Запровадження інституту військових, бунчукових та значкових товаришів

За субординацією починаючи від більш значних:

- військові товариші

- значкові товариші

- бунчукові товариші

Досліджував: Панашенко

Військові товариші

Походили з так званого військового товариства, яке вирізнилося з-поміж козацької маси за часів Б.Хмельницького.

Серед військ. товаришів виділялись знатні (Борозна, Войцехович). З них "обирали" ген. старшину і полковників.

Головний обов’язок - військ. служба за власний кошт. Їх брали у військ. походи, під час яких вони командували сотнями, відали артилерією, боєприпасами тощо. Їх вибирали до різних комісій – лічильних, слідчих, межових, порубіжних, з купівлі для армії коней та волів, заготівлі провіанту й фуражу; в полкові канцелярії – полковими комісарами; для нагляду за шляхами і поштовими трактами. Підпорядковувалися Генеральній військовій канцелярії (після її ліквідації – Малоросійській колегії).

Значкові товариші

Перехідна ланка між заможним козацтвом і коз. старшиною. Чин нерідко надавали як нагороду за військ. службу.

З 1734 р. – 420 значкових товаришів.

Належали до знатного (значного) військового товариства.

Гол. обов’язком З.т. була військ. служба. Їх зобов’язували виступати у військ. походи, призначали конвоїрами під час переміщення рос. армійських полків, комісарами, направляли в різні внутр. та порубіжні «командированія», комісії, на форпости, включали в полкові лічильні комісії, залучали до виконання поточних справ Генеральної військової канцелярії та полкових канцелярій.

Гол. підставою для здобуття чину значкового товариша було володіння козац. ґрунтами, що створювало екон. базу для відбування З.т. військ. служби за власний кошт. Практикувалася передача в спадок цього чину.

З.т. належали до полкової еліти, користувалися відповідними привілеями та пільгами, а також мали перспективу службового підвищення до чину військ. товаришів або посади сотника чи полкового урядовця. Тому одержати чин З.т. прагнуло чимало полчан. У 1–й пол. 18 ст. найповажніші особи із числа З.т. могли отримати гетьман. протекцію, яка виявлялася в наданні їм додаткових пільг: звільнення від сплати податків, постоїв рос. військ тощо. Гетьман. покровительство над З.т. набуло поширення за часів Д.Апостола. Через деякий час З.т., якими опікувався гетьман, могли одержати чин бунчукового товариша.

На поч. 18 ст. кількість З.т. чітко не визначалася, а залежала від полкових потреб, бажання полковників і спритності козацької старшини. Указом імп. Анни Іванівни від 8 серп. 1734 у 10 полках число З.т. не повинно було перевищувати 420 осіб. З.т., а в Київ., Миргород., Прилуцькому і Гадяцькому – по 30. Право надання чину З.т., що тривалий час зберігалося за полковниками, перейшло до Ген. військ. канцелярії та Малоросійської колегії. Відтоді «произвожденіе» З.т. на службу відбувалося за атестатами від полковників і полкових канцелярій згідно з визначеною кількістю вакансій.

Бунчукові товариші

Знаходились безпосередньо під владою гетьмана. Молодики із сімей генеральної старшини і полковників (як казав Багро, власне, однієї з причин запровадження інституту військових товаришів була необхідність в "працевлаштуванні" дітей старшини).

Чин Б.т. запроваджений І.Мазепою. Перші Б.т. у мирний час жили в своїх домівках, почергово перебували біля гетьмана і виконували його доручення. Під час військ. походів вони супроводжували гетьмана. З часом їм були надані офіц. чин і привілеї, їх прирівняно до генеральної старшини і полковників козацьких. Згідно з військ. субординацією, статус Б.т. вважався першим після полковника.

Серед бунчукових товаришів переважав принцип родової спадковості. Значна кількість їх походила з родів Лизогубів, Борозден, Бутовичів, Гамаліїв, Горленків, Губчиців, Домонтовичів, Забіл, Карпек, Кочубеїв, Кулябок, Марковичів, Миклашевських, Милорадовичів, Новицьких, Рубців, Савичів, Скоропадських, Солонин та ін.

Указом імп. Катерини II від 24 груд. 1784 припинялося надання укр. козац. чинів і звань, а існуючі на той час козац. старшинські посади та ранги перейменувалися в рос. табельні чини (див. Табель про ранги 1722). З.т., які залишалися на службі, стали називати унтер–офіцерами.

Концепція «нової еліти»

Дослідники:Панашенко, Щербак, З. Когут, трохи Грушевський.

Зміст:місце польської шляхти, вигнаної в ході Національно-визвольної[1] війни 1648-1657 рр., на теренах Гетьманщини зайняла козацька старшина, сформована з заможного козацтва, міщанства, православної шляхти та духовенства.

Аргументація: З часів Визвольної[2] війни існувала привілейована група козацтва – військове товариство. Вони були перехідною ланкою між козацькими низами та старшиною, фактично – резерв, з якого набирали представників на військові та урядові посади. У кінці війни відбувалося чітке розмежування товариства та рядових козаків. Вони поступово перебирали на себе окремі привілеї шляхти, таких як право на послушенство селян, яке надавалося царськими грамотами, а з кінця XVII ст. і гетьманськими універсалами. Також царські грамоти давали право передавати рангову чи просто захоплену землю у спадок. Таким чином вони займали провідне політичне та економічне становище у суспільстві і стали називати себе козацькою старшиною. До них долучалися заможні представники інших станів. На відміну від рядового козацтва, яке володіла землею без оформлення права на неї, старшина прагнула заручитися універсалами гетьмана, полковника чи царською грамотою. Сотники та полковники користувалися з свого положення і крім того, що вони за свою посаду отримували тимчасові урядові землеволодіння, у них було більше умов, щоб купувати нові землі. Тобто відбулося відновлення великого землеволодіння. (Панашенко)

Оскільки з утворенням нової держави скасовувалися всі попередні права володіння на землю, Хмельницький окремо підтвердив у Березневих статтях 1654 року права на землю монастирів та православної шляхти. Однак для спадкової передачі землі шляхті необхідно було служити у війську чи в адміністрації. Тому, на думку Щербака, відбувалося зрощення православної шляхти та козацької старшини.

Зенон Когут надає перевагу терміну «нова шляхта» стосовно української еліти. За Самойловича та Мазепи православна шляхта та козацька старшина консолідувалися у єдину групу великих землевласників, що за соціальним становищем та способом життя наближалася до шляхти – нову шляхту. Вона у середині XVIII ст. сформувало свою формальну організацію – Значне військове товариство, яке поділялося на три соціальні категорії – бунчукові, військові та значкові товариші. Нова шляхта безуспішно намагалася добитися в російського уряду визнання своїх привілей та отримати дворянство. Юридично їх від звичайних козаків відрізняли лише затверджені права на землю та право на послушенство селян.

Панашенко та Когут посилаються на Грушевського, Щербак ще й на Панашенко.

Погляди дослідників дуже схожі і доповнюють один одного.