ЧАСТЬ ПЕРВАЯ 1 страница

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

2. Виконання договору про надання послуг.

3. Істотні умови договору.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

5. Розірвання договору.

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

За договором про надання послугодна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК).

До договору про надання послуг відносяться:

- договір перевезення;

- договір транспортного експедирування;

- договір зберігання;

- договір страхування;

- договір доручення;

- договір комісії;

- договір управління майном та інші.

Виконавець за такими договорами зобов’язується виконати певні дії або здійснити певну діяльність, які, як правило, не мають матеріального результату. Однак деякі послуги можуть мати матеріальний результат (наприклад, медичні). Спільна їх ознака – результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту. Отже, предметом договорує виконання певних дій або здійснення певної діяльності, які не мають матеріального результату. Сторонами договору євиконавець і замовник, якими можуть бути фізичні та юридичні особи. Спеціальний суб’єкт може визначатися тільки законом, наприклад, виконавцем за договором при наданні послуг телефонного в’язку, лише є юридична особа, послуги з вищої освіти – юридична особа. Деякі послуги можуть надаватися тільки після одержання ліцензії (медичні, аудиторські, освітні, радіозв’язку та ін.).

Договір є двостороннім, оплатним, консенсуальним.

Форма договору, як правило, письмова. До цього договору застосовуються вимоги ст.639 ЦК (про форму).

Договір про надання послуг може бути публічним, в якому одна сторона – підприємець, бере на себе обов’язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Значну кількість договорів про надання послуг укладаються шляхом приєднання до договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (наприклад, сфера побутового обслуговування).

2.Виконання договору про надання послуг.

На вказаний договір поширюються загальні положення про виконання зобов’язань, тобто обов’язки виконуються:

- у межах, встановлених договором або актом;

- належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, які звичайно ставляться.

Особливою рисою цього договору є встановлення вимоги надати послугу особисто, не можна покласти цього обов’язку на іншу особу. Якщо виконавцем є юридична особа, то її зобов’язання можуть бути виконані представником останньої, який перебуває з нею в трудових відносинах.

Однак у випадках, встановлених договором, виконавець договору має право покласти виконання на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. В цьому разі, між виконавцем і третьою особою (яка фактично буде виконувати зобов’язання), укладається договір. Виконавець договору несе повну відповідальністьза його невиконання або неналежне виконання, незалежно від того чи виконує він свої зобов’язання особисто, чи поклав їх на іншу особу.

3. Істотні умови договору.

Істотними умовами такого договору є предмет договору, плата за надання послуг, строк договору.

Плата за договором встановлюється сторонами в договорі, замовник зобов’язаний сплатити надану йому послугу.

Плата за договором включає три елементи:розмір,порядок і строк. Деякі діючі правила про надання послуг передбачають строки, протягом яких послуга, після її надання, має бути оплачена. На деякі послуги встановлюються тарифи (електрозв’язок). Валюта виконання зобов’язання – грошова одиниця України (гривня), проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (за офіційним курсом відповідної валюти в день платежу, якщо інше не встановлено договором). Іноземна валюта може використовуватися лише у випадках, передбачених законом.

У разі неможливості виконати договір не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити розумну плату. “Розумна плата” – це фактичні затрати, які поніс виконавець до моменту настання вказаних обставин (неможливості виконання зобов’язань).

Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний сплатити виконавцеві плату у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення має дисциплінувати замовника належним чином і в строк виконувати взяті на себе зобов’язання.

Другою істотною умовою є строк виконання зобов’язання. Строк договору встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Предмет договору, ще одна істотна умова. Сторони визначають це в договорі, якщо інше не встановлюється відповідним Законом або іншим нормативно-правовим актом.

Істотними умовами можуть бути і інші умови, якщо сторони визначили їх в договорі.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

Законодавець передбачує два види договорів:платне і безплатне, надання послуг.

За договором про безоплатне надання послуг замовник повинен відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Це положення поширюється на два випадки:

1) неможливість виконати договір про безоплатне надання послуг виникла внаслідок вини замовника;

2) неможливість виникла внаслідок непереборної сили.

