З географічного довідника, або з Інтернету вибираємо фізико-географічну характеристику району майбутньої зйомки.

Приклад фізико-географічна характеристика району Долинського району Івано-Франківської області

Долинський район розташований у північно – західній частині Івано-Франківської області в Карпатському перед гір’ї та гірській частині Карпат.

Площа району 156 тис. гектарів. Населення біля 100 тис. чоловік; міське населення складає 38 тис. чоловік, сільське – понад 60 тис. чоловік.

На території Долинського району розміщено два міста, одне селище міського типу та 53 сільських населених пункти.

На території району знаходяться біля 20-и промислових підприємств. Добре розвинені нафтогазовидобувна, легка, лісозаготівельна та деревообробна промисловість, харчова і промисловість по виробництву будматеріалів. У виробничій спеціалізації сільського господарства провідне місце займає тваринництво.

Територія Долинського району розташована в передгірській та гірській зонах Карпат. Північно-східна частина району відноситься до передгірської частині характеризується слабохвилястим і рівнинним рельєфами. Абсолютні відмітки коливаються від 250 до 400 метрів над рівнем моря. Схили передгір‘я переважно вологі, поверхневий стік слабо виражений, за виключенням схилів з крутизною більше 5 градусів та вузьких водорозділів.

Південно-західна частина району відноситься до району зовнішніх Карпат, названих Горганами та характеризується переважно вузько-хвилястим і гірським рельєфом, сильно піднятих територій. Висота хребтів коливається від 500 до 100 м. над рівнем моря. Тут розвинута вузька сітка водорозділів, які розчленовують територію з переважанням схилів над плато. Така будова рельєфу сприяє стоку води під час танення снігів і великих дощів, що призводить до розвитку ерозійних процесів. На території Долинського району розвинена водна ерозія ґрунтів, особливо орних земель, що знижує їх продуктивність.

Район розташований в західній частині Івано-Франківської області. Районним центром є м. Долина, яке знаходиться на відстані 58 км від обласного центру. Загальна площа території району — 1,25 тис. кв. км. В структурі адміністративного територіального поділу Долинський район значиться з 1939 року. Район межує з Львівською, Закарпатською областями, Рожнятівським та Калуським районами Івано-Франківської області. Найближчі районні центри — м. Калуш та Рожнятів Івано-Франківської області, м. Стрий Львівської області, м. Міжгір'я Закарпатської області.

Територія Долинського району являє собою невід‘ємну частину Карпатського гірсько-складчастого регіону та Передкарпаття, зарактеризується складною будовою, складом та властивостями гірських порід, які , перш за все, визначаються умовами утворення основних стратиграфолітологічних формацій від крейдового до сучасного періоду, їх літифікація, неоднаковою тектонічною та палеогеографічною обстановкою. В результаті чого сформувались неоднорідні по розчинності та денудаційно-ерозійній стійкості карсто-, зсуво- та селеформуючі породи – від високостійких до особливо слабких. Таким чином, літологічні формації гірських порід, які відрізняються одні від інших складом, станом та основними фізико-механічними властивостями, обумовлюють формування в своїх межах, близьких по генетичних ознаках, шкідливих сучасних екхогенних геологічних процесів, таких, як зсуви, насипи, ерозія, селеві явища, карст тощо.

В межах території Долинського району виділили два геологічні регіони:

- гірсько-складчасті Карпати;

- передкарпатський прогин.

Які в свою чергу поділяються на геологічні області:

- Зовнішніх Карпат;

- Вододільно-Верховинську;

- Передкарпатської рівнини.

В межах області Зовнішніх Карпат виділено три підобласті:

- низькогірного рельєфу;

середньовисоких моноклінальних хребтів Сколівських Бескид та Скибових Горган.

Вододільно-Верховинська область поділяється на підобласть північних схилів Верховинського Вододільного хребта та підобласть повздовжніх долин Воловецької Верховини.

В складі Передкарпатської рівнини виділено підобласть Стрий-Свічівського міжріччя, підобласть Свіча-Лімницького міжріччя та підобласть долини ріки Свіча.

Підобласть низькогірного рельєфу включає в себе полосу шириною до 15 кілометрів, яка простягається по північній частині Карпатського масиву. Північна межа підобласті співпадає з Карпатським уступом, а південна проходить по лінії сіл Поляниця, Кальна, Кропивник, Новий Мізунь, Підліски.

