ЧАСТЬ ПЕРВАЯ 4 страница
Договір є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Договір містить елементи різних цивільно-правових договорів (ліцензійного - дозвіл на використання об’єкта виключних прав, договору про надання платних послуг тощо).
Предметом договору є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду, репутації.
Сторонами договору є фізичні та юридичні особи – суб’єкти підприємництва.
Особливості укладення договору:
1) письмова форма договору;
2) державна реєстрація договору (реєстрація договору проводиться особою, яка провела державну реєстрацію право володільця).Це спрямоване на певний захист інтересів споживача.
Істотні умови договору: предмет договору, винагорода правоволодильцу, умова про реєстрацію договору, обов’язки користувача.
Розмір оплати визначається договором, на розмір винагороди впливають таки чинники як попит, купівельна спроможність, конкуренція тощо. Платежі можуть бути разовими або періодичними. Часто застосовується на практиці відрахування відсотків від виторгу на оптову ціну товару, а також поєднання зазначених способів.
Правоволоділець зобов’язаний передати технічну та комерційну документацію, проінформувати користувача та його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав.
3. Обов’язки сторін, комерційна субконцесія.
Обов’язки правоволодільця:
1) забезпечення державної реєстрації договору;
2) надання користувачеві постійної технічної та консультативної допомоги, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
3) контроль за якістю товарів, робіт, послуг;
Обов’язки користувача:
1) використовувати торговельну марку та інші позначення право володільця визначеним у договорі способом;
2) забезпечувати відповідну якість товарів, робіт, послуг ;
3) дотримуватися інструкцій, вказівок право володільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав;
4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи товари (послуги, роботи) безпосередньо у право володільця;
5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця ;
6) не розголошувати секрети виробництва право володільця, іншу, одержану від нього, інформацію.
Особливістю цього договору є те, що правоволоділець і користувач є відповідальними перед споживачем.
Користувач може укласти договір субконцесії, норми основного договору є домінуючими. У концесійному договорі можуть бути передбачені норми щодо змісту, обов’язкових умов і реєстрації договору субконцесії. Договір субконцесії є залежним від основного договору і не може перевищувати терміну дії основного договору. Особливістю є те, що за шкоду, заподіяну правоволодільцю діями вторинних користувачів, цього контрагент-користувач за основним договором відповідає солідарно із субконцесіонерами.
Концесійним договором можуть бути обмежені права користувача із вказівкою території їх дії. Прикладом такого обмеження можуть бути: торгівля на обмеженої території, надання послуг тільки у відповідному регіоні.
Концесійним договором можуть бути передбачені особливі умови, які також є обмеженням прав сторін. Правоволоділець може взяти на себе зобов’язання не надавати аналогічний комплекс прав для використання третім особам. Користувач може взяти на себе обов’язок про відмову від конкуренції з право володільцем на тій території, де діє концесійний договір, погоджувати з право володільцем розміщення приміщень для продажу товарів тощо.
4.Зміна та припинення договору.
Концесійний договір може бути змінений сторонами протягом його дії за загальними правилами. Зміни підлягають обов’язкової державної реєстрації. У разі зміни торговельної марки чи іншого призначення право володільця, права на використання яких входять до комплексу наданих користувачеві прав, такий договір зберігає чинність щодо нового призначення право володільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків.
Якщо в період дії договору припинилося право, користування яким надано за договором комерційної концесії, то дія договору не припиняється. Крім тих положень, що стосуються припинення права. Користувач при цьому має право вимагати відповідного зменшення належної право володільцеві плати.
Під час договору правоволодилець, який залишається суб’єктом комплексу виключних прав, може передати ці права чи їх частину іншій особі. У такому разі концесійний договір зберігається. Однак його учасником стає новий правоволоділець Таке саме положення складається у разі смерті правоволодільця – фізичної особи, права якого переходять до спадкоємців. При цьому необхідна реєстрація спадкоємця як індивідуального підприємця протягом терміну для прийняття спадщини або передачі його прав та обов’язків іншій особі., яка має права займатися підприємництвом.
У статі 1126 ЦК України визначено умови, за наявності яких договір комерційної концесії припиняється:
1) припинення права право володільця на торгівельну марку чи інше призначення, визначене в договорі, без заміни їх новими аналогічними правами;
2) оголошення одного учасника договору неплатоспроможним (банкрутом).
Користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору на новий строк. Після припинення договору комерційної концесії користувач залишається у невигідному становищі, йому треба продовжувати підприємницьку діяльність без можливості користування фірмою і комерційним досвідом право володільця.
Контрольні запитання:
1. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
2. Поняття договору комерційної концесії. Предмет, сторони та юридичне оформлення договору, істотні умови договору.
3. Права та обов’язки сторін, комерційна субконцесія.
4. Зміна та припинення договору.
Рекомендована література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.
3. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.
ЛЕКЦІЯ 19
Тема: Авторські договори. Договори про спільну діяльність.
План:
1. Поняття та види авторських договорів.
2. Характеристика та зміст авторських договорів.
3. Договір про спільну діяльність.
4. Договір простого товариства.
1. Поняття та види авторських договорів.
Авторський договір – це угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певний організації для використання або автор бере на себе обов’язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.
Цієї договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним.
Види авторських договорів:
1. Видавницький договір - це видання і розповсюдження твору через торгівлю, бібліотеку або інші організації. За своїм предметом вони поділяються на договори:
- видання літературних творів;
- видання творів образотворчого мистецтва;
Останнім часом більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. Такий договір може бути укладений на готовий твір і на твір, який буде створено у майбутньому (договір замовлення)
2. Договір на депонування рукопису _ на зберігання)- за цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал з рефератом твору інформаційному органу, який зобов’язаний безоплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Цій орган зобов’язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб виготовити копії твору повністю або частково і видавати їм.
3. Постановочний договір – твір випускається у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Сторонами договору є автор і видовищний заклад. Винагорода складається з 2 частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.
4. Сценарний договір – за цим договором автор передає або зобов’язується створити і передати кі6но-теле чи радіостудії сценарій фільму або телерадіопередачі в обумовлений договором строк, а студія – виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікованій твір. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум, характеристика головних дійових осіб.
5. Договір художнього замовлення – за цим договором автор зобов’язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник - виплатити автору винагороду. Особливістю цього договору є те, що твір образотворчого мистецтва переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.
6. Договір на використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва – це твори, які мають утилітарне сувенірне або декоративне призначення, закон не визначає, що слід розуміти під такими творами. Контрагентом автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобов’язується випустити у світ твір на промисловій основі.
7. Договір на виконання випущених у світ творів і на створення звуко-відеозаписів. Виконавці – актори, співаки , музиканти, які мають право на ім’я, право на захист постановки та виконання від перекручень, право на винагороду. Запис виконання по радіо, телебаченню можливе лише з дозволу виконавця на підставі відповідного договору.
2. Зміст авторських договорів.
Авторський договір має відповідати вимогам закону і містить усі необхідні умови та реквізити.
Сторонами договору є громадянин – автор або його правонаступник, з іншого боку - юридична особа (як правило), яка за родом своїй діяльності має змогу випустити и твір у світ.
Винятки:
1) в договорі художнього замовлення замовником може бути і громадянин;
2) в договорах про депонування рукопису з обох сторін виступають організації.
Об’єктом договору є результат творчої праці, втілений у таку об’єктивну. форму, що робить його придатним для сприймання іншими особами, відтворення і розповсюдження.
Форма договору – письмова, якщо законодавством не передбачено інше. Закон допускає можливість в окремих випадках укладати договір в усний формі (при публікуванні творів у періодичних виданнях та енциклопедіях).
Строки в авторських договорах мають істотне значення. Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє протягом встановленого строку. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі строк не вказано, застосовується нормативний строк в 3 роки, протягом яких автор має право без письмової згоди видавництва передати цей самий твір третім особам для використання таким самим способом. Проте автор вправі без згоди видавництва, з яким уклав договір але повідомивши його, надрукувати свій твір в Україні в газетах, журналах, альманахах.
Обов’язки автора твору:
- автор передає або зобов’язується створити і в обумовлений договором строк передати організації (або громадянину) оформлений відповідно до договору твір;
- . автор зобов’язаний (де передбачено договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки, якщо вони не виходять за межі договору;
- автор зобов’язаний на вимогу видавництва і без додаткової винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін визначається певний строк.