Ст. 906 ЦК України передбачає відповідальність виконавця за порушення умов договору. Частина перша цієї статті визначає відповідальність виконавця за порушення умов договору про надання послуг за сплату. В цьому разі, якщо невиконання виникло з вини виконавця, то він відшкодовує замовнику збитки, завдані невиконанням в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

До збитків відносяться:

1) втрати яких зазнав замовник у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, а також витрати, які замовник зробив або муси зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Виконавець звільняється від відповідальності, якщо доведе, що належне виконання виявилось неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує 2 неоподатковані мінімуми доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності не встановлений в договорі.

5. Розірвання договору.

Договір про надання послуг може бути розірваним:

- за угодою сторін;

- шляхом односторонньої відмови від договору.

Відмова від договору можлива як до початку надання послуг (наприклад, відмова від столика в ресторані), так і в будь-який час її надання (виїзд з номеру готелю достроково). Єдиною умовою односторонньої відмови від договору є обов’язок замовника відшкодувати виконавцеві нанесені ним фактичні витрати. Ця вимога розповсюджується і на випадок відмови від договору до початку надання послуг. Замовник повинен відшкодувати виконавцеві його фактичні витрати, понесені в цілях виконання договору до початку відмови.

Однак деякі договори мають особливості. Наприклад, одностороння відмова від договору виконавця в публічних договорах не допускається. Суб’єкт

підприємництва не має права відмовити жодному замовнику в укладенні з ним договору. В цьому разі при односторонній відмові виконавця від договору застосовується ст.615 ЦК, яка передбачає правила відповідно до цієї статті виконавець вправі відмовитися від договору за умови порушення умови договору замовником.

Порядок і наслідки розірвання договору визначається за домовленістю або за законом. У разі недосягнення згоди, справа вирішується судом відповідно до правил підвідомчості і підсудності. Сторони можуть передати спір на розгляд третейського суду.

Контрольні запитання:

1. Поняття договору про послуги, сторони, предмет, форма договору.

2. Виконання договору про надання послуг.

3. Істотні умови договору.

4. Відповідальність за порушення умов договору.

5. Розірвання договору.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 черня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

4. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.

ЛЕКЦІЇ №11, 12

Тема: Договір перевезення. Договір експедирування.

План

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Претензії та позови, що витікають з договорів перевезення..

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного експедирування.

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

Головною особливістю договорів про надання послуг є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Зобов’язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні.

Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори на перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти, договори про буксирування – на морському та внутрішньоводному видах транспорту)

Допоміжні - сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори експедиції, експлуатації під’їзних колій , подачу та збирання вагонів, вузлові угоди – вони укладаються при прямому змішаному перевезенні, коли виникає необхідність перевантаження продукції з одного виду транспорту на інший).

Перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти залежно від виду транспорту поділяється на:

а) залізничні;

б) внутрішніми водними шляхами (річкові);

в) морські;

г) повітряні;

д) автомобільні.

Крім того перевезення буває:

- місцевого сполучення (у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації);

- прямого сполучення – це перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту;

- прямого залізничного сполучення – це перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають:

а) каботажні – між портами України;

б) міжнародні – між іноземними портами.

Існує ще один вид транспорту – трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо.

Договір перевезення може бути:

- спеціальним (перевезення конкретного вантажу);

- річним (на 1 рік);

- довгостроковим;

- навігаційним ( на річковому транспорті).

У річному договорі встановлюються:

- обсяги та умови перевезення;

- порядок розрахунків;

- раціональні маршрути.

У достроковому договорі встановлюються:

- обсяг;

- строки перевезення;

- умови надання транспортних засобів;

- порядок передання вантажу для перевезення;

- порядок розрахунків;

- інші умови.

У кодексі спеціальною ст. 915 регулюється перевезення транспортом загального користування. Перевізником є юридична особа. Вона зобов’язана здійснювати перевезення за зверненням будь – якої фізичної та юридичної особи. Договір є публічним.

Відносини з перевезення регулюють:

1. ЗУ “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р.

2. ЗУ “Про автомобільний транспорт” від 5.04.2001р.

3. Статут залізниці України (С3) затв. пост. КМ від 6.04.98р.