В геологічній будові підобласті беруть участь верхневопалеогенові переважно глинисті утворення. На пологих схилах гір широко розвинута яружна ерозія, на місцях відслонень спостерігається інтенсивний площинний змив.

Підобласть середньвисоких моноклінальних хребтів Сколівських Бескид та Скибових Горган займає центральну, найбільшвисокогірську частину Скибових Карпат. Абсолютні висоти Карпат становлять 1100-1350 м, а в басейні ріки Свіча – 1450 м. В геологічному відношенні присутній весь комплекс крейдово-палеогенового плішу.

Підобласть північних схилів Верховинського Вододільного хребта в геологічному відношенні складена глинистим флішем верхнього палеогену.

Підобласть Стрий-Свічівського міжріччя, яка належить до області Передкарпатської рівнини, являє собою вузьку вододільну височину з крутими схилами, які складені відкладами нижнього неогену.

Підобласть Свічівського-Лімницького міжріччя складена відкладами VI та VII терас Дністра (галька, піски, суглинки) нижнього неогену.

Підобласть долини ріки Свіча займає центральну частину Передкарпатської рівнини; поверхня плоска, покрита надзаплавними терасами рік Свіча та Сукіль.

За характером рельєфу територія Долинського району чітко ділиться на дві орографічні області:

Передкаоратську рівнину;

Зовнішні Карпати.

Передкарпатська рівнина має горбистий характер на фоні загального пологого нахилу поверхні на північ. Припідняті вододільні простори Стрий-Свічівське і Свічівсько-Лімницьке порівняно вузькі та витягнуті в субмеридіальному напрямку. Бистрицько-Стрийський вододільний простір досить широкий і складно розчленований.

Найбільш широко представлені Стрий-Свічівський вододіл, від Болехова на півдні до села Олексичі на півночі. Його максимально припідняті ділянки досягають 431,2 м (гора Болехівська), 371,5 м (гора Ведерниця), 352,4 м (урочище Олексичі). Понижені ділинки цього вододілу пов‘язані з долиною ріки Бережниця та її приток. Вони визначаються абсолютними відмітками в 330 м на півдні та 275 м – на півночі.

Зовнішні Карпати являють собою гірську область. Передня частина Зовнішніх Карпат – низькогірна та відносно спокійна. Тут відсутні різко виражені хребти, гірські вершини і глибоковрізані вузькі річкові долини. Елементи рельєфу злагоджені. Низькогірна частина рельєфу повністю відповідає площі розповсюдження Берегової та Оровської скиб. Максимальні висотні відмітки окремих гірських вершин не перевищують 800 м. Так, гора Клековець – 705 м, гора Забуй – 773,6 м.

Більш південна частина Зовнішніх Карпат – Бескиди і Горгани – відносяться до середньогірських районів. В орографічному відношенні вони характеризуються чітко вираженими моноклінальними хребтами (Бескидами) або окремими різко відокремленими висотами (Горганами). Рельєф цієї частини Зовнішніх Карпат перевищує 1000 м. над рівнем моря (гора Лиса – 1158,5 м, гора Пянула Верхня – 1232,1 м ; гора Кігола – 1122,5 метра).

Долина ріки Свіча і її притоки Мізунка та Лужанка в межах Зовнішніх Карпат досить вузькі та глибокі.

Клімат району помірно – континентальний, вологий, прохолодний влітку та м‘який взимку.

У районі протягом року в середньому переважають північно-західний та південно-східний напрямки вітру.

На території Долинського району річні суми опадів залежно від висоти місця коливаються у межах 600 – 1800 мм. У теплий період випадає близько 73 % опадів від річної норми. Найбільш дощові літні місяці (VI, VII, VIII), протягом яких випадає близько 44% опадів. Максимум опадів здебільшого випадає на червень. Найбільші суми опадів пояснюються впливом Карпат на атмосферні процеси.

Теплий період в районі триває від 260-270 днів; загальний період вегетації відповідно від 200-210 до 165-и днів; період активної вегетації – від 160 – 165 до 80 днів.

Гідрографію району утворює група річок, які своїми розгалуженими верхів’ями починаються на північних схилах Карпaтських гір, на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, де річна сума атмосферних опадів становить 900 – 1500 мм. Загальна довжина гідрографічної сітки становить 353,5 кілометра, в тому числі ріки – 144,8 км, струмки – 188,7 км.

Найбільш розвинена сітка правих притоків ріки Дністер: ріки Свіча, Сукель, Саджава, Лужанка та інші.

