Музичне виховання в дожовтневий час

План

1. Музичне виховання в навчальних закладах минулого:

а) зміст навчання в привілегійованих навчальних закладах;

б) зміст навчання в школі “для народу”.

2. Системи ознайомлення дітей з елементами музичної грамоти:

а) методика Карасьова;

б) цифрова система;

в) літерна система;

г) система рухливого “До”.

3. Основні ідеї прогресивних діячів в галузі музичного виховання:

а) діяльність Д.Н. Заріна;

б) діяльність О.Л. Маслова;

в) діяльність Л.Д. Городцова;

г) діяльність Б.Л. Яворського;

д) діяльність В.М. Шацької та С.Г. Шацького.

Аналізуючи музичне виховання в дожовтневий час, можна сказати, що єдиної системи освіти не було. Існували два типи шкіл:

- для дітей привілегійованих сімей (поміщики);

- для народу (селяни, трудящі).

Виховання в привілегійованих учбових закладах мало свої цілі і зміст, які докорінно різнились зі змістом навчання в школах “для народу”.

Привілегійовані заклади, вступ до яких був тільки за встановленими вимогами (наприклад висока плата, шановний іншими рід, тощо), займалися підготовкою спеціалістів для усіх сфер життя суспільства: політичної, воєнної, промислової, тощо.У зв’язку з цим, як правило, ці учбові заклади забезпечували своїм учням широкий круг знань, високу загальну та спеціальну освіту. Велике значення займала музика. Тому при вступі до закладу вствновлювалась музична перевірка: гра на музичному інструменті, спів, акомпонування відомого твору, читання з листа. Таке знання музики було обов’язковим для тих, хто бажав “виблискувати” в суспільстві.

Зміст музичного виховання складали: індивідуальне навчання вокалу та грі на музичних інструментах, участь у хоровому співі і різноманітних ансамблях. Однак музичне виховання учнів не завжди стояло на високому рівні, оскільки музика була бажаною, але не обов’язковою, а багато з викладачів не були професіоналами своєї справи. Крім того основним методом викладання була муштра і зубріння.

Недоліком музичної освіти, було принебрегливе ставлення до народної музики. Народні пісні і танці вважались “дурним тоном”, а репертуар складали романси, арії, дуети, “що не було соромно заспівати в салоні”.

Оскільки на початку XIX ст. уся територія Росії була поділена на навчальні округи, діяльність кожного з яких направлялась і контролювалась головним навчальним закладом – університетом, то від нього йшли усі ідеї і починання, що підтримували інтелектуальне і культурне життя регіону. Від спрямованості кураторської діяльності закладу залежали шляхи поширення і характер освітянських процесів на підвідомчій округу території.

Серед університетів того часу, які підтримували ідею музичного виховання називають: Віленський, Харківський, св. Володимира, Київський.

Віленський університет був заснований в 1578 р. На його території в 1819 р. відкрили семінарію, що готувала парафіяльних вчителів і органістів. Ця акція започаткувала професійну музичну освіту. Завдяки їй стали поповнюватися кадри підготовлених домашніх наставників.

Відкритий в 1805 р. Харківський університет став центром освіти, науки, культури Лівобережної України. Педагогічний корпус закладу складали відомі вчені, літератори, представники філософської і етичної думки. При університеті існували капели і оркестри. Студенти мали змогу грати на різних оркестрових інструментах, фортепіано, отримували уроки гармонії і контрапунтку.

Після поразки польського повстання 1830 – 1831 р. навчальну справу краю підпорядкували єдиній державній системі освіти, а центр освіти перенесли до Києва.

Університет св. Володимира очолив навчальний округ і став ідейним центром за відродження української культури. З ним пов’язано ряд таких відомих діячів, як М.О. Максимович (ректор), М.І. Костомаров (етнографіст). О.В. Маркович (музикант, педагог, фольклорист). Університетський хором де – який час керував М.В.Лисенко. Для забезпечення відправ в університетській церкві було організовано церковний хор. Хористів навчали нотної грамоти, постановки голосу.

Водночас з відкриттям Київського університету при ньому створили інститут казеннокоштних студентів, який давав змогу навчатись простому народу і підготувати вчителів гімназій, народних училищ, лікарів, чиновників, тощо.

Серед гімназій виділяють: Київську, Новгород – Сіверську, Катеринославську, Немирівську, чоловічу в Житомирі, та різні кадетські корпуси.

В Київській гімназії музика викладалась для бажаючих. Вихованці грали на скрипці, гітарі і флейті. Успіхи учні демонстрували під час публічних різних іспитів. Користь від музичних занять була загальною.

Одним з кращих навчальних закладів України у першій XIX ст. була Новгород – Сіверська гімназія. Серед вихованців гімназії був К.Д. Ушинський і письменник І.О. Куліш. Музичне життя гімназії було не досить яскраве, хоч учні і займались грою на різних інструментах. Але з приходом Й. Самчевського, воно пожвавилось. Самчевський створив з учнів гімназії хор, який згодом вже виконував твори Веделя.

Великий внесок у музичну культуру Катеринославської гімназії зробив П.П. Сокальський, який присвятив своє життя музиці. Заклад мав хор і оркестр, який супроводжував зібрання і урочисті акти.

Серед учнів Немирівської гімназії, якою керував Болеслав Потоцький виникло бажання займатись музикою. Таким чином, крім музично – вокальних вечорів було вирішено, що слід розширити музичне виховання учнів.