4. Статут внутрішнього водного транспорту (СВВТ) затв. пост. РМ від

15.05.55р.

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ).

6. Повітряний кодекс України від 4.05.94р. (ПКУ).

7. Статут автомобільного транспорту затв. РМ від 27.04.69р.

8. Міжнародні угоди: Конвенція ООН “Про морське перевезення” 1978р.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Окремою статтею 912 регулюються відносини за договором чартету ( фрахтування). За цім договором одна сторона ( фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або для іншої мети , якщо це не суперечить чинному законодавству. Такий договір застосовується при морських та повітряних перевезеннях . В морських перевезення він називаються ще цертепартією.

Предметом договору є надання транспортних послуг.

Форма договору письмова, доказом укладення договору є транспортна накладна (в залізничному транспорті – залізнична накладна, в автомобільному транспорті – товаро – транспортна накладна, в морському – коносамент, чартер або іншій документ, в повітряному – багажна квитанція, та інші, форми документів встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації).

Договір є реальним, оплатним і двостороннім. Договір відноситься до договорів про надання послуг.

Сторонами є перевізник і відправник. Перевізниками є транспортні організації, яким надано право укладати договори перевезення. Відправники – це юридичні і фізичні особи, яким належить вантаж. Учасником перевезень є також одержувач вантажу, який, як правило, перебуває у договірних відносинах з відправником вантажу (постачання, договір контрактації тощо).

Договір перевезення вантажу укладається шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу (вагону, контейнера, судна, автомобілю тощо) і пред’явлення вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом.

Обов’язки перевізника:

- надати транспортні засоби для перевезення;

- своєчасно відправити вантаж, пасажира;

- доставити вантаж найближчими шляхами ; забезпечити схоронність вантажу тощо

Обов’язки вантажовідправника:

- пред’явити вантаж для відправлення в належній тарі та упаковці;

- своєчасно вносити плату за перевезення

- дотримуватися норм часу на вантажно-розвантажувальні роботи тощо.

Перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Транспортні засоби повинні бути придатними для перевезення, в це поняття включається і вимога щодо належного опломбування. Криті вагони та цистерні пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала і відправника, коли він здійснював завантаження.

Вантаж повинен бути в належній тарі або упаковці, має бути замаркований відповідно до встановлених вимог.

Перевізник повинен забезпечити цілісність і охоронність прийнятого до перевезення вантажу, своєчасно доставити вантаж. Строк доставки встановлюється у договорі або транспортними кодексами (статутами) ат іншими правилами. У разі відсутності строків доставки – у розумний строк.

Завантаження (вивантаження) вантажу має проводитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами і у порядку, встановленими кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Перевізник зобов’язаний доставити вантаж у строк і видати його одержувачу. Вантаж не виданий одержувачеві на його вимогу протягом 30-днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами( статутами), вважається втраченим. Одержувач повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначеного строку доставки і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

Відправник зобов’язаний:

- пред’явити вантаж до перевезення у належному стані, у справній тарі та упаковці, у встановлений строк;

- правильно заповнити транспортні документи;

- своєчасно, повністю та раціонально завантажити їх;

- сплатити встановлену за перевезення плату.

4. Перевезення пасажира та багажу.

За договором перевезення пасажира та багажу одна сторона (перевізник) зобов’язаний перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначена, а в разі здавання вантажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену за проїзд плату, та плату за перевезення багажу.

Форма договору – усна (доказом укладення договору є квиток), або шляхом здійснення конклюдентних дій (подача міського транспорту до зупинки). Положення щодо порядку перевезення багажу містяться у правилах перевезення на окремих видах транспорту.

Права пасажира вказані у ст.911 ЦК України. Пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно квитка;

2) провозити безоплатно 1 дитину віком до 6 років без права зайняття окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше 1 зупинки в дорозі з продовженням строку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а у разі хвороби – на час хвороби тощо.

6) Отримувати повну і своєчасну інформа2ію о часі і місце відправлення транспортного засобу.

За затримку відправлення пасажира перевізник несе відповідальність у вигляді штрафу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

Відповідальність перевізника.

