Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання.

Аліментний обов’язок батьків дітей виникає щодо :

- повнолітніх непрацездатних дітей (ст. 198 СК);

- повнолітніх дітей, які продовжують навчання (ст.199 СК);

Обов’язок утримувати повнолітніх непрацездатних дітей виникає на підставі складу юридичних фактів:

- походження дітей ( родинний зв’язок);

- непрацездатність повнолітніх дітей;

- потреба дітей у матеріальної допомозі;

- здатність батьків надавати таку допомогу.

Непрацездатними визнаються інваліди 1,2,3 груп. Дитина вважається такою, що потребує допомоги, якщо вона забезпечена коштами в розмірі нижче прожиткового мінімуму. Однак вона може бути визнана такою і у випадку, якщо забезпечена коштами в розмірі відповідно до прожиткового мінімуму, але потребує додаткових коштів на придбання лікарських препаратів, оплату стороннього догляду тощо.

Ст. 199 СК передбачає обов’язок утримувати повнолітню дитину, якщо вона навчається, до досягнення нею 23 років. Підставою виникнення такого обов’язку є такий склад юридичних фактів:

- походження дітей;

- продовження навчання;

- потреба в матеріальної допомозі;

- здатність батьків надавати таку допомогу.

Такий обов’язок може припинитися і раніше, якщо дитина припинила навчання, але якщо дитина знову відновила навчання, то вона має право на утримання.

5. Припинення обов’язку батьків утримувати дитину.

Підставами припинення обов’язку батьків утримувати дитину є:

1) досягнення дитиною повноліття (ст.180 СК), придбання дитиною повної дієздатності до досягнення повноліття в результаті народження дитини, реєстрації шлюбу, укладення трудового договору, реєстрації особи як підприємця не є є підставою припинення такого обов’язку;

2) в разі, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і цілком забезпечує її потреби ( вік дитини не має значення);

3) в разі усиновлення ( удочеріння) дитини, позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від цього обов’язку;

4) в разі відновлення працездатності дитини, якщо відпала потреба у матеріальної допомозі, якщо батьки позбулися можливості надавати допомогу;

5) досягнення дитиною 23 років, якщо вона навчається, а також у разі припинення навчання до 23 років, якщо батьки позбулися можливості надавати допомогу;

6) у випадку смерті однієї з сторін;

7) у випадку припинення договору (якщо укладався договір про утримання дитини) в зв’язку зі спливом строку його дії або з інших передбачених договором підстав, але якщо дитиня не досягла 18 років аліментні зобов’язання за батьками залишаються, і тільки у разі, якщо за договором той з батьків, що проживає окремо, передає право власності на нерухоме майно дитині або їй й іншому з батьків, то обов’язок утримувати дитину припиняється за договором.

6.Обов’язок повнолітніх дітей утримувати батьків та його виконання.

Повнолітні діти повинні утримувати своїх непрацездатних батьків. Підставами утримання є:

- походження дітей;

- непрацездатність батьків;

- потреба батьків у матеріальній допомозі.

Розмір аліментів визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, до уваги береться матеріальний та сімейний стан сторін, можливість одержання батьками утримання від інших осіб, дітей, дружини, чоловіка, а також своїх батьків. Такий обов’язок покладається на дітей незалежно від того , чи можуть вони надавати таке матеріальне утримання, а також чи є вони самі працездатними та дієздатними.

Підстави звільнення від такого обов’язку:

- якщо судом буде встановлено, що мати, батько, що заявляють вимоги про надання їм утримання, ухилялися від виконання батьківських обов’язків ( суд може у виняткових випадках присудити аліменти, але на строк не більш ніж за 3 роки.

Відносини по утриманню можуть бути врегульовані договором між ними. Неповнолітні діти зобов’язані надавати утримання своїм батькам тільки у разі, якщо вони, по – перше, набули повної дієздатності, і по – друге, батьки потребують лікування і догляду.

