Позбавлення усиновлювача батьківських прав.

Позбавлення усиновлювача батьківських прав – це нова підстава припинення усиновлення. Ця новелла стосується не всіх усиновлювачів, а лише тих, хто у процесі усиновлення висловив бажання бути записаним у Кнізі реєстрації народжень матер’ю, батьком дитини і суд задовольнив таку заяву. В цьому разі підстави позбавлення усиновлювача батьківських прав такі самі, як і підстави позбавлення батьківських прав рідних батьків (ч.1 ст.242).

Усиновлювач позбавляється батьківських прав, якщо він:

- без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляв щодо усиновленої дитини батьківського піклування;

- ухилявся від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини;

- жорстоко поводився з дитиною:

- є хронічним алкоголіком або наркоманом;

- вдається до будь – яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва;

- засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Правові наслідки позбавлення усиновлення:

- усиновлювач втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов’язків щодо її виховання;

- перестає бути законним представником;

- втрачає права на пільги та державну допомогу, що видається сім’ям з дітьми;

- не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником тощо.

Між тім він не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини і одночасно з позбавленням усиновлювача батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

В разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах. Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені за його позовом за винятком тих випадків, коли дитина вже була усиновлена і усиновлено не скасовано або не визнано судом недійсним, або якщо дитина на час розгляду судом справи досягла повноліття.

Контрольні запитання:

1. Поняття усиновлення та його сутність.

2. Облік осіб, які бажають усиновити дитину.

3. Хто може бути усиновлювачем і хто не може бути усиновлювачем.

4. Умови, порядок та правові наслідки усиновлення.

5. Визнання усиновлення недійсним.

6. Скасування усиновлення.

7. Позбавлення усиновлювача батьківських прав.

Рекомендована література:

1. Конституція України від 28 червня 1997р. – Київ, 1997р.

2. Концепція державної політики. Затв. Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №47

3. Сімейний кодекс України від 10 червня 2002 р.,- Київ. – Атіка.- 2002

4. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково – юридичний коментар. –К., Видавничий дім «Ін Юре», 2003

5. Науково – практичний коментар сімейного кодексу України за загальною ред. Ю.С. Червоного., - Київ., -Видавництво “Істина”, -2003

6. Сімейне право України . підручник за ред. О.В.Дзери. Київ, 1997, Вентурі.

7. Сімейне право України . підручник за ред.І, Борисової, І.В. Жилінкової, Київ, Юрінком Інтер 2004.

8. Сімейне право України . Підручник за ред. В.П. Мироненко . Київ – 2008р.,Правова Едність.

Лекція 8

Тема: Опіка та піклування. Патронат над дітьми

План:

1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми. Встановлення опіки та піклування над дітьми.

2. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Права та обов’язки опікунів та піклувальників.

3. Припинення опіки та піклування над дітьми.

4. Патронат над дітьми. Прийомна сім’я. Дитячий будинок сімейного типу.

5. Права та обов’язки інших членів сім’ї.

1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми. Встановлення опіки та піклування над дітьми.

У сімейному праві опіка та піклування розглядаються як передача дітей, позбавлених батьківського піклування, іншим особам з метою виховання та захисту їх майнових і особистих прав. Опіка та піклування розрізняються за своїм змістом. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною у віці від 14 до 18 років.

Опіка та піклування встановлюються у наступних випадках:

- батьки дитини померли або невідомі;

- батьки дитини визнані безвісно відсутніми або оголошені померлими;

- коли батьки судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини;

- батьки визнані у встановленому прядку недієздатними або обмежено дієздатними;

- понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причинне беруть участь в її вихованні та утриманні;

- не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули дитину, і це підтверджено відповідними актами органів внутрішніх справ;

- відмовилися від дитини у встановленому законом поряду;

- перебувають під слідством;

- виїхали на постійне місце проживання або постійне місце роботи за кордон чи перебувають у тривалому відрядженні.

Встановлення опіки та піклування не є обов’язковим, у випадках передбачених законом близькі родичі (дід, баба, сестра, брат, мачуха, вітчим, особа, яка взяла на виховання дитину) можуть без встановлення над дитиною опіки і без призначення їх опікунами , звертатися з позовами до суду про захист прав та інтересів дитини, брати участь в її вихованні.