Перевізник несе відповідальність:

1) за ненадання транспортного засобу – у вигляді неустойки (штрафу) – виняткова неустойка . Перевізник звільняється від відповідальності, якщо ненадання транспортних засобів сталося не з його вини (непереборна сила тощо).

2) за затримку відправлення пасажира та порушення строку поставлення пасажира до пункту призначення – у вигляді штрафу та сплати збитків.

3) за прострочення доставки вантажу – у вигляді відшкодування збитків, неустойки у вигляді штрафу (наприклад, залізниця відповідно до ст.116 Статуту залізниць України сплачує штраф у розмірі 10 % провізної плати - за прострочення на 2 доби, 20 % - на 3 доби, 30 % - на 4 доби і більше).

4) за втрату, нестачу, псування, пошкодування вантажу, багажу, пошти – у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталася не з його вини;

5) за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира - відповідальність визначається відповідно до глави 82 Кодексу.

Втрата багажу – це фізична загибель вантажу, а також невидача його одержувачу протягом установлених транспортним законодавством строків.

Псування – це погіршення його якостей (хімічних, біологічних).

Ушкодження – це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти).

Нестача вантажу – доставка його в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.

5) відповідальність відправника за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю пасажира.

Відправник несе відповідальність:

1) за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу – у вигляді сплати неустойки, розмір якої передбачається транспортними кодексами, статутами.

2) Одержувач вантажу несе відповідальність за несвоєчасне розвантаження транспортних засобів і їх пошкодження – у вигляду сплати неустойки, відшкодування шкоди.

Відповідно до ст.. 925 ЦК пред’явлення претензії перевізнику є обов’язковим, якщо між сторонами виникає спір. При порушенні цієї умови суд відмовляє у розгляді позовної заяви. Претензії можуть пред’являтися протягом 6 місяців, претензії щодо сплати штрафів - на протязі 45 днів. Перевізник повинен розглянути претензію на протязі 3 місяців а надати відповідь заявнику, відносно претензій по перевезеннях , які здійснюються перевізниками різних видів транспорту по одному документу - на протязі 6 місяців, претензії щодо сплати штрафів – на протязі 45 днів. Спеціальні нормативно- правові акти , які регулюють окремі види перевезень, визначають початок перебігу претензійного строку. Право на пред’явлення претензії не можна передавати іншим особам, крім окремих випадків, встановлених нормативно-правовими актами. Право на пред’явлення претензії к залізниці мають6

- в разі втрати вантажу – відправник і одержувач вантажу;

- у разі нестачі, порчі і пошкодження вантажу – одержувач вантажу;

- у разі прострочення доставки вантажу – одержувач вантажу.

Позови пред’являються відправником або одержувачем вантажу. Позовна давність щодо вимог до ватажу - 1 рік. Позовна давність щодо міжнародних перевезень встановлюється міжнародними договорами.

До пред’явлення позову обов’язковим є пред’явлення претензії. Претензії подаються у порядку, передбаченому транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі відмови задовольнити претензію, часткової відмови або неодержання відповіді у місячний строк. Строк позовної давності , що випливають із договору перевезення – 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів ( статутів).

Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезенням у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами ( статутами). Міжнародні документи:

- Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та багажу 1974р.,

- Монреальська Угода 1966р. про повітряні перевезення, яка передбачає межу відповідальності повітряного перевізника перед пасажирами при перевезеннях, що проходять через США, у 75 тис. доларів США, включаючи судові витрати, чи 85 тис. доларів – окремо;

- Монреальський протокол 1975р. якій передбачає при оформленні перевезень застосування електронно – обчилювальної техніки і встановлює відповідальність авіаперевізника у випадках несхоронності вантажу незалежно від його вини;

- Гватемальський протокол 1971р. запроваджує відповідальність повітряного перевізника за заподіяння шкоди здоров”ю пасажира незалежно від вини і підвищує межу відповідальності перевізника перед пасажиром у 6 разів порівняно з - Гаагським протоколом до 1,5 млн. франків. Передбачається наступне збільшення цього ліміту через кожні 5 років приблізньо на 10%. Відповідальність за несхоронність багажу покладається на перевізника незалежно від його вини і виключається, коли вона – результат зовнішніх властивостей багажу чи вини потерпілого. Для випадків відповідальності за прострочення доставки пасажира введена особлива межа відповідальності перевізника – 62,5 тис. франків на пасажира.