Густота річкової сітки коливається від 0.2 - 0.4 км. кв. у відношенні до кілометра квадратного у передгірській, та 1,1 – 1,3 км. кв. у відношенні до км. кв. у гірській частині.

Річний хід рівня рік характеризується порівняно невисоким весняним паводком, нестійкою літньо–осінньою меженню та високими дощовими паводками.

Середній схил рік в передгірській частині 9,5 м/км, а в гірській – 65 м/км. Швидкість течії в верхів’ях досягає 1 – 2 м/сек. і більше. Води річок прісні, слабо мінералізовані, в основному корбонатно-кальцієві та використовуються для господарського водоспоживання, риборозведення та інших потреб.

Великих природних озер в районі немає. Одним з найбільших є Долинське озеро, яке займає площу 25 га. Середня глибина водойми 2,5 м. запаси води в озері близько 600 тис. м. куб.

У басейнах рік Свічі та Сукеля декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозбагачення цього горизонту нерівномірне.

Мінералізація вод у басейні р. Свіча коливається у межах 0,1 – 0,7 г/л. Води м‘які, з добрими смаковими якостями. Температура вод цього горизонту в літній період коливається від 9 градусів за Цельсієм до 12.

У басейнах рік Свіча та Сукіль декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозабезпечення цього горизонту нерівномірне. Як показали короткочасні відкачки, дебіт криниць у районі Долини доходить до 6 м. куб. за годину. Наприклад, у межах Болехова водозбагачення алювіального горизонту зменшується, дебіт криниць в середньому коливається у межах 1,2 – 2 м. куб. за годину. У селі Жирова, де потужність алювіального горизонту доходить до 4-6 метрів, дебіт криниць зростає до 5 м. куб. за годину. Біля села Монастирець місцевість дуже розчленована, алювіальний водоносний горизонт розвантажується у вигляді джерел на схилах річкових долин. Водозбагачення алювіального водоносного горизонту знову зростає в селах Сихів і Дубовиця, де дебіт окремих водопунктів становить 8-10 м. куб. за годину, а в селі Цвітова він знижується до 3 м. куб. за годину.

Спеціальні гідрологічні дослідження з кущовою відкачкою в долині р. Свічі між селами Княжолука і Новоселиця показали, що алювіальний водоносний горизонт характеризується порівняно порівняно високими запасами прісної води; режим цього горизонту перебуває в тісному зв‘язку з русловими водами ріки. Води м‘які, з добрими смаковими якостями. Температура вод в літній період коливається від 9 до 12 градусів за Цельсієм.

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Долинського району були ліси. На рівнині і в передгірних районах ліси займають понад 20 % території, а на схилах Карпат – 40 %.

Майже не збереглась у непорушному стані природна трав‘яна рослинність, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя. Болота і на рівнині, і у високогір‘ї дуже нечисленні.

У лісах ростуть бук, дуб, граб, липа, береза, ясен, явір, клен, смерека, ялина, сосна.

кущів можна зустріти брусницю, ліщину, калину, глід, терен, шипшину. Серед трав поширені тонконіг, осока, фіалка лісова, анемона дібровна та ін.

На освоєних землях рівнинної частини області ростуть яблуні, груші, смородина, агрус, пшениця, жито, кукурудза, картопля, помідори, огірки.

Різнотрав‘я полонин: осот, тонконіг, полин, чебрець, примула.

Практичним результатом географічної характеристики будь-якої території є її фізико-географічне або економіко-географічне районування. Фізико-географічним або природним районом у сучасній фізичній географії називають значну частину будь-якої території, яка відрізняється своєю природою від сусідніх частин цієї території. Дуже часто фізико-географічний район збігається у своїх межах з природним ландшафтом, який є досить однорідною за своєю природою ділянкою поверхні Землі. Але в багатьох випадках природний район може включати в себе декілька ландшафтів; це часто буває при фізико-географічному районуванні адміністративних областей, границі яких часто перетинають природні ландшафти, і тоді доводиться об‘єднувати такі “відрізки” ландшафтів в один район. До цього прийому доводиться вдаватися і при фізико-географічному районуванні Івано-Франківської області. Бувають і такі випадки, коли якась частина фізико-географічного району, хоча й тісно пов‘язана з ним територіально, але настільки відмінна від усього району (частково своєю будовою, а головно процесами), що утворює по суті окремий природний ландшафт, який є територіальною частиною певного фізико-географічного району.

