Методи управління проблемними кредитами

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведено один чи кілька платежів, значно знизилася ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, котрі викликають сумнів щодо повернення кредиту.

Причини виникнення проблемної заборгованості можна поділити на зовнішні та внутрішні. На зовнішні чинники (фактори) комерційні банки безпосереднього впливу не мають, в основному вони можуть тільки до них адаптуватися. Так, до основних зовнішніх проблемних чинників, що негативно впливають на кредитні портфелі банків України, слід віднести нормативно-правові, політичні та загальноекономічні. До загальноекономічних зовнішніх факторів виникнення проблемної заборгованості можна віднести:

· рівень захисту економічних інтересів кожного окремого банку та загалом банківської системи;

· загальний економічний стан регіону і країни, у якому банк проводить свою діяльність;

· рівень кредитоспроможності позичальників;

· стан діючої податкової системи.

Внутрішні причини виникнення проблемної заборгованості (ті чинники, на які банки мають безпосередній вплив) поділяються на чинники, пов’язані з діяльністю банку, та чинники, пов'язані з діяльністю позичальника.

Найпоширенішими негативними чинниками, пов’язаними з діяльністю банку, є:,

· недостатня кваліфікація персоналу та система перепідготовки кадрів;

· неповна та недостовірна інформація про позичальника;

· недостатньо продумана та розроблена кредитна політика банку;

· неякісна оцінка кредитоспроможності позичальника;

· помилки при структуруванні кредиту (щодо терміну, суми, процентів);

· недоврахування у кредитному договорі інтересів банку;

· помилки при оцінюванні забезпечення кредиту;

· недостатній рівень контролю за позичальником після видачі кредиту;

· перевищення службових повноважень працівниками банку та фінансові зловживання.

Найпоширенішими негативними чинниками, пов’язаними з діяльністю позичальника, є:

· недосвідченість, неефективні дії чи відсутність мотивації позичальника;

· припинення контактів з працівниками банку;

· невчасне подання фінансової звітності;

· погіршення якості продукції і роботи;

· помилки в оцінюванні ринків збуту;

· падіння цін на акції позичальника;

· негативні зміни показників ділової активності, ліквідності, співвідношення власних і залучених коштів;

· зростання невиробничих витрат та дебіторської заборгованості;

· обмеженість фінансових ресурсів позичальника;

· поява у позичальника чистих збитків.

Управління проблемними кредитами можна поділити на дві альтернативи для кредитуючого банку: реабілітацію і ліквідацію. Метод реабілітації полягає в розробленні і реалізації спільного з позичальником плану заходів задля повернення кредиту. Метод .ліквідації – це останній захід банку щодо повернення кредиту через реалізацію застави або проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника. Найприйнятнішим варіантом, звичайно, завжди вважається реабілітація, тому що ліквідація означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів; усе це погіршує репутацію банку.

План реабілітації кредиту може включати такі заходи;

· повну чи часткову зміну керівництва позичальника та призначення керівників від банку;

· реструктуризацію заборгованості (перегляд строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, у результаті чого банк стає співвласником компанії);

· рефінансування заборгованості (надання нового кредиту для погашення заборгованості за чинним кредитним договором);

· перевідступлення права вимоги (продаж кредиту, сек’юритизацію кредиту);

· збільшення власного капіталу за рахунок власників або залучення нових партнерів;

· викуп банком активів позичальника для власного користування;

· злиття підприємства-позичальника з фінансово стабільною фірмою;

· стягнення дебіторської заборгованості та відстрочення платежів за кредиторською заборгованістю;

· скорочення надмірних запасів сировини, готової продукції;

· зміна структури й асортименту вироблюваної продукції та пошук нових ринків збуту;

· продаж виробничих ліній та застарілого обладнання, які не приносять прибутку.

Якщо жоден з розглянутих заходів не дає можливості повернути кредит, банк може використати процедуру ліквідації компанії-боржника Альтернативами при ліквідації є продаж фірми як діючого підприємства або розділення фірми і продаж по частинах. Основним фактором у визначенні якогось одного з варіантів є різниця між виручкою від двох операцій. Не рідко процес ліквідації триває довго, тому що потребує судового рішення, створення ліквідаційної комісії, детального розгляду претензій усіх кредиторів боржника та організації продажу активів підприємства.