Діти зобов’язані брати участь і у дотикових витратах на батьків. (ст.203 СК), якщо це викликано тяжкою хворобою батьків, інвалідністю, немічністю.

Контрольні запитання:

1. Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей.

2. Правовідносини батьків та дітей з приводу майна.

3. Обов”язок батьків утримувати неповнолітніх дітей та його виконання.

4. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дітей та його виконання.

5. Припинення обов’язку батьків утримувати дитину.

6. Обов’язок повнолітніх дітей утримувати батьків та його виконання

Рекомендована література:

1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002.

2. Сімейне право України . підручник за ред. О.В.Дзери. Київ, 1997, Вентурі.

3. Сімейне право України . Підручник за ред. В.П. Мироненко . Київ – 2008р.,Правова Едність.

4. Матвеев Г.К. Советское семейное право М.1985.

5. Г.К. Матвеев. История семейно – брачного законодательства УССР. Киев, 1960.

6. Орлова Н.В. Правовое регулирование брака в СССР. М.1971.

Лекція 7

Тема: Усиновлення

План:

1. Поняття та сутність усиновлення.

2. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення.

3. Визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення.

4. Позбавлення усиновлювача батьківських прав.

1. Поняття та сутність усиновлення.

Усиновлення – правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батька якої померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини уваги і турботи.

В основу організаційно-правового механізму усиновлення в Україні покладені принципи, які відповідають міжнародним вимогам, наприклад, кожна дитина має право на виховання, приоритетним є національне усиновлення, заборона посередницької комерційної діяльності щодо усиновлення, укладення договорів з іноземними державами про правову допомогу; здійснення контролю за умовами виховання та утримання дітей тощо.

Облік дітей, які залишилися без батьківського піклування здійснюється системою державних органів:

- відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрації , виконавчими комітетами міських районних рад;

- Міністерством освіти АР Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської, Севастопольської міських держадміністрацій (безпосередньо ведення справ щодо опіки та піклування);

- Центром з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти, у порядку, встановленому КМ України.

Облік дітей, що залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, здійснюється Центром з усиновлення дітей, основним завданням якого є формування банку даних про дітей-сирот і дітей, позбавлених батьківського піклування, надання громадянам України та іноземцям необхідної інформації про дітей, стосовно яких виникли підстави для усиновлення.

Усиновлення – цескладний юридичний факт, який включає волевиявлення усиновлювача та рішення суду. Суб’єктами усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

Усиновленою може бути неповнолітня дитина і у виняткових випадках – повнолітня особа, яка не має матері та батька або була позбавлена їх піклування.

Усиновлювачем може бути:

1) повнолітня і дієздатна особа, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років;

2) подружжя.

Законом встановлений перелік осіб, які неможуть бути усиновлювачами (ст. 212 СК). Всі ці особи поділяються на 2 групи:

До першої групи відносяться

- особи, які за станом здоров’я не можуть виконувати функції усиновлювачів;

- особи, які обмежені в дієздатності;

- особи, які визнані недієздатними;

- перебувають на обліку в психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

- зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

- страждають на хвороби, перелік яких затверджується Міністерством здоров’я України.

До другої групи належать:

- особи, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов’язаннях щодо виховання дітей; внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені;

- були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини;

До третьої групи належать:

- особи, яки з об’єктивних прчин не можуть бути усиновлювачами (наприклад, забезпечити дитину , створити її належні умови для проживання)

До четвертої групи відносяться:

- особи однієї статі;

- особи, інтереси яких суперечать інтересам дітей.

2. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення.

Умови усиновлення – це згода осіб, які відповідно до законодавства мають на це право: самої дитини; її батьків або осіб, що їх замінюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Згода дитини на усиновлення може братися до уваги тільки з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Дитину необхідно проінформувати щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення повинна розглядатися як серйозна перешкода на усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою обґрунтування і не тягне встановлення перешкод до створення нормальних відносин між ним і усиновлювачем, усиновлення проводиться без згоди дитини.

