Причини та джерела появи козацтва. Запорізька Січ. Реєстрові козаки.

Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).

Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами. Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ.

Своє місцеположення Січ періодично змінювала. У 70-ті роки XVI ст. вона містилася на о. Томаківка (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.), у 90-ті роки — на о. Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі (тепер м. Нікополь).

З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Однак специфічні історичні умови зумовили його своєрідність.

Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман

РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ— козаки сформованого в 70-х рр. 16 ст. польс.-шляхетським урядом війська для боротьби проти нар. рухів на Сх. Україні і охорони її пд. кордонів. Виступи нар. мас України проти феод.-кріпосницького і нац.-реліг. гніту, що особливо посилився після Люблінської унії 1569, часто набували форми покозачення. Занепокоєні цим правлячі кола Речі Посполитої спробували розколоти козацтво, взявши на держ. службу певну частину заможних козаків, а також вихідців з міщан та дрібної укр. шляхти, і використати таке військо в своїх інтересах. У 1572 король Сигізмунд 11 Август наказав сформувати з низових козаків загін чисельністю 300 чол. Прийняті на держ. службу вписувалися в реєстр (список), звідки і дістали назву. Офіційно козаками визнавалися лише Р. к. (див. також Нереєстрові козаки). В 1578 король Стефан Баторій збільшив реєстр до 600 чол. Р. к. звільнялися від юрисдикції феодалів або відповідних установ (напр., міськ. магістратів), від податків і повинностей, крім обов'язкової військ. служби на власний кошт, здобували право судитися в своїх судах, право власності на землю, право займатися різними промислами і торгівлею, одержували грошову платню з держ. скарбниці. Р. к. дістали привілей на володіння містечком Трахтемировом (тепер село Канівського р-ну Черкас. обл.), Трахтемирівським монастирем і землями від Трахтемирова до Чигирина. Р. к. користувалися певним самоврядуванням. Старший реєстрового війська, пізніше гетьман, та ін. козац. старшина обирались на козацькій раді. Старшина, що походила переважно з дрібної укр. шляхти, і багаті рядові козаки володіли хуторами, промислами, водяними млинами, корчмами. Заможні Р. к. експлуатували працю наймитів, підсусідків тощо. Під час воєн польс. уряд закликав до вступу в Р. к. всіх бажаючих, у т. ч. кріпаків, коли ж потреба в таких козаках минала, уряд переважну більшість їх виключав з реєстру і примушував повертатися до поміщиків. Ці т. з. виписні козаки становили масу невдоволених, які домагалися повернення в реєстр. Утиски з боку феодалів і нац.-реліг. гніт зумовили те, що основна маса Р. к. під час нар. повстань (під керівництвом К. Косинського, С. Наливайка, М. Жмайла, Т. Федоровича, Павлюка, Я. Острянина, Д. Гуні), визвольної війни українського народу 1648—54 переходила на бік народу. Чисельність Р. к., незважаючи на опір польс. уряду, поступово зростала. За Куруківською угодою 1625 реєстр було розширено до 6 тис. і поділено на 6 полків, за Переяславською угодою 1630 — збільшено до 8 тис, а після поразки повстання 1637— 38 під проводом Павлюка, Я. Острянина — знову зменшено до 6 тис, за Зборівським договором 1649 реєстр офіційно розширено до 40 тис, за Білоцерківським договором 1651 — зменшено до 20 тис. Під час нар.-визвольної війни 1648—54 замість реєстрів почали складати компути. Назву "реєстрові козаки" замінено терміном городові козаки, а з 1735 — виборні козаки. Р. к. зробили великий внесок у боротьбу укр. народу проти тур.-тат. агресії.