Для цього керівництво придбало інструменти і ноти чим започатковало музичну освіту в закладі.

Вихованці чоловічої гімназії в Житомирі займались грою на скрипці і фортепіано. В гімназії влаштовувались відкриті концерти і музичні вечори, в яких вони демонстрували свої здібності і таланти.

Інші різновиди гімназій – кадетські корпуси – закриті навчальні заклади військового типу, які готували учнів до служби в армії. Їхні програми грунтувались на гімназичному статуті. Крім того вивчалися спеціальні дисципліни, що не заважали знаходити час для музичних занять.

В історії освіти особливе місце займають ліцеї. Поєднання в їх стінах курсів гімназії та університету гарантувало протягом багаторічного періоду навчання спадкоємність освітньо – виховних програм і принципів. До числа небагатьох закладів такого типу належали: Царськосільський, Кременецький, Рішельєвський, Ніжинський ліцеї.

В 1819 р. в Кременці відкрився Волинський ліцей. Музика вивчалась на високому рівні, оскільки педагогічний персонал складав першокласних викладачів: Ян Лензі – скрипка, Гжегорж Бейєр – флейта, Ян Олле – вокал. Вони забезпечували вихованців нотним матеріалом, інструментами. Також при ліцеїї був оркестр, в якому брали участь ліцеїсти і діти з достатньою домашньою підготовкою. Музичну культуру в Ніжинській гімназії – згодом ліцей – підіймав її директор І.С. Орлай, який запропонував учням навчатись грі на різних музичних інструментах. З часом, музичні заняття внесли до розкладу уроків і учні навчались грі на фортепіано, скрипці, інших оркестрових інструментах, було організовано оркестр і хор. У гімназії звучали українські, угорські, інші народні пісні.

Так, Ніжинська гімназія виховала плеяду відомих діячів, як М. Гоголь, Е. Гребінка, музикант А.Й. Голенківський.

Окрім світської музичної освіти для дітей з привілегійованих сімей існувала духовна освіта. Вона складала систему з трьох ланок, перша з яких стосувалась освіти “для народу”.

Друга ланка – духовні училища, головний контингент яких становили діти священнослужителів, які готувалися піти дорогою батьків. Навчання проходило чотирирічний курс. До програм входив предмет церковний нотний спів. Поряд з практичними заняттями передбачалося знайомство з теорією музики. Училища були зацікавлені в прийомі юнаків з музичними здібностями. Клас співу користувався увагою учнів. Навчальним матеріалом в класі нотного співу слугували твори духовної музики.

Третю ланку системи освіти становили духовні семінарії, що комплектувалися в основному з вихованців духовних училищ. В них музична освыта продовжувалася. Її зміст був таким самим – навчання церковного нотного співу з уроками теорії музики, а для юнаків з гарним голосом також спів у семінарському церковному хорі. Знання й навички отримані в семінарії, для багатьох ставали достатніми в подальшій професійній службі на посаді регентів, учителів церковного співу в духовних і світських навчальних закладах.

Серед найбільш визначних виділяють: школу церковного співу (20 – 30 р. XIX ст.) у Чернігівській духовній семінарії, Київську духовну академію, школу на Волині (1804 р.) при базиліанському костьолі в Лабарі, школу при базиліанському монастирі в Барі Подільської губернії, Базиліанське училище в Умані Київської губернії, Базиліанське училище в Умані Київської губернії, повітову школу при базиліанському костьолі в Овручі.

Школа церковного співу Чернігівської духовної семінарії була заснована Йосифом Савчевським. У сфері музичної освіти домінувала народна музика, гра на різних інструментах.

Після проведення реформи освіти Синодом у 1808 р. Києво – Могилянська академія як вищий навчальний заклад перестала існувати. Через три роки на її основі відкрили Київську духовну академію. Заклад займався підготовкою кадрів для потреб церкви, тобто освіти богословів і священнослужителів. Академія зараховувала виключно представників духовного стану. Змінився музичний побут академії. Програми закладу не передбачали навчання нотного співу. Їм користувався академічний хор. Академія виховала ряд відомих діячів, серед яких був Д.В. Розумовський, В.І. Аскочинський, тощо.

Волинська школа, відкрита в 1804 р. в Любарі славилася чудовими педагогами. В школі викладалася гра на фортепіано, гітарі й оркестрових інструментах - скри–ці, флейті, кларнеті. Річні спити проводились публічно при батьках, представників городян.

В школі при базиліанському монастирі в Барі Подільської губернії з XIX ст. викладав музикант чеського походження Мацей Польхейм. Він давав уроки гри на скрипці, флейті, кларнеті, гітарі. На цьому музичне виховання в школі припинялося.

Базиліанське училище в Умані Київської губернії було засноване графом Франциском Потоцьким. Воно мало ряд навчальних посібників, у бібліотеці знаходилось 3300 книг, а сам заклад користувався популярністю серед шляхетських родин. В ньому отримало освіту чимало українців. В училищі викладалась музика, діяв учнівський театр.

Повітова школа при базиліанському костьолі в Овручі привернула увагу своїм становищем музичних класів. У 20 р. там викладали Еліаш Голдовський, Микола Растричін. Вчителі давали учням пізнати положення і начала всього цілого, грали з ними різні думки, варіації, полонези, дуети, тощо. В час вільний від занять учні брали уроки гри на додаткових інструментах. Прилучення до музики широких кіл учнів відчутно сприяло процесам демократизації життя регіону.