ЧАСТЬ ПЕРВАЯ 3 страница

Договір комісії є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Предметом комісійного доручення є правочин чи правочини ( наприклад, договір купівлі – продажу), предметом договору є діяльність комісіонера, тобто посередницька послуга, а не сама угода як результат діяльності комісіонера.

Закон не встановлює спеціально форму договору, тому до форми договору комісії застосовуються загальні правила про форму договору. Сторонами договору є комісіонер і комітент. Комітент – це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок вчинити певні правочини, комісіонер – це особа, яка вчиняє правочини або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи.

Строк дії договору вказується сторонами в договорі.

В цьому договорі може бути встановлена субкомісія, тобто комісіонер може укласти з 3 особою ( субкомісіонером) договір, залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. Майно, що перебуває у комісіонера, залишається власністю комітента.

3.Зміст договору комісії.

Змістом договору комісії є права та обов’язки сторін .

Обов’язки комітента:

- прийняти все належне виконано;

- оглянути майно, придбано для нього комісіонером, і негайно повідомити комісіонера про виявлені у цьому майні недоліки;

- забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобов’язання ( передати товар, перерахувати кошти тощо);

- оплатити комісійну винагороду;

Обов’язки комісіонера:

- здійснення правочинів згідно з вказівками комітента;

- вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента;

- зберігати належним чином передане йому комітентом майно;

- після виконання договору, подати комітентові звіт ( форма звіту може бути письмова і усна – за домовленістю сторін), комітент повинен подати заперечення на звіт на протязі 30 днів з моменту одержання звіту, при ненаданні заперечень, звіт вважається прийнятим;

- передати йому все одержане за договором.

Комісіонер відповідає перед комітентом за дійсність укладених правочинів з третіми особами. Комісіонер може відступити від вказівок комітента без попереднього запиту про це, якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумній строк відповіді на свій запит. Комісіонер – підприємець має право відступити від вказівок без попереднього запиту комітента. Але він повинен обов’язково повідомити його про допущені відступи (п.2 ст.1017ЦК). При продажу майна за ціною нижче, комісіонер повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки .

Комісіонер має право на відшкодування понесеним ним витрат і право на утримання належних йому за договором комісії суми з усіх сум, що надійшли до нього для комітента.

Сторони можуть відмовитися від договору. Якщо договір укладений не на визначений строк, то комітент повинен повідомити комісіонера за 30 днів і розпорядитися негайно своїм майном, яке є у комісіонера. Якщо він не розпорядиться майном, то комісіонер має право передати майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою ціною для комітента.

Комісіонер має право відмовитися від договору, але лише тоді, коли строк не встановлений договором і також повинен попередити про це комітента за 30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, має вжити всіх заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору, комітент повинен розпорядитися своїм майном протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову від договору.

Договір комісії припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи – комісіонера (ст.1027 ЦК).

Контрольні запитання:

1. Договір доручення.

2. Поняття договору комісії.

3. Зміст договору комісії.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

3. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

Тема: Управління майном.

План:

1. Поняття договору управління майном.

2. Права та обов’язки управителя. Здійснення управління майном.

3. Відповідальність управителя майном.

1. Поняття договору управління майном.

За договором управління майном одна сторона ( установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст.1029 ЦК).

Договір є оплатним, двостороннім і реальним. Предметом договору є майно, що можливо відокремити та використовувати для здобуття будь – якої користі. Це може бути єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Не може бути самостійним об’єктом управління грошові кошти, крім випадків, коли це передбачено законом ( наприклад, ст.32ЦК встановлює, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків, піклувальника може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком).

Майно, передане в управління, має бути відокремлено від іншого майна, має обліковуватися в управителя на окремому балансі. Форма договору – письмова, щодо управління нерухомим майном – письмова, нотаріально засвідчена. Передача нерухомого майна та підприємства, як майнового комплексу, здійснюється за катом, який підписується обома сторонами.

Сторонами є установник управління і управитель.

Установник управління є власником майна, виключенням з цього є випадки, передбачені ч. 2-5 ст. 1032 ЦК. Установником управління може бути 1 особа і декілька осіб, якщо вони є власниками майна на праві спільної власності чи загальної. У разі переходу права власності на майно від установника управління до іншої особи, договір управління майном не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Управителем може бути суб’єкт підприємницької діяльності, тому що у більшості випадків управління потребує спеціальних навичок. Не може бути управителем орган державної влади, орган влади АР Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Не можуть бути управителем і вигодонабувач. Управитель діє без довіреності. Договір управління майном може засвічувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане майно. законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя (ч. 2 ст. 1029 ЦК).

Істотними умовами договору є:

- перелік майна, що передається в управління;

- розмір і форма плати за управління майном.