Опіка та піклування встановлюються на підставі норм СК, ЦК та Правил опіки та піклування затверджених наказом Держкомітету у справах сім’ї та молоді України, міністерством освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р.

Безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні управління та відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі комітетів міських чи районних у містах рад, виконавчі комітети сільських та селищних рад.

Контроль за діяльністю опікунів та піклувальників здійснює орган опіки та піклування. За результатами планової перевірки складається акт, який є підставою для оцінки діяльності опікунів та піклувальників.

Опіка та піклування встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.

Особа, яка може бути опікуном та піклувальником за її згодою:

- повнолітня дієздатна особа;

- враховуються особисті якості особи ( здатність до виховання дітей, ставлення до неї) бажання дитини.

Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником надається родичам дитини незалежно від місця їхнього проживання. В інтересах дитини перевагу можна віддати й іншій особі, яка не є родичем.

Не може бути опікуном і піклувальником:

- особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами;

- позбавлена батьківських прав;

- особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

2. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Права та обов’язки опікунів та піклувальників.

Дитина, над якою встановлено опіку та піклування має право:

- на проживання в сім’ї опікуна або піклувальника;

- на забезпечення умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і повагу до її людської гідності;

- на збереження права користування житлом, в якому вона проживала до встановлення опіки або піклування;

- на отримання житла, у разі його відсутності відповідно до закону;

- на піклування з боку опікуна (піклувальника);

- на захист від зловживань з боку опікуна або піклувальника;

- на отримання пенсій, аліментів та інших соціальних виплат, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.

Такі права має і дитина, що проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров’я.

Опікун та піклувальник зобов’язаний:

- виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток;

- забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти;

- захищати права та інтереси дитини;

- вимагати повернення дитини від будь – якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

- управляти майном підопічного;

- щорічно, не пізніше 1 лютого подавати до органу опіки і піклування звіт про свою діяльність за минулий рік;

- при припиненні опіки та піклування подати загальний звіт про свою діяльність.

Цивільні права та обов’язки опікуна та піклувальника встановлюються ЦК України. Свої обов’язки опікун здійснює безплатно.

3. Припинення опіки та піклування над дітьми. Звільнення опікуна (піклувальника) від своїх обов’язків

Сімейний кодекс розрізняє такі поняття як «припинення опіки (піклування)» і « звільнення опікуна (піклувальника)» від своїх обов’язків.

Опіка припиняється:

- передачею малолітньої особи батькам (усиновлювачам);

- у разі досягнення дитиною 14 років;

- смертю опікуна або дитини.

Піклування припиняється:

- у випадку досягнення дитиною повноліття;

- у випадку реєстрації шлюбу дитиною;

- у випадку надання дитині повної цивільної дієздатності;

- у разі смерті піклувальника або дитини.

Звільнення опікуна або піклувальника від виконання своїх обов’язків можливе за їх власним бажанням. В разі, якщо між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки та піклування, звільнення опікунів та піклувальників від виконання ними обов’язків здійснюється органом опіки та піклування або судом.

4. Патронат над дітьми. Прийомна сім’я. Дитячий будинок сімейного типу.

Патронат – це окремий інститут сімейного права.

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи ( патронажного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату.

Договір є оплатним. Плата за договором про патронат встановлюється за домовленістю між органом опіки та піклування і вихователем. Розмір оплати залежить від цілого ряду обставин ( віку дитини, стану здоров’я тощо).

Предмет договору –прийняття в сім’ю дитини, позбавленої батьківського піклування, для забезпечення її належним сімейним вихованням.

Сторонами договору є орган опіки та піклування і вихователь.

СК не висуває жодної вимоги до осіб, які прагнуть бути вихователями, але такий підхід не є виправданим. Патронатним вихователем не може бути особи, обмежені в дієздатності, що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, що були позбавлені батьківських прав, особи. Які були звільнені від виконання обов’язків опікунів та піклувальників за неналежне виконання своїх обов’язків, особи, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки патронатних вихователів.