Обов’язки організації, яка використовує твір:
- прийняти твір, розглянути його у встановлені строки і відповідно оцініть його;
- сплатити винагороду автору твору (автору видається розписка про те, що твір прийнятий);
- випуск твору у світ у встановлені строки (твір вважається випущеним, якщо випущено в обіг примірник твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо тощо).
Сторона, яка не виконала або неналежно виконала зобов’язання за договором, зобов’язана відшкодувати іншій стороні всі збитки у т.ч. і упущену вигоду. Спори щодо відповідальності за невиконання умов договору вирішуються у судовому порядку.
3. Загальні положення про зобов’язання.
За договором про спільну діяльністьсторони зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Юридична сутність товариства полягає в тому, що особи , які об’єднуються для однієї спільної мети юридично не зникають. Мета об’єднання може бути різної: підприємницька діяльність, творча, наукова, благодійницька тощо.
Ознаки договору :
· обов’язок сторін діяти спільно без створення юридичної особи;
· мета діяльності, що об’єднує учасників може буті будь-якою, але не може суперечити законові;
На сучасному етапі виділяють таки організаційно-правові форми спільної діяльності:
- спільна діяльність без поєднання вкладі учасників (детальної його регламентації в законі немає, але він передбачений п.2. ст. 1130 ЦК), це має місце для здійснення одноразових дій, наприклад, охорона майна кількома власниками, продаж речей тощо;
- спільна діяльність з об’єднанням вкладів учасників, відносини оформлюються шляхом укладення договору простого товариства (правове регулювання таких договорів здійснюється параграфом 3 ЦК України), учасники використовують договір для вирішення завдань, які не передбачають створення юридичної особи;
- спільна діяльність зі створенням юридичної особи (з моменту створення даний союз розглядається як самостійний суб’єкт права з особливою правосубєктністью, при укладенні договору учасники визначають правовий статус такого об’єднання і регулюють питання спільної діяльності). Регулювання такого виду договорів здійснюється ще і ст.88, 120, 134 ЦК. Договір називається ще засновницьким. За домовленість сторін визначаються умови договору, координація дій учасників, правовий статс виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників та інші умови.
4. Договір простого товариства.
За договором простого товариствасторони ( учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку для досягнення іншої мети (ст. 1132 ЦК).
Договір багатосторонній, в ньому можуть брати участь багато учасників, оплатний, консенсуальний.
Ознаки договору:
- тотожність інтересів учасників;
- єдина мета;
- права та обов’язки кожного із суб’єктів договору щодо інших учасників;
- кожен із суб’єктів договору має індивідуальну волю.
Предметом договору є спільне ведення діяльності для досягнення спільної мети. Сторонами договору можуть бути юридичні та фізичні особи, держава, територіальні громади , інші суб’єкти права.
Форма договору письмова.
Залежно від строку договори простого товариства поділяються на строкові, безстрокові та з вказівкою мети.
Істотними умовами договору є умови про:
- поєднання внесків;
- про спільну діяльність.
Основними обов’язками учасників вважаються обов’язки по внесенню внесків і ведення спільної діяльності. Вкладами можуть бути майно, гроші, ділова репутація тощо. Вклади чітко регламентуються законом, вони вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором. Грошова оцінка вкладів проводиться за погодженням учасників. В договорі встановлюється порядок ведення справ товариства.
Відповідальність учасників простого товариства вказується в договорі.
Договір простого товариства припиняється:
1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмежено дієздатним , якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;
2) оголошення будь-кого з учасників банкрутом за винятком, зазначених у п.2 ст.1141 ЦК;
3) смерті учасника ( якщо інше не передбачено в договорі) або ліквідації юридичної особи;
4) відмови кого-небудь з учасників від подальшої участи в договорі, на вимогу одного з учасників про розірвання договору, за винятком, зазначеним у п.1 ст.1141 ЦК;
5) після спливу строку договору;
6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора за зазнаними винятками;
7) досягнення мети товариства.
З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконання спільних зобов’язань перед третіми
особами.
Контрольні запитання :
1. Поняття та види авторських договорів.
2. Характеристика та зміст авторських договорів.
3. Договір про спільну діяльність.
4. Договір простого товариства.
Рекомендована література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44
2. Закон України " Про авторське право та суміжні права" від 23.12. 93р. //Відомості Верховної ради України. – 1994р. - № 13. – Ст..64.