Якщо управитель діє на безоплатних підставах, то істотною умовою є перша. Сторони самостійно визначають строк дії договору, а якщо в договорі це не визначено, то вважається, що договір укладений на 5 років.

3. Права та обов’язки управителя. Здійснення управління майном.

Зміст договірного правовідношення з управління майном складають права та обов’язки його суб’єктів. Зміст правовідносин поділяють на юридичний та фактичний.

Юридичний зміст – це суб’єктивні права та обов’язки, а фактичний зміст – це конкретні дії суб’єктів з реалізації суб’єктивних прав та обов’язків.

Права управителя:

1) з метою забезпечення стабільності управління майном – вимагати усунення будь – яких порушень його прав на майно, що перебуває в йоуправлінні;

2) право на плату ;

3) право на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при управлінні майном;

Обов’язки управителя:

1) здійснювати управління майном відповідно до умов договору;

2) управляти майном особисто, крім випадків коли передача управління іншій особі зумовлена договором або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумній строк відповідні вказівки установника управління (ст. ст. 1038, 1041 ЦК);

3) отримати згоду установника управління на відчуження майна, переданого в управління, або укладання щодо нього договору застави (ст.1037 ЦК).

Договором можуть бути передбачені додаткові обмеження на відчуження окремих об’єктів.

Управитель зобов’язаний вести облік майна, переданого в управління і відображати у ньому операції, пов’язані з цим майном. Зберігати майно, використовувати його за призначенням, а після закінчення управління подати звіт. Управитель не має права отримувати доходи в своїх інтересах і іншим способом користуватися вигодами від майна, за виключенням винагороди, передбаченої договором.

Повноваження управителя:

- самостійно визначати і здійснювати необхідні дії по використанню майна з метою отримання найбільшої вигоди;

- самостійно розподіляти доходи, якщо інше не передбачено договором.

Управитель не вправі використовувати майно для оплати боргів, які не мають відношення до управління цим майном. Управитель вправі вимагати усунення будь – якого порушення прав, він може пред’явити позов про визнання свого права на це майно, витребувати його з чужого незаконного володіння тощо.

Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених ст. 1041 ЦК ( тобто передачі цього права іншій особі), при вчиненні правочинів він зобов’язаний повідомляти особу, з якою вчиняю правочин, що він є управителем, а не власник майна. Управитель вправі управляти майном яке передано в заставу, про це установник управління повинен обов’язково попередити управителя, якщо він не попередить управителя, а останній не знав і не міг знати про це, він має право вимагати розірвання договору і виплати належної йому плати відповідно до строку управління.

Управитель може доручити управління майном іншій особі, але від імені управителя, якщо це передбачено договором або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумній строк відповідно до вказівок установника управління. Управитель в цьому разі відповідає за дії особи, якої він передав управління майном.

Звершення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом застави.

3. Відповідальність управителя майном. Припинення договору.

Відповідальність управителя, що є підприємцем, ґрунтується на початках ризику. Він несе відповідальність за завдані збитки, якщо не доведе, що збитки завдані внаслідок непереборної сили чи дій вигодонабувача або установника управління. Якщо управителем є громадянин, який не є підприємцем або неприбуткова організація, х відповідальність будується на початках вини. Відповідальність управителя обмежується упущеною вигодою за час управління майном перед вигодонабувачем і перед установником управління – у вигляді відшкодування збитків.

Відповідальність управителя може бути солідарною за таких умов :

1) за боргами, що виникли внаслідок здійснення управлінні при недостатньої вартості предмета управлінні для задоволення вимог кредиторів;

2) у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови добросовісності третіх осіб.

Договір управління майном припиняється на таких підставах (ст.1044 ЦК):

1) загибелі майна, переданого в управління;

2) заяви однієї зі сторін про припинення договору внаслідок спливу його строку;

3) смерті фізичної особи – вигодонабувача або ліквідації юридичної особи – вигодонабувача, якщо інше не встановлено законом чи договором;

4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором;

5) смерті фізичної особи, що є управителем, визнання її недієздатною, обмеженою у дієздатності, безвісно відсутньою або банкрутом;

6) відмови управителя або установника управління від договору у зв’язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном;

7) відмови установника управління від договору з іншої причини, за умови виплати управителю плати, передбаченої договором;

8) визнання фізичної особи – установника управління банкрутом;

9) повного завершення виконання;

10) дострокового припинення управління майном, якщо це не передбачено цим договором або за рішенням суду.

У разі відмови однієї сторони від договору вона має повідомляти другу сторону про це за 3 місяця до припинення договору, якщо договором не встановлений іншій строк.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору управління майном та сторони договору.

2. Предмет договору, форма договору, істотні умови договору.

3. Права та обов’язки управителя.

4. Здійснення управління майном.

5. Відповідальність управителя.

6. Припинення договору.

