці, у творенні добра, краси); окультурення потреб дитини;
• формування у дитини потреби бути доброю (розвиток у неї
чутливості до виховання, створення для неї "радості буття", роз
виток почуття власної гідності);
• створення атмосфери дитячого успіху, домінанти позитив
них переживань над негативними.
Засоби виховання:
природа, суспільно-корисна праця, сільськогосподарське до
слідництво, слово, конструювання, дитяча творчість, дитяча казка,
народні засоби виховання.
Методи навчання і виховання
спостереження дітей ;усне і письмове складання казок ; до
слідницькі методи ; аналіз матеріалів з хрестоматії моральних
цінностей людства та з етики ;диспути , дискусії ; аналіз життє
вих ситуацій ; аналіз бувальщин , легенд ; метод привчання до
тлтботи "за все живе"
Творчі завдання і реферати
1. Гуманістичне виховання В. да Фельтре, М. Монтессорі, В.
Сухомлинського (порівняльний аналіз).
2. Духовність особистості школярів (за В. Сухомлинським).
3. Система морально-трудового виховання В. Сухомлинсько
го.
4. Дослідництво як основа становлення творчої особистості
(за В. Сухомлинським).
Питання для роздумів і проблемні запитання
1. У чому полягає розвиток В. Сухомлинським ідеї колективу
А. Макаренка?
2. Які методи навчання молодших школярів В Сухомлинського
мають особистісно-орієнтоване спрямування?
3. Обгрунтуйте, які засоби виховання В. Сухомлинського ма
ють етичне спрямування.
4. Виділіть основні елементи педагогічної системи В. Сухо
млинського.
Тест
1. Провідний метод навчання В.О.Сухомлинського у "Школі
радості":
а) бесіда, б) маєвтика, в) аналогія.
2. Один з визначальних видів дитячої творчості у пізнавальній
діяльності молодших школярів та молодших підлітків (у педагогі
чній системі В.О.Сухомлинського):
а) малювання, б) складання казок, в) спів.
3. Назвіть послідовний ряд педагогів, котрі активно використо
вували уроки серед природи з дітьми: а) Т.Мор, М.В.Ломоносов,
В.О.Сухомлинський; б) К.А.Гельвецій, М.О.Корф, В.О.Сухомлин-
ський; в) В.да Фельтре, ЛМ.Толстой, В.О.Сухомлинський.
4. Назва процесу організації поєднання навчальної та трудової
діяльності учнів у гуртках Павлиської середньої школи: а) праця,
б) майстрування, в) дослідництво.
5. Генералізуюча моральна якість особистості учня (за Сухо
млинським):
а) витривалість, б) працьовитість, в) гуманність.
6. Результат сформованості особистості учня Павлиської середньої школи:
а) духовність, б) освіченість, в) наполегливість.
1. Послідовний ряд педагогічних творів Сухомлинського, що віддзеркалює процес формування зростаючої особистості від шести років до соціальної зрілості:
а) "Педагогічний колектив школи", "Павлиська середня школа", "Листи до дочки"; б) "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Листи до сина";
в) "Людина неповторна", "Вірте в людину", "Як виховати справжню людину".
8. Який вид навчання є домінуючим у творчості Сухомлинсь
кого?
а) випереджувальне, б) традиційне, в) розвивальне.
9. Назва твору Сухомлинського, в якому розкриваються особ
ливості впровадження передового педагогічного досвіду: а) "Сто
порад вчителеві", б) "Розмова з молодим директором школи", в)
"Педагогічний колектив школи ".
10. Яка з ідей Сухомлинського є такою, що випередила свій
час? а)навчання шестирічок; б) кабінетна система навчання; в)
взаємодія школи і родини.
ТЕМА XXI
УТВЕРДЖЕННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДУХОВНОГО І НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ.
1. Утвердження демократичних державно-громадських за
сад освіти й виховання молоди
2. Реформування освіти на сучасному етапі розвитку україн
ського суспільства.
3. Утвердження шляхів та засобів національного виховання
дітей та молоді.
4. Особливості реформування професійної, вищої й педагогі
чної освіти.
Література:
1. Левківський М.В. Історія педагогіки. Житомир,-2002.
2. Закон України "Про освіту" //Голос України. - 1996. - 25
квітня.
3. Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI
століття") //Освіта. - 1993. -№ 44,45,46.
4. Положення про середній загальноосвітній навчально-
виховний заклад // Освіта. - 1993 - 3 вересня.
5. Положення про дошкільний виховний заклад України
//Освіта. - 1993. - 10 вересня.
6. Положення про професійний навчально-виховний заклад
України //Освіта. - 1993. - 17 вересня.