Ландшафти відзначаються не тільки збільшеними абсолютними висотами і зростанням амплітуд відносних висот, але й великою висотною диференціацією компонентів – різноманітністю неологічної будови і рельєфу, грунтів і кліматичних умов, рослинності і тваринного світу, а отже й значно більшою, порівняно з рівнинними ландшафтами, складністю морфологічної структури. Слід також мати на увазі велику динамічність процесів у гірських природних комплексах, яка зумовлена багатьма причинами: збільшеними сумами атмосферних опадів та їх інтенсивністю, сильнішими вітрами. Поширенням крутих схилів, що сприяє зростанню швидкості стікання атмосферних і річкових вод, та їх руйнівної сили.

Але при всій складності і різноманітності будови гірстких природних комплексів їх все ж таки можна об‘єднати в певні групи і види, по-перше, для певної систематизації цієї різноманітності, по-друге, для полегшення характеристик описуваних природних комплексів. Природні комплекси слід систематизувати за найбільш стійкими і суттєвими ознаками, якими є перш за все рельєф і геологічна будова території. З цієї точки зору природні комплекси Івано-Франківських Карпат можна поділити на такі три групи: річкових долин, низькогірних хребтів, середньогірних хребтів.

3. Необхідна кількість пунктів планового обґрунтування.

Геодезичною основою топографічних знімань у масштабі 1:5 000 є:

— державна геодезична мережа;

— розрядні геодезичні мережі згущення;

— знімальні геодезичні мережі.

Державна геодезична мережа є головною геодезичною основою топографічних знімань усіх масштабів.

Державна геодезична мережа об'єднує в єдине ціле планову і висотну геодезичні мережі. Планова геодезична мережа поділяється на:

— астрономо-геодезичну мережу 1 та 2 класів;

— геодезичні мережі згущення 3 класу. Висотна геодезична мережа поділяється на:

— нівелірні мережі І і II класів;

— нівелірні мережі III і IV класів.

Державна геодезична мережа створюється відповідно до вимог діючих "Основних положень про державну геодезичну мережу України", інструкцій та інших нормативних документів.

Розрядні геодезичні мережі згущення є основою топографічних знімань у масштабах 1:5000 та інженерних робіт, які виконують у містах, селищах, на майданчиках промислового та житлового будівництва, при будівництві підземних комунікацій, в маркшейдер­ських роботах, при землевпорядкуванні, меліорації земель, земельному кадастрі тощо.

Розрядні геодезичні мережі згущення створюють методами полігонометрії, трилатерації, тріан­гуляції та поєднанням цих методів.

За наявності відповідних технічних засобів і умов спостережень визначення координат пунктів розрядних геодезичних мереж згущення може здійснюватись із використанням супутникових ра­діонавігаційних систем типу GPS.

Розрядні геодезичні мережі згущення поділяються на:

— мережі полігонометрії, трилатерації і тріангуляції 4 класу;

— мережі полігонометрії, трилатерації, тріангуляції 1 і 2 розрядів;

— мережі технічного та тригонометричного нівелювання.

Середня щільність пунктів державної геодезичної мережі для створення знімальноі
геодезичної основи топографічних знімань повинна бути доведена:

—на територіях, що підлягають зніманню в масштабі 1:5000, до одного пункту тріангуляції, трилатерації або полігонометрії на 20-30 км² і одного репера нівелювання на 10-15 км²;

—на територіях, що піддягають зніманню в масштабі 1:2000 і більшому, до одного пункту триангуляції, трилатерації або полігонометрії на 5-15 км² і одного репера нівелювання на 5-7 к

—на забудованих територіях міст щільність пунктів державної геодезичної мережі повинна і не менше 1 пункту на 5 км².

Подальше збільшення щільності геодезичної основи великомасштабних знімань досягається побудовою розрядних геодезичних мереж згущення і знімальної основи.

Щільність геодезичної основи повинна бути доведена побудовою геодезичних мереж згущені містах, селищах та інших населених пунктах і на промислових майданчиках не менше ніж до чотирьох пунктів на 1 км² у забудованій частині та одного пункту на 1 км² на незабудованих територіях.

Для забезпечення інженерних вишукувань і будівництва в містах і на промислових об'єктах щільність геодезичних мереж може бути доведена до восьми пунктів на 1 км².

Щільність геодезичної основи для знімань у масштабі 1:5000 територій поза населеними пунктами повинна бути доведена не менше ніж до одного пункту на 7-10 км².