Рекомендована література:

1.Цивільний кодекс України від 16.01.2003. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

3. Є.О Харионов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ № 17

Тема: Договір позики, договір кредиту, договір факторингу.

План:

1. Договір позики.

2. Договір кредиту.

3. Договір факторингу.

1.Договір позики.

За договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) кошті або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. (ст.. 1046 ЦК).

Предметом позики є грошові кошти та інші речі, визначені родовими ознаками. Форма договору – письмова, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а якщо позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. Розписка також є письмовим посвідченням укладення договору.

Договір позики є одностороннім, реальним, оплатним або безоплатним. За надання позики позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Якщо розмір процентів в договорі не встановлений, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Нацбанку України. Договір позики вважається безпроцентним якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50 кратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі визначені родовими ознаками.

Строк дії договору визначається у договорі, якщо строк повернення грошей не встановлений або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика може бути повернена протягом 30 днів від дня пред’явлення вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Наслідки порушення умов договору:

1. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк, вказаний в договорі, якщо він не повернув своєчасно суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший процент не встановлений договором.

Якщо позичальник своєчасно не поверне речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли мають бути повернути речі до дня їх фактичного повернення, незалежно від сплати процентів за користування позикою.

2. Якщо договором встановлена черговість повернення позики ( частинами), то в разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини, що залишилася, та сплати процентів.

За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі – продажу, найму майна або з іншої підстави може бути замінений позиковим зобов’язанням (новація боргу).

При укладенні договору позики в усній формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, щ гроші або речі насправді не були одержані у меншій кількості.

Договір позики і договір позички не є однаковими договорами. Договір позички - це договір, за яким одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Ціллю цього договору є набуття користувачем речі позикодавця у строкове безоплатне користування. Договір позички відрізняється від договору позики наступними ознаками:

1) право власності на річ у випадку надання речі у позичку зберігається за її власником ( позичкодавцем), а річ передається у тимчасове користування; за договором позики річ переходить у власність позичальника;

2) предметом договору позички може бути річ, визначена індивідуальними ознаками, а предметом договору позики – річ, яка може бути визначена родовими ознаками, та грошові кошти;

3) за договором позички має бути повернута сама річ, за договором позики - річ того самого роду;

4) договір позички може бути реальним і консенсуальним, а договір позики може бути лише реальним;

5) до договору позички застосовуються норми, що регулюють майновий найм ( оренду), а за договором позики – ні;

6) договір позички завжди є безвідплатним , а договір позики може бути відплатним і безоплатним.

2. Договір кредиту.

Кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки (ст. 1054 ЦК).

До кредитних правовідносин застосовуються правові норми інституту позики (ст.ст.1048, 1049,1050, 1052 ЦК). Крім того відносини, що виникають з цього договору, регулюються Законом України “Про банки та банківську діяльність”, Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. Консорціумний договір кредиту регулюється ще і Положенням про порядок здійснення консорціумного кредитування, затвердженого постановою Правління Нацбанку України від 26.02.96. №37.

Договір кредиту є консенсуальним, оплатним, двостороннім (багатостороннім – у випадку здійснення спільного кредитування позичальника консорціумом банків). Форма договору проста письмова. При недодержанні форми договір є нікчемним. Предметом договору є грошові кошти ( у національній та іноземній валюті) Ціллю договору є набуття позичальником права власності на грошові кошти кредитодавця із зобов’язанням їх повернення. Кредитодавцем є банк або інша фінансова установа. Іншими фінансовими установами, які можуть надавати кредити , кредитні спілки, об’єднання кредитних спілок.

Позичальником може бути фізична та юридична особа. Кредитодавець може відмовитися від надання кредиту повністю або частково, якщо відносно позичальника порушена процедура банкрутства, або з інших причин, які свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не може бути повернутий або якщо позичальник використовує кредит не за призначенням.

За законодавством України не може бути стороною такого договору благодійна організація (ст. 19 ЗУ « Про благодійництво та благодійні організації»).

Від договору позики він відрізняється тим, що цієї договір як правило відплатній, предметом є тільки грошові кошти.

Зміст договору:

- назва договору; адрес та реквізити сторін; їх місцезнаходження, найменування фінансової операції; розмір кредиту, ціль; відсоткова ставка за кредит; умови надання кредиту; строк дії договору; порядок зміни та припинення договору; права та обов’язки сторін; відповідальність за порушення умов договору; інші умови; підписи сторін.

Відповідальність позичальника:

- нецільове використання кредиту (у цьому випадку кредитодавець має право вимагати розірвання договору);

- за несвоєчасне повернення кредиту (сплата неустойки у вигляді пені – 3% річних від простроченої суми , повернення суми боргу з урахуванням індексу інфляції);

Відповідальність кредитодавця:

- за ненадання кредиту у строк вказаний в договорі.

Комерційний кредит – застосовується при переданні у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися наданням кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, якщо інше не встановлено законом. Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окремого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобов’язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання однієї зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг. Приладом є продаж товарів в кредит.

1. Договір факторингу .

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона ( фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні ( клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до 3 особи ( боржника).

Предмет договору:

- право грошової вимоги, строк платежу за якою настав;

- право вимоги, яке виникне у майбутньому ( ця вимога вважається переданою з дня виникнення права вимоги до боржника, а якщо право грошової вимоги обумовлено певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події).

Сторони договору: фактор і клієнт. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, фізична особа, яка має право здійснювати таки операції.

Договір є двостороннім , оплатним, консенсуальним.

Форма договору факторингувизначається ст.513 ЦК України. Договір має бути вчинений у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається клієнтові. На вимогу однієї зі сторін договір може бути укладений у письмовий нотаріально засвідченої формі. Якщо предметом договору є право грошової вимоги, що виникло з правочину і підлягає державній реєстрації, то договір факторингу має бути зареєстрований у порядку встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні підприємницької діяльності фактор, як правило, отримує грошову винагороду, розмір якої визначається у договорі.

Права фактора ( ст. 1084 ЦК):

- фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, що набув від клієнта, а клієнт не відповідає перед фактором, ящо одержані ним суми є меншими від суми сплаченої фактором клієнтові ( предмет – право грошової вимоги, які здійснено шляхом купівлі – продажу);

- право на отримання винагороди, якщо це встановлено договором;

- право наступного відступлення права грошової вимоги третій особі, якщо це встановлено договором;

- інші права.

Обов’язки фактора:

- якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором, фактор зобов’язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

- надати клієнтові послуги, пов’язані з його грошовою вимогою;

- інші обов’язки.

Права клієнта:

- вигати від фактора сплати суми коштів за грошову вимогу, права за якої придбані фактором;

- право на отримання звіту;

- інші права передбачені договором.

Обов’язки клієнта:

- передати право грошової вимоги;

- повідомити боржника про відступлення права грошової вимоги;

- інші обов’язки передбачені договором;

- якщо сума, одержана фактором від боржника , виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов’язаний сплатити факторові залишок боргу.

Зустрічні вимоги боржника регулюються ст. 1085 ЦК України. Якщо фактор пред’явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред’явити до заліку свої грошові вимоги , що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту , коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові.

Контрольні запитання:

1. Договір позики.

2. Договір кредиту.

3. Договір факторингу.

Рекомендована література:

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. К. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

2. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 16.04.91р. //Відомості Верховної Ради України . – 2001. - №5 – 6. – Ст.30

3. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” //ОВУ. – 2001. - №36

4. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

5. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЯ №18

Тема: Договір комерційної концесії.

План:

1. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

2. Поняття договору комерційної концесії. Предмет, сторони та юридичне оформлення договору, істотні умови договору.

3. Обов’язки сторін, комерційна субконцесія.

4. Зміна та припинення договору.

1. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Це особлива категорія договорів. До них застосовуються загальні положення про договори. Однак ці договори мають і особливості, пов’язані з предметом договору, яким є виключні майнові права інтелектуальної власності.

Суб’єктами можуть бути фізичні і юридичні особи незалежно від форм власності та місцезнаходження. Фізичні особи віком від 14 до 18 років також можуть бути суб’єктами таких договорів. Форма договору – письмова. Нотаріальне посвідчення можливе за погодженням сторін. Види договорів:

- ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності ( ліцензія – це надання власником запатентованого винаходу іншій фізичної або юридичної особі дозволу на здійснення однієї або більше дій, на які має виключні права власник винаходу. );

- ліцензійний договір – це правочин, на підставі якого власник (володілець) запатентованого або незапатентованого винаходу надає фізичної або юридичної особі дозвіл на здійснення у певному місці і протягом певного терміну однієї або кількох дій, на які має виключні права ліцензіар, а ліцензіат зобов’язується сплатити винагороду за надання права на використання винаходу ;

- договір про створення за замовленням і використання права інтелектуальної власності;

- договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

Інші договори передбачені Законом України «Про авторське право та суміжні права» ( договори про використання об’єктів авторських прав, про створення на замовлення авторського права тощо). Авторські договори в залежності від особливостей об’єктів авторського та суміжного права поділяються на :

- видавничий договір;

- договір про депонування рукопису твору;

- договір художнього замовлення:

- договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.

2. Поняття договору комерційної концесії. Предмет, сторони та юридичне оформлення договору.

За договором комерційної концесії одна особа (право володілець), що має відпрацьовану на практиці систему ведення визначеної промислової (комерційної) діяльності, надає іншій особі (правоотримувачу) право на використання цієї системи (об’єкта виключного права) за визначену винагороду на визначених договором умовах.