7. Концепція середньої загальноосвітньої школи України. //
Інформаційний збірник Міністерства освіти. №№ 1-2,1992.
8. Концепція національного виховання //Освіта. - 1996. - 7
серпня.
9. Концепція виховання у національній системі освіти //Освіта
України, 1996.
10. Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої
школи. //Початкова школа. ~ 1992. - № 5-6.
11. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI сто
літті .-К.,2001.
12. Закон України " Про вищу освіту" // Освіта України, 2002.
13.Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-
сенюк/. - Житомир.- 1999.
Н.Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.
ІЗ.Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.
Ключові СЛОВА ТА ТЕРМІНИ
Інтелектуальний, творчий, культурний потенціал народу, моральна, художньо-естетична, правова, трудова, екологічна культура, народність; природовідповідність; культуровідповідність; гуманізація; демократизація; безперервність; етнізація; диференціація та індивідуалізація виховного процесу; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді.
1. УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКИХ ЗАСАД ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ
МОЛОДІ
Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. У сучасній школі суверенної України навчально-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими кадрами.
Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. За законом України "Про освіту" в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори (конференція) колективу закладу освіти; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної республіки Крим, Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.
У сучасному українському суспільстві, як і в інших демократичних державах, розвиваються такі основні види людських відно-316
син: дружні, товариські, високоморальні, правові, відповідно до встановлених етичних норм; негативні, недружелюбні. Завдання школи та сучасного вчителя-вихователя полягає в тому, щоб формувати у своїх вихованців саме дружні, високоморальні, товариські морально-естетичні відносини.
Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежа
тиме від того, чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів
минулих часів, чи готове воно перейти до перебудови взаємовідно
син, чи готова сама школа до заміни педагогіки вимог і заборон,
авторитарності на педагогіку співробітництва і співдружності, на
укової виховної мудрості. . л
2. РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
У Державній національній програмі "Освіта" ^Україна XXI ст") визначено "стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу на XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нащТ.Ці ж стратегічні завдання конкретизуються у " Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІстолітті".
Вона визначає стратегічні завдання реформування освіти в Українській державі: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості; виведення освіти в Україні на рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних закладів освіти та глибокі демократичні перетворення у традиційних державних навчально-виховних закладах .
У програмі "Освіта" визначені також пріоритетні напрями, основні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення певних стратегічних цілей. Зокрема, досить конкретно визначаються шляхи реформування кожної з ланок
системи освіти: дошкільного виховання, в якому поєднуються сімейне і суспільне виховання; загальноосвітньої підготовки на національній основі, в якій реформуванню піддаються зміст гуманітарної та природничо-математичної освіти, трудової та фахової підготовки в середній ланці освіти. Суттєва увага приділяється національному вихованню, головною метою якого є надбання молодим поколінням соціального досвіду успадкування духовних надбань українського народу, формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою.
3. УТВЕРДЖЕННЯ ШЛЯХІВ ТА ЗАСОБІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ
У "Концепції національного виховання дітей та молоді у системі національної системі освіти" визначені пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу.
Національне виховання - це виховання дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Це одночасно і державне виховання, що здійснюється державними установами, а загальнонаціональне в його змісті діє і поза межами впливу цих установ, має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості.
У Державній національній програмі "Освіта" підкреслюється, що "головна мета національного виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-
естетичної, правової, трудової, екологічної культури". Мета, певна річ, повинна бути єдиною для всіх навчально-виховних закладів, громадян України. Така єдина мета виховання є науково обґрунтованим державним стандартом, закріпленим у законах нашої держави.
Система національного виховання ґрунтується на таких фундаментальних принципах: народність, природовідповідність, куль-туровідповідність, гуманізація, демократизація, безперервність, етнізація, диференціація та індивідуалізація виховного процесу; систематичність і варіативність його форм і методів; свідомість, активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів; зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і продуктивною працею; інтегративність виховання як єдність педагогічних вимог школи, сімї і громадськості.
Сутнісні основи національного виховання визначаються ідеями національного світогляду, філософії, ідеології, засадами родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.
4. ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ, ВИЩОЇ Й ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
У галузі вищої освіти передбачається стратегічне завдання -перехід до гнучкої, ступеневої системи підготовки фахівців для підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, піднесення вищої освіти в Україні на рівень досягнень найбільш розвинених країн світу шляхом здійснення ряду міжнародних проектів та інвестицій. Проектується також подальше підвищення рівня і ефективності наукових досліджень у вищій школі.
Основною, найбільш важливою І необхідною ланкою реформування і оновлення освіти є загальна середня освіта, яка повинна забезпечувати максимальний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво,
екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Українська держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватися у різних типах закладів освіти.
Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і гідності, активним засобом боротьби з національним нігілізмом, з проявами комплексу національної неповноцінності, нижчості, відступництва від своєї нації. Принцип єдиної трудової політехнічної школи на основі ідей гуманізму, демократії та інтернаціоналізму означає надання всім дітям рівних можливостей для одержання освіти, відображає єдність і взаємозв'язок усіх ступенів загальної середньої освіти, її безперервність, наступність всіх компонентів навчально-виховної системи - мети, змісту, методів, засобів і організаційних форм. Школа діалектично поєднує національний та інтернаціональний зміст освіти, забезпечує вступ до скарбниць світової культури, необхідний рівень міжнаціонального спілкування.
Як відомо, система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський характер. Найважливішими напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі школи в розвитку культури народу; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламентації ЇЇ діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання - сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.
Загальний зміст навчального матеріалу середньої освіти поділяється на державний і шкільний компоненти.
Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які розробляються педагогічними колективами спільно з вищими навчальними закладами. Міністерством освіти і науки України розроблений базовий навчальний план гімназій, який передбачає широкий спектр предметів за вибором: мови народів України, стилістика української мови, старослов'янська мова, латина, грецька мова, народознавство, ораторське мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина І суспільство, вступ до філософії, основи екології та економіки, ритміка, хореографія тощо.
Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за основними профілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біоло-го-хімічний, економічний, технічний. їх кількість і зміст визначаються конкретним педагогічним колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та навчально-методичного забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи етики, естетика, культура та мистецтво України, основи моделювання та конструювання тощо. Для учнів відкриваються широкі можливості щодо вибору додаткових курсів. Зокрема, на технічному профілі ліцею можуть пропонуватись: мікропроцесорна техніка, електротехніка, електроніка і радіотехніка, ергономіка, соціальна психологія, аудіо- та відеотехніка, дизайн, менеджмент та підприємництво, основи сучасного виробництва, інформатика й управління.
Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.
Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:
перший рівень - технікум, училище, інші прирівнені до них вищі заклади освіти;
IVі
другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні
заклади освіти;
третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) -інститут, консерваторія, академія, університет.
Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації.
Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.
Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Станом на листопад 1996 року в Україні функціонувало 163 вузи Ш-ІУ рівнів акредитації, 735 вищих навчальних закладів І-П рівнів акредитації та 123 вищих закладів освіти недержавних форм власності. Вищу освіту в сучасній Українській державі мають можливість здобувати близько 35 відсотків випускників загальноосвітніх шкіл, ПТУ та технікумів. В розвинутих країнах світу система вищої освіти забезпечує можливість вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників середніх шкіл. В Англії, наприклад, місцями у вузах забезпечуються 53% молоді, у Німеччині - 58, СІЛА - 60 відсотків, В окремих азіатських країнах цей показник сягає ще більш високого рівня, що і зумовило їх стрімкий вхід до світової еліти. Зокрема, в Японії майже 80% випускників шкіл вступають до вузів. На початку XXI ст. тут запровадили обов'язкову вищу освіту.
СИСТЕМА ОСВІТИВ УКРАЇНІ
Мета освіти:
розвиток особистості як найвищої цінності суспільства, ЇЇ
талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання моральних
якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного
вибору. _____^
Основні принципи освіти: Структура освіти:
• доступність; дошкільна освіта
• гуманізм, демократизм, загальна середня освіта
пріоритетність загальнолюдських ^позашкільна освіта
духовних потреб; професійна освіта
• органічний зв'язок зі вища освіта
світовою й національною історією післядипломна освіта
та культурою; аспірантура, докторантура,
• незалежність від самоосвіта
політичних партій; Освітньо-кваліфікаційні
• науковий, світський харак- рівні:
тер; кваліфікований робітник
• інтеграція з наукою і ви- молодший спеціаліст
робництвом; бакалавр
• гнучкість і прогно- спеціаліст
стичність, єдність і наступність, магістр
безперервність і різноманітність;
• поєднання державного
управління і громадського само-
врядування.
Структура середньої освіти:
перший ступінь - початкова школа (1-4 класи) другий ступінь - основна школа (5-9 класи) третій ступінь - старша школа (10-12 класи)
Типи вищих навчальних закладів:
І-ІІ рівні акредитації: технічні, педагогічні, медичні, технікуми, коледжі, мистецькі училища. НІ-ІУ рівні акредитації: Інститути, академії, університети
21*
Творчі завдання та реферати
Дата добавления: 2014-12-12; просмотров: 922;