6. Договір транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони ( клієнта) виконати або організувати виконання зазначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договір є двостороннім , оплатним, консенсуальним.

Відносини по транспортно – експедиційному обслуговуванню регулюються

нормами Цивільного Кодексу і транспортними статутами . Клієнтом в такому договорі м.б. відправник або одержувач вантажу, а також інша особа ( власник вантажу та інша).

Експедитором може бути юридична або фізична особа , яка є суб’єктом підприємництва. Якщо експедитор сам здійснює перевезення, то для здійснення експедиційної діяльності необхідно отримати ліцензію.

При виконанні обов’язків експедитора перевізником виникає складне питання про розмежування зобов’язань сторін, що випливають з договору перевезення й експедиції. Можливі 2 ситуації:

1) відносини експедиції і перевезення відокремлені і перевізник виступає експедитором відносно іншої особи ( перевідправлення вантажу за новим транспортним документом);

2) перевізник виконує функції експедитора в рамках укладеного договору перевезення.

Договір експедиції може покладати на експедитора обов’язок укласти договір перевезення від імені клієнта чи від свого імені. Експедитор може діяти від свого імені або від імені клієнта. Якщо експедитор діє від свого імені, застосовуються правила договору комісії. Якщо експедитор діє від імені клієнта , то до договору застосовуються субсидіарні положення про договір доручення. Отже, договір експедиції може містити елементи кількох видів договорів ( перевезення, доручення, підряду, комісії, зберігання тощо). Як додаткові послуги за таким договором можуть передбачатися: одержання потрібних документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження та розвантаження, сплата мита тощо.

Форма договору – письмова, однак недотримання цієї форми не позбавляє сторони надавати письмові й інші докази ( крім показань свідків) щодо укладення договору.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором. Якщо плата в договорі не вказана, клієнт зобов’язаний сплатити розумну плату ( її обчислення може проводитися на підставі існуючих тарифів).

Експедитор сам виконує обов’язки за договором, він має також право залучити до виконання своїх обов’язків інших осіб ( ст.932 ЦК). В цьому випадку він особисто відповідає перед клієнтом за порушення умов договору.

Клієнт зобов’язаний надати експедитору документи та інформацію про властивості вантажу, умови перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання договору.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а у разі ії неповноти – вимагати надання необхідної додаткової інформації. Якщо інформація не надана, експедитор може не приступати до виконання договору, сповістив про це клієнта. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв’язку з порушенням обов’язку щодо надання документів та інформації ( ст. 933 ЦК) .

За порушення обов’язків за договором експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 ЦК. Розмір збитків може бути обмежений як законодавством так і договором.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумній строк. Сторона, яка заявила про відмову, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані в зв’язку з розірванням договору.

Контрольні запитання:

1. Види перевезень та їх правове регулювання.

2. Зміст, укладення та оформлення договору про перевезення вантажів.

3. Виконання договорів про перевезення вантажів.

4. Перевезення пасажира та багажу.

5. Відповідальність сторін за договором перевезення.

6. Договір транспортного екпедірування.

Рекомендована література:

1. Конституція України: прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. –Ст.142

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. //Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40-44

3. Закон України “Про залізничний транспорт” від 4.07.96р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - № 40. – Ст..183.

4. Статут залізниці України (С3) затв. пост. Кабінету Міністрів від 6.04.98р. №457//ОВУ. – 1998. -№14. –Ст.548

5. Кодекс торговельного мореплавства України від 9.12.94р. (КТМ). //Кодекси України. – К.: 2000. - №5

6. Я. Шевченко. Цивільне право України: Особлива частина. Академічний курс. Підручник. - Київ: Видавничий дім., 2003.

7. Є.О Харитонов. Цивільне право України. Підручник. / Харитонов Є.О. О.І. Харитонов О.І., Старцев О.В. – Київ: видавництво Істина, 2009.