Суспільна організація та соціально економічні відносини у ......Магдебурзьке право.Литовські статути.Православні братства в Україні.

Магдебурзьке право — скодифіковані у XIII ст. норми звичаєвого права міста Магдебург (Німеччина), які пізніше запозичили інші міста Німеччини, а пізніше Польщі, Чехії, Угорщини. У РусьУкраїну М. п. було перенесене німецькими колоністами, що осідали у західноукраїнських містах. Його надавали спочатку німецьким переселенцям, а згодом усьому населенню міста великікнязі литовські й польські королі. Першими містами, що дістали магдебурзьке право, були: ВолодимирВолинський (бл. 1324 р.), Сянок (1339 p.), Львів (бл. 1352 р.), Кам'янець (1374 p.), Київ (1494 p.). Згідно з магдебурзьким правом міста одержували право самоврядування. Органом міського самоврядування був магістрат, який складався з виборного війта (спочатку призначався королем), бурмистрів і двох колегій — ради, що складалася з радців («райців») і займалася адміністративними, господарськими, фінансовими справами тощо, та лави (складалася з лавників), яка відала судами, переважно карними.

Більшість українських міст мали неповне магдебурзьке право, лише Львів, Київ і Кам'янець користувалися повним правом самоврядування. В багатьох великих містах були окремі національні юрисдикції — католиків і православних.

За часів Гетьманщини більшість значних міст (Київ, Чернігів, Переяслав, Старо дуб, Ніжин, Полтава, НовгородСіверський та ін.) користувалися магдебурзьки правом, яке дістали ще від польських королів і яке було підтверджене відповідно до Переяславсько-Московської угоди 1654 р. царським урядом. Крім міст з магдебурзьким правом, існували непрнвілейовані, ратушні міста, які іноді користувалися деякими статтями М. п. З ліквідацією Гетьманщини почало занепадати і самоврядування українських міст. Царським указом від 1831 р. (для Києва — від 1835 p.) магдебурзьке право було остаточно скасоване. УГаличині магдебурзьке право скасоване 1786 р.

Литовські статути.Кодекси правових норм, що діяли у Великому князівстві Литовському в XVI — 1-й пол. XIX ст. 1-й Статут затвердив 6 жовтня 1522 р. польський король і литовський великий князь Сигізмунд І. Це був перший письмовий звід законів Литви включно з ухваленими раніше, де фіксувалися й старі норми, узяті з усного звичаєвого права. Статут мав на меті довести закони до всього населення Литовського князівства. Однак 1-й Статут не вийшов друком, бо невдовзі з'ясувалося, що він потребує доповнень і уточнень. Редагування здійснювалось під керівництвом литовського канцлера Альберта Гаштольда. Нова редакція Статуту набула чинності 1 жовтня 1530 р. Цей кодекс, відомий у джерелах як Старий Статут, побачив світ державною — руською — мовою Литовського князівства. Згодом він вийшов латинською і польською мовами. Наступними роками Статут удосконалювався, доповнювався і видозмінювався на литовських сеймах: у Бресті 1544 p., у Вільні в 1547—1563 pp. А Люблінський сейм 1569 р. прийняв 2-й Литовський Статут великого князя і польського короля Сигізмунда II Августа. Він також лишився ненадрукованим. 28 січня 1588 р. після доповнень наприкінці 70-х —у 80-х pp. його прийняли. 3-й Статут було опубліковано руською мовою 1588 p., а польською — лише 1614-го. Ці три Статути залишалися чинними на всій території Великого князівства Литовського включно з українськими землями аж до 6 вересня 1840 р. Дехто з істориків вважає їх одними з найкращих правових кодексів у Європі XVI ст.