Патронат відрізняються від усиновлення наступними рисами:

- усиновлення , на відміну від патронату, відносять до підстав створення сім”і;

- при усиновленні дитина приймається в сім”ю усиновлювача на правах доньки чи сина;

- підставою виникнення усиновлення, як правило, є рішення суду, а патронат виникає на підставі договору;

- патронат припиняється при досягненні дитиною повноліття;

- патронат здійснюється за плату;

- між патронатним вихователем і дитиною не виникає аліментних зобов’язань.

Від опіки та піклування патронат відрізняється наступними рисами:

· патронатний вихователь отримує плату за виконання своїх обов’язків, опікун ( піклувальник) не отримують;

· опікун – законний представник дитини у всіх правовідносинах, а патронатний вихователь – лише у сфері процесуальних відносин.

Для встановлення патронату необхідна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може висловити згоду.

Обов’язки патронажного вихователя встановлені в ст. 255 СК України. Це:

· забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;

· створити умови для навчання, фізичного і духовного розвитку;

· захищати дитину, її права та інтереси без спеціальних повноважень.

Договір припиняється:

а) у разі відмови від нього вихователя;

б) у разі відмови від нього дитини, яка досягла 14 років;

в) з припиненням строку його дії;

г) смерті патронатного вихователя або смерті дитини;

д) появи батьків дитини і передачі їм дитини;

Договір розривається:

а) за згодою сторін;

б) за рішенням суду у разі невиконання вихованцем своїх обов’язків, якщо між ним і дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов’язків за договором.

Прийомна сім’я - сім’я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до 4 дітей-сирот і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Прийомні батьки – подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі. Такими особами не можуть бути:

- недієздатні особи;

- позбавлені батьківських прав;

- звільнені від повноважень опікуна, піклувальника в разі невиконання покладених на них обов’язків;

- поведінка та інтереси яких суперечать інтересам прийомної дитини;

- які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей;

- які проживають на спільній житлової площі з членами сім’і, які мають розлади здоров’я , що можуть негативно вплинути на здоров’я прийомної дитини.

На влаштування в таку сім’ю потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може ії висловити. Діти виховуються у такий сім’і до 18 років, а разі навчання у ВНЗ – до закінчення учбового закладу. За такими дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку із втратою годувальника. Діти мають право на спілкування з батьками та іншими родичами.

Рішення про створення такої сім’ї приймається райдержадміністраціями, виконкомами міських рад у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів. Між прийомними батьками та вищевказаними органами укладається договір на основі типового договору. Вказані органи здійснюють контроль за виконанням прийомними батьками своїх обов’язків.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я , що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, дя забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як 5 дітей-сирот і дітей, позбавлених батьківського піклування. Таким батькам для потреб дитячого будинку сімейного типу надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира за нормами, встановленими законодавством.

На влаштування в таку сім’ю потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може ії висловити. Діти виховуються до досягнення ними 18 років, а якщо вони навчаються – до закінчення навчання.

Рішення про створення такої сім’ї приймається райдержадміністраціями, виконкомами міських рад у порядку , встановленому Кабінетом Міністрів. Між прийомними батьками та вищевказаними органами укладається договір на основі типового договору. Вказані органи здійснюють контроль за виконанням прийомними батьками своїх обов’язків.

5. Права та обов’язки інших членів сім’ї.

Особисті немайнові права інших родичів (баби, діда, братів та сестер, мачухи, вітчима):

1) право баби та діда на спілкування та виховання внуків (ст.257СК);

2) право баби та діда на захист внуків (ст..258 СК);

3) права браті та сестер на спілкування та захист (ст.. 259, ст..262 СК);

4) право мачухи та вітчима брати участь у вихованні пасинка , падчерки (ст...260 СК);

Всі спори з вказаних питань вирішуються судом.