Згода батьків на усиновлення дитини, якщо батьки у дитини є. Ця згода лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Згода повинна бути безумовною, безоплатною.

Усиновлення дитини без згоди батьків можливе, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною( невідомі, визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав). Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючі з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не проявляють до неї батьківської турботи і піклування, не виховують дитину не утримують її.

Згода опікуна та піклувальника, закладу охорони здоров’я, навчального закладу на усиновлення дитини потрібна у письмовому вигляді, якщо дитина знаходилася в у них.

Згода одного з подружжя на усиновлення дитини, повинна бути нотаріально посвідчена. Усиновлення може проводитися без згоди одного з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, встановлений режим окремого проживання подружжя (ст.. 220, 120), з інших підстав, які мають істотне значення.

Порядок усиновлення – це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється органами за правилами, що встановлені законодавством.

Усиновлення здійснюється за рішенням суду на підставі заяви про усиновлення дитини ( ст. 223, 224 СК). Усиновлення вважається здійсненим у день надбання чинності суду. Постановляючи рішення про усиновлення, суд має враховувати всі обставини, що мають істотне значення ( стан здоров’я, матеріальне становище, ставлення до дитини та інші).

Особа, що усиновила дитину має право на таємницю усиновлення, право на приховання факту усиновлення від дитини.

Усиновлювачі мають право на:

- бути записаними батьками у Книзі реєстрації народжень ( згода дитини після 7 років);

- змінити відомості про місце народження і дату народження дитини (але не більш як на 6 місяців);

- змінити прізвище, ім’я та по батькові дитини.

На підставі рішення суду про усиновлення орган РАЦСу вносить відповідні зміни в актовий запис про народження і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.

Правові наслідки усиновлення:

1) з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими родичами за походженням, за певними винятками:

2) виникають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов’язки між особою, яка усиновлена, та усиновлювачем і його родичами за походженням:

3) усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені – правовий статус дитини.

3. Визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення.

Усиновлення може бути визнане судом недійсним:

- якщо воно проведено без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною;

- якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов’язків, які виникають в результаті усиновлення ( фіктивне усиновлення);

- якщо воно проведено на підставі підроблених документів;

- якщо не має згоди одного з подружжя, опікуна, піклувальника, згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу;

- якщо одним з подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, ну на момент усиновлення він не має наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Право на звернення до суду мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла 14 років.

Правові наслідки визнання усиновлення недійсним:

- усиновлення анулюється з моменту його здійснення ( припиняються права та обов’язки між усиновлювачем та усиновленим);

- дитина, яка не досягла 14 років за бажанням батьків або родичів передається ім., а якщо це неможливо – органам опіки та піклування;

- відновлюється прізвище, ім’я та по-батькові дитини;

- суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була усиновлювачем на строк не більш як 2 роки, якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним, копія рішення у місячний строк надсилається органу РАЦСу, який вносить зміни до актового запису про народження дитини.

Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на момент усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися стосунки ( незалежно від волі усиновлювача), які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських прав.

Скасування усиновлення не допускається після досягнення повноліття дитиною ( крім випадків, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров’ю, усиновлювача, усиновленого або інших членів сім’ї).

Правові наслідки скасування усиновлення (ст. 239СК):

- припиняються на майбутнє права та обов’язки , що виникли у зв’язку з усиновленням між усиновлювачем і усиновлене ним;

- відновлюються права та обов’язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням;

- дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, якщо це неможливе - опікунам та піклувальникам;

- дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала з усиновленням або за її бажанням присвоюється прізвище, імя по батькові, які вона мала до усиновлення;

- зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала до усиновлення, якщо усиновлення скасоване з підстави, зазначеної у п.1 частини 1 ст.238СК;

- у разі скасування усиновлення з підстави, зазначеної у п.1 частини 1 ст.238СК, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогую;