Правовідносини батьків та дітей з приводу майна.

У сімейно – правовій літературі майнові правовідносини поділяються на 2 групи:

- правовідносини з приводу майна;

- аліментні правовідносини.

Правовідносини з приводу майна поділяються на три види залежно від джерела набуття майна:

а) набутого батьками і призначеного для потреб усієї сім’ї;

б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей;

в) майна, що набувається самими неповнолітніми на різних правових підставах.

Кожна сім’я має певний обсяг майна, яке призначене для задоволення побутових та інших потреб сім’ї. Батьки і діти, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна. Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці, чи спільних коштів, належать їм на праві спільної сумісної власності. Вони можуть бути і самостійними власниками майна, однак при вирішенні спору між батьками і неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна, вважаються, що воно є власністю батьків. Виняток з цього правила стосується речей, які придбані батьками чи одним з них для забезпечення іх розвитку, навчання, виховання (одяг, речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти тощо).

Управління майном дитини здійснюють батьки без спеціального на те повноваження до їх повноліття та набуття повної цивільної дієздатності. Батьки вирішують це питання спільно. Спори вирішуються органами опіки та піклування або судом. Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього

Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладання на них обов’язку відшкодувати завдану матеріальну шкоду.

Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються і мають використовуватися за призначенням. Дитина (неповнолітня) має право брати участь у розпорядженні аліментами.

3. Аліментні правовідносини батьків та дітей.Обов’язок батьків утримувати неповнолітніх дітей та його виконання.

Аліментні зобов’язання батьків та дітей щодо утримання – це правовідносини, в яких одна сторона зобов’язана надавати другій стороні утримання на підставах і в порядку, встановленому законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов’язку.

Види аліментних зобов’язань:

Група

- аліментні зобов’язання батьків щодо утримання неповнолітніх дітей;

- аліментні зобов’язання батьків щодо утримання повнолітніх дітей, що продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги;

- зобов’язання батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітніх дітей;

- зобов’язання батьків щодо утримання непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги;

Група

- аліментні зобов’язання повнолітніх дітей щодо утримання батьків. Які потребують матеріальної допомоги;

- зобов’язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, немічністю.

Закон передбачає 2 порядки сплати батьками аліментів на дитину: добровільний та примусовий.

При добровільному порядку сплати аліментів батьки самі вирішують це питання. Сплата аліментів можлива за ініціативою одного з батьків, шляхом укладення договору між ними, в якому домовитися про розмір аліментів, про витрати на харчування, навчання тощо.

Примусовий порядок має місце при виникненні спору між батьками щодо розміру сплати аліментів. Сімейний кодекс передбачає 2 способи визначення розміру аліментів:

- у частці від заробітку (доходу) матері (батька):

- у твердій грошовій сумі.

Суд визначає це у кожному окремому випадку. При цьому суд враховує:

- стан здоров’я та матеріальне становище дитини:

- стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;

- наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, сина , дочки тощо.

Мінімальний розмір аліментів на 1 дитину не може бути меншим ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184СК ( коли розмір аліментів визначається у твердій грошовій формі).

Розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний доход або частину доходу одержує в натурі. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то цій дитині призначається відповідно до закону державна допомога у розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30% прожиткового мінімуму (ч.3 ст.184 СК).

Підстави та порядок визначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце їх проживання невідомо визначені постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006р. №189 «Про порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, якщо місце проживання їх батьків невідомо, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину»

Батьки повинні брати участь і в додаткових витратах, якщо це викликано особливими обставинами ( хвороба, каліцтво, тощо). У разі спору розмір участі визначається судом, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Позов про стягнення аліментів може бути заявлений матір’ю або батьком, усиновлювачем, опікуном чи піклувальником, патронатним вихователем, самою дитиною по досягненні нею 14 років.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову на майбутній час. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач подасть до суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати ( ч.2 ст. 191 СК). Аліменти в цьому разі можуть бути присуджені не більш як за три роки.

Сімейний кодекс передбачає можливість зменшення та збільшення розміру аліментів. Зменшення розміру аліментів можливе:

1) за згодою батьків;

2) за рішенням суду у разі:

- зміни матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів;

- погіршення або поліпшення здоров’я когось із них;

- народження у платника аліментів дитини і ця дитина менше забезпечена;

- непрацездатність платника аліментів ( інвалід 1 чи 2 групи);

- у разі знаходження дитини на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи;

- якщо дитина працює і має достатній заробіток, а матеріальне становище платника аліментів навпаки погіршилося.

Якщо одержувач аліментів витрачає їх не за призначенням, платник аліментів має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Сімейний кодекс також передбачає обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину. Таки витрати можуть бути викликані тривалими або тимчасовими обставинами, тому закон передбачає їх разове або постійне покриття. Розмір додаткових витрат визначається судом у твердій грошової сумі. Сторона, що звертається за їх стягненням, повинна доказати суду обґрунтованість витрат.

В СК вперше встановлена відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді пені ( 1% від суми несплачених платежів). Суд може зменшити розмір неустойки враховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів. Неустойка не сплачується , якщо платник аліментів неповнолітній.

За минулий час аліменти можуть бути присуджені лише за наявності певних умов, визначених ст.194 СК і не більш як за 3 роки що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку із розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

Заборгованість погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, стипендії, пенсії за місцем їх одержання або стягуються за рішенням суду. Заборгованість стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилося їх стягнення. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку ( доходу) який він одержує.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості обчислюється державним виконавцем, а у разі пору - судом.

З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред’явлення без поважних причин виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.