Обов’язок по утриманню інших членів сім’ї та родичів:

Баба, дід повинні утримувати малолітніх та неповнолітніх внуків, повнолітні внуки повинні утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу та прадіда. Повнолітні брати та сестри також повинні утримувати неповнолітніх та малолітніх братів та сестер. Таки же обов’язок повкладається на мачуху, вітчима .суд може звільнити їх від обов’язку по утриманню падчерки, пасинка у разі:

- нетривалого проживання з з їхнім матерю, батьком ;

- негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. право баби та діда на

Обов’язок падчерки, пасинка по утриманню непрацездатних мачухи, вітчима виникає, якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дітей, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сімєю, вона зобов’язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як 5 років, за умови, що ця особа може надавати матеріальну допомогу. Цей обов’язок виникає, якщо у тих, хто потребує допомоги немає дружини, чоловіка, повнолітніх дітей, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надати належного утримання.

Розмір аліментів , що стягуються на неповнолітніх та непрацездатних дітей визначається у частці від доходу або у твердій грошовій сумі. Сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню не може бути меншим ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд може змінити встановлений розмір сплати аліментів за заявою особи, яка їх сплачує за наявності обставин, що мають істотне значення.

Контрольні запитання:

1. Поняття і значення опіки та піклування над дітьми. Встановлення опіки та піклування над дітьми.

2. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Права та обов’язки опікунів та піклувальників.

3. Припинення опіки та піклування над дітьми.

4. Патронат над дітьми.

Рекомендована література:

1. Конституція України від 28 червня 1997р. – Київ, 1997р.

2. Концепція державної політики. Затв. Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - №47

3. Сімейний кодекс України від 10 червня 2002 р.,- Київ. – Атіка.- 2002

4. Правила опіки та піклування, затверджені наказом Держкомітету у справах сім’ї та молоді України, міністерством освіти України, МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р.

5. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково – юридичний коментар. –К., Видавничий дім «Ін Юре», 2003

6. Науково – практичний коментар сімейного кодексу України за загальною ед.. Ю.С. Червоного., - Київ., -Видавництво “Істина”, -2003

7. Сімейне право України . підручник за ред. О.В.Дзери. Київ, 1997, Вен турі.

8. Сімейне право України . підручник за ред.І, Борисової, І.В. Жилінкової, Київ, Юрінком Інтер 2004.

Лекція 9

Тема: Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства.

План:

1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом.

2. Порядок укладення та розірвання шлюбу.

3. Визначення походження дитини.

4. Усиновлення. Опіка та піклування.

5. Застосування законів іноземних держав. Визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав.

1. Сімейні правовідносини з іноземним елементом.

Сімейні відносини з іноземним елементом – це відносини, суб’єктами яких є іноземці або апатриди, або виникнення, зміна, припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

Регулювання вказаних відносин здійснюється нормами сімейного права, Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005р.

Сімейні відносини, обтяжені іноземним елементом, надзвичайно поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за законами іноземних держав, або іноземних судових рішень виникає в багатьох ситуаціях. При цьому, щоразу, коли судові чи інші державні органи будь-якої країни зустрічаються із сімейними відносинами, ускладненими наявністю в них іноземного елемента, відбувається так зване «зіткнення» двох і більше законів і виникає проблема «вибору» закону, що в міжнародному приватному праві називається «колізійною проблемою» з іноземним елементом.

Колізійна норма сімейного права – це норма, що визначає, право якої держави має бути застосоване до відповідних сімейних відносин.

Міжнародно-правовими джерелами уніфікованих колізійних норм сімейного права України виступають багатосторонні міжнародні конвенції та двосторонні міжнародні договори та угоди ( наприклад, Мінська конвенція «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах») .

Відносини з іноземним громадянином поділяють на кілька груп:

- відносини, суб’єктом яких виступає особа, яка за своїм характером є іноземцем;

- відносини, в яких хоча всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт (майно), у зв’язку з яким виникають ці відносини, знаходиться за кордоном;

- відносини. Виникнення ,зміна або припинення яких пов’язаної з юридичним фактом. Що має місце за кордоном.

До таких відносин належать укладення чи розірвання шлюбу з іноземним громадянином на території України, усиновлення дитини, що є громадянином України, але проживає за межами України, укладення шлюбу з громадянином України, що проживає за межами України та інші.

Ці відносини надзвичайно поширені. Проблема застосування іноземних законів, визнання в Україні актів цивільного стану, зареєстрованих за кордоном виникає у багатьох ситуаціях. Тому необхідно правильно застосовувати відповідні норми: чи українського законодавства, чи іншої держави.