3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.
4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.
Л Е К Ц І Ї № 20 .
Тема: Зобов’язання з односторонніх дій.
План:
1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу .
2. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу.
3. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.
5. Зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю і майну фізичної особи або майну юридичної особи.
1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу.
Публічна обіцянка винагороди – це звернення до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату. Статті 1144 – 1148 ЦК України регулюють відносини, що виникають з цього зобов’язання. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення лише за наявності певних ознак:
1) вона повинна бути публічною, тобто сповіщена будь – яким чином невизначеному колу осіб;
2) винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст;
3) умовою одержання нагороди є надання визначеного результату, на який вказувала особа, що обіцяє нагороду;
4) обіцяння винагороди має надати можливість визначити, ким вона обіцяна.
Підставою виникнення такого зобов’язання слід визначити юридичний склад з елементами 2 однобічних правочинів. Переший – це публічне обіцяння винагороди, другій – досягнення особою певного результату. Вони мають зустрічний характер, але не вважаються договором.
Суб’єктами таких відносин можуть бути юридичні і фізичні особи. особливої форми такого зобов’язання не встановлено. Незалежно від форми сповіщення про винагороду вона повинна містити таки умови:
1) зміст завдання; 2) строк виконання завдання; 3) місце його виконання;
4) форма та розмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяє винагороду.
Змістом завдання є дії, які необхідно виконати, але ці дії повинні бути правомірними.
Строк виконання завдання є обов’язковою умовою, але невизначеність строку погіршує положення учасників. Якщо строк встановлений, подія повинна бути виконана у межах цього строку, якщо строк виконання завдання не встановлений, то воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.
Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди, законом причини та умови цього не встановлені. В цьому разі обов’язок відшкодування витрат, які були понесені особою при виконанні обумов в разі втрати нею інтересу у виконанні завдання, покладається на особу, яка обіцяла винагороду (ст.1147ЦК.)
Правові наслідки виконання зобов’язання:
Публічна обіцянка винагороди ніяких прав та обов’язків у тих, до кого воно звернено, не породжує. Відповідні права у них виникають тільки при досягненні вказаного в обіцянні результату. У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, зобов’язана її виплатити (п.1 ст.1148ЦК). А якщо завдання було виконано кількома особами, то винагорода розподіляється між ними порівну.
Зобов’язання у зв’язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:
1) закінчення строку для передання результату;
2) передання результату особою, яка перша виконала завдання.
Особа. яка публічно обіцяла винагороду, має право відмінити дану публічну обіцянку ( право відступу). Відміна повинна бути зроблена публічно, у тій же формі, що й було оголошено. У цьому разі особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.
2. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу.
Зобов’язання з оголошення конкурсу виникають не по досягненню єдиного чи бажаного результату, а в результаті визначення кращого з представлених на конкурс. Конкурс характеризується наступними рисами:
1) обіцянка винагороди повинна бути публічною, у випадку, коли конкурс проводиться серед обмеженого кола, спеціально запрошених організатором змагання, то конкурс називається закритим;
2) обіцянка винагороди являє собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших вдів винагороди за працю;
3) винагорода обіцяється за кращий результат;
4) оголошення конкурсу, це односторонній правочин, виконаний за умови.
Оголошення конкурсу може бути зроблено у будь – який формі. Суб’єктами є засновник конкурсу та учасники конкурсу. Ними можуть бути юридичні і фізичні особи.
Умови конкурсу поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язкові:
1) про предмет конкурсу (предметом можуть бути результат творчої, інтелектуальної діяльності, виконання робіт, вчинення певної дії тощо);
2) розмір винагороди, яка може визначатися у грошовій сумі і в іншої матеріальної цінності.
Відсутність будь – якої з вказаних умов позбавляє конкурс юридичної сили. Факультативними умовами є умови про строк та інші умови, що може висунути організатор конкурсу, для конкретного конкурсного правовідношення вони стають обов’язковими.
Законодавець не вимагає від засновника конкурсу вказати місце представлення робіт, строк оцінки робіт, однак неможливо уявити проведення конкурсу без визначення цих умов. засновник має право змінити умови конкурсу до його початку. Форма оголошення про зміну умов конкурсу така ж, що і про оголошення конкурсу. Якщо зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були нею понесені для підготовки до участі в конкурсі.
Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення. Якщо проведення стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. Ст. 1153 ЦК України не містить обов’язку засновника конкурсу оголосити про відмову від конкурсу у тому же порядку, у якому було його оголошено, але вбачається, що це необхідно.
Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Процедура визначення переможця встановлюється засновником конкурсу. Він може доручити провести оцінку представлених на конкурс результатів спеціально створеної комісії, іншій організації чи провести її самостійно. Засновники не повинні мотивувати прийняте рішення. Про результати конкурсу засновник повинен повідомити у тій формі, в який його було оголошено. Учасники конкурсу вправі оскаржити у суді прийняте рішення. За наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, засновник конкурсу може прийняти рішення про:
1) присудження призових місць та винагород, які були визначені мовами конкурсу;
2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород;
3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт не відповідає вимогам;
4) присудження заохочувальних призів або нагород.
Переможець має право вимагати від засновників виконання свого зобов’язання у строки, встановлені умовами конкурсу. Якщо предметом був результат інтелектуальної, творчої діяльності, засновник не має права використовувати його без згоди переможця. Засновник має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем договору на використання предмету конкурсу. Переможець має право на одержання премії і на авторську винагороду. Засновник конкурсу повинен повернути учасникам конкурсу роботи. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дні оголошення його результатів не пред’явив вимогу про повернення речі, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею. Якщо річ, подана на конкурс не була подарована засновникові або куплена ним, він може набути право власності відповідно до ст. 344 ЦК ( набувальна давність).
1. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.
Це новий вид зобов’язань, який був розроблений ще римськими юристами. Метою цього інституту є надання захисту тій особі, яка здійснює дії в чужому інтересі і по – друге, особи, в інтересах якої мають здійснюватися відповідні дії, оскільки особливістю даних зобов’язань є те, що вони породжуються несанкціонованим втручанням у чужу сферу. Суб’єктами зобов’язань виступають:
- особа, що здійснює без доручення дії в інтересах іншої особи ( гестор);
- особа (домінус), справи якої ведуться гестором.
Дії в інтересах іншої особи без доручення повинні бути спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних для неї майнових наслідків. Гектор зобов’язаний при першій нагоді повідомити зацікавлену особу про вчинення дій в її інтересах. Якщо домінус не ухвалить дій гестора, то останній зобов’язаний їх припинити. При схваленні дій гестора до відносин сторін застосовуються правила відповідного договору ( поруки, підряду, схову та інші). Якщо гестор розпочав дії, але не має можливості повідомити домінуса, то він зобов’язаний вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для домінуса.
Після закінчення виконання дій гестор зобов’язаний негайно подати звіт, у якому зазначаються усі дані про здійснення дій та про їх результат. До звіту необхідно додати документи, що підтверджують розмір понесених витрат, на відшкодувпання яких претендує гестор. Гестор повинен передати майно, що було отримано, документи, що підтверджують факт отримання.
Гестор має право на відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Гестор не вправі вимагати відшкодування, якщо він не повідомив про свої дії домінуса.
4. Рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.
Cт. 1161 ЦК України передбачає новий вид зобов’язань – рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної особи, майна юридичної особи. Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі. На виникнення зобов’язання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини ( за виключенням умислу) потерпілого (рятівника).
По - перше, якщо рятівник і порушує будь – які правила, то робить це в інтересах особи, здоров’я або майна яке він врятовує;
По - друге, від особи, яка діє з ризиком для себе, неможливо вимагати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість на підставі їх надзвичайного характеру;
По – трете, інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно – корисних дій, пов’язаних з рятуванням.
Держава відшкодовує шкоду в повному обсязі тільки при наявності таких умов:
- шкода завдана рятівникові, полягала в ушкодженні здоров’я або смерті фізичної особи ( рятівника) ;
- загроза майну мала реальний характер; - майно іншої особи мало істотну цінність.
Суб’єктами таких зобов’язань є особа, яка вчинила рятувальні дії, нею може бути фізична або юридична особа, держава у особі відповідних державних органів. Потерпілими можуть бути як дієздатні, так і обмежено дієздатні особи. Юридична особа може виступати потерпілою лише тоді, коли рішення про запобігання загрози майну приймається її органом.
Дата добавления: 2014-12-11; просмотров: 924;