6. Порядок укладення та розірвання шлюбу з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні.

Форма та порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства , а також іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України (ст. 56 ЗУ «Про міжнародне приватне право»). Шлюб між громадянином України та іноземцем реєструється в Україні відповідно до сімейного кодексу України. Шлюб між особами, що не мають громадянства також реєструється за нормами сімейного кодексу України, хоча відповідної норми немає. Застосовується аналогія закону.

Особи, які одружуються повинні попередити орган РАЦСу про перешкоди до укладення шлюбу. Ці особи повинні пред’явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності перебування в Україні. Якщо в паспорті або іншому документі відсутні відомості про сімейний стан, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства та легалізований консульською установою.

Держав­ний орган РАЦС з метою охорони прав майбутнього подружжя і, насамперед, з метою охорони прав громадянина України, чиї за­конні інтереси можуть бути істотно ущемлені при перебуванні останнього в країні подружжя-іноземця, відповідно до ст. 29, ч. З ст. 32 СК зобов'язаний ознайомити цих осіб з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу; а якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, ке­рівник державного органу

Консульські шлюби.Консульськими визнаються шлюби, що укладаються між іноземцями в посольствах і консульствах іно­земних держав на території України.

Шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні у посольстві або консульстві іноземної держави в Ук­раїні, є дійсним в Україні на умовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула. Таким чином, визнання дійсності консульських шлюбів в Україні залежить від дотриман­ня двох умов: по-перше, законодавство відповідної іноземної дер­жави визнає реєстрацію шлюбу в українському консульстві чи посольстві, тобто повинна дотримуватись умова взаємності; по-друге, ті, що беруть шлюб, повинні належати до громадянства краї­ни, яка призначила посла або консула. Форма, порядок і умови укладення вищезазначених шлюбів визначаються відповідно до закону країни, що призначила посла чи консула, тобто відповід­но до особистого закону іноземців.

Укладення шлюбу громадянина України з іноземцем і шлю­бу між громадянами України за кордоном.Громадяни України можуть укладати шлюби і за межами України, що породжує сімейні відносини з іноземним елементом двох видів: а) між под­ружжям, що є громадянами України; б) між подружжям, один із яких є громадянином України, а інший — іноземцем чи особою без громадянства.

Громадяни України, що прийняли рішення одружитися за кор­доном, можуть, за своїм вибором, зареєструвати шлюб або в кон­сульстві (посольстві) України в країні перебування, або у відповідній компетентній установі іноземної держави.

Визнанняв Україні шлюбу між іноземцями, зареєстровано­го за межами України.Шлюб між іно­земцями, зареєстрований за межами України за законом держави — місця його реєстрації, є дійсним в Україні (ст. 58. ЗУ «Про міжнародне приватне право»). Отже, якщо подібні шлюби укладені за кордоном за правилами, що не збігаються з вітчизняними як за формою (наприклад «рукавичковий шлюб»), так і за умов взяття шлюбу (наприклад полігамний шлюб), то все рівно зазначені шлюби є дійсними в Україні.

Розірвання шлюбу між грома­дянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між со­бою в Україні здійснюється за законом України . Громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розір вання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, неза­лежно від його громадянства, проживає за межами України.

Розірвання шлюбу за кордоном.Визнання розірвання шлю­бу, укладеного поза межами України, залежить від низки обста­вин, а саме: чи є подружжя, що розводиться, іноземцями або ж тільки один з одружених є іноземцем, а інший — громадянином України; чи проживає подружжя постійно в одній країні, чи в країні, у якій ініційований шлюборозлучний процес, постійно проживає лише один з подружжя.

Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України. Розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України.

Разом із тим, громадяни України, що проживають за її межа­ми, мають можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейним законодавством України, у країні прожи­вання, звернувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірва­ним у державних органах реєстрації актів цивільного стану.

Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами Ук­раїни за законом відповідної держави, є дійсним в Україні. При цьому визнання дійсності вищевказаного розір­вання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення.

Подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або стосовно до нерухомого майна, право держави, у який майно знаходиться.