Загальні рекомендації з організації топографо-геодезичних робіт

а) рекогносцировка

На основі затвердженого проекту проводиться рекогностування геодезичних мереж.
При рекогностуванні уточнюється проект мережі, напрямок ходів полігонометрії і намічують­ ся місця встановлення пунктів.

Ходи полігонометрії повинні прокладатися на місцевості, найбільш сприятливій для прове­дення кутових і лінійних вимірювань.

Пункти на місцевості треба вибирати так, щоб можна було використувати їх і як точки знімальної мережі.

Між двома суміжними пунктами має бути забезпечена видимість із землі.

На забудованих територіях, де це можливо, з метою збереження треба передбачити закріп­лення пунктів геодезичних мереж стінними знаками.

Місця встановлення пунктів доцільно вибирати з урахуванням можливості передачі дирекційних кутів з вихідних пунктів на пункти полігонометрії по стороні, довжина якої не коротша середньої розрахункової.

б) закладання геодезичних центрів

Вибрані в натурі місця для закладання пунктів закріплюють тимчасовими знаками (кілка­ми, металевими штирями, обкопуванням тощо) і на них складають абриси з прив'язкою до постій­них предметів місцевості не менше ніж трьома промірами. При закладанні проміри уточнюють.

На пунктах мереж тріангуляції, трилатерації і, як виняток, полігонометрії, що створюються як основа великомасштабних знімань, установлюють зовнішні геодезичні знаки таких типів: тури і металеві піраміди-штативи із візирними цілями, що знімаються, чотиригранні і тригранні мета­леві піраміди (див. рисунки нижче).

Г-подібні віхи (див. мал. 25) можуть використовуватися тільки як тимчасові геодезичні знаки.

Установлення зовнішніх знаків слід виконувати відповідно до вимог діючих нормативних доку­ментів.

На забудованих територіях зовнішні геодезичні знаки пунктів тріангуляції і трилатерації
можуть установлюватися на дахах будівель. Для цього застосовують металеві піраміди-штативи
або тури з візирними цілями, що знімаються (див. мал. 26, 28), а також: тимчасові металеві
віхи з візирними циліндрами на трьох-чотирьох відтяжках (див. мал.29).

Центрами таких пунктів слугують марки, які закладаються в тур або верхнє перекриття. Для закріплення центрів можуть також використовуватися конструктивні елементи на дахах будівель.

Візирні цілі геодезичних знаків повинні бути малофазними та мати такі розміри: висота візирного циліндра 0,50 м, діаметр 0,25 м. Відстань від інструментального столика до нижнього диска візирного циліндра повинна бути не менше 0,8 м.

Малофазна циліндрична поверхня створюється краями радіально розташованих планок, що прикріплені до дисків.

Зовнішні знаки повинні бути стійкими та міцними, щоб забезпечити можливість вимірювання кутів при вітрі середньої сили.

Знаки мають бути симетричними відносно вертикальної осі. Відхилення проекцій центрів візир­ного циліндра і столика для приладу від центра пункту може бути не більше 5 см.

На геодезичних знаках, що встановлені на дахах будівель, елементи приведення повинні бути зведені до нуля.

У всіх випадках піраміда-штатив або внутрішня піраміда простого сигналу, на яких кріпиться столик для приладу, не повинні стикатися з площадкою для спостерігача.

На час спостережень на піраміді - штативі дозволяється встановлювати віхи висотою не більше їх подвійної висоти, піднявши стандартну візирну ціль на спеціальних трубчастих елемен­тах з відтяжками.

Металеві геодезичні знаки повинні бути захищені від корозії спеціальним антикорозій­ним покриттям.

Пункти геодезичних мереж 4 класу, 1 і 2 розрядів закріплюють центрами відповідно до вимог, що викладені в діючій Інструкції про типи центрів геодезичних пунктів (ГКНТА-2.01.02-01-93, К., 1994).

При побудові геодезичної мережі в містах, селищах та на промислових майданчиках всі пункти тріангуляції, трилатерації і полігонометрії закріплюють постійними центрами типів У15, У15К, У15Н, У16, 143, 160.

Центри мають розташовуватися попарно, забезпечуючи закріплення обох кінців лінії. Вузлові точки підлягають обов'язковому закріпленню постійними центрами типу У15 або У15Н.

Пункти ходів полігонометрії, на яких центри типів У15, У15Н не закладаються, слід закріплювати центрами тривалого збереження, що передбачені для знімальної мережі (див. мал. 39-41).

На забудованих територіях пункти полігонометрії можуть бути закріплені групою з двох-трьох стінних знаків.

Зовнішнє оформлення центрів пунктів 4 класу, 1 і 2 розрядів виконують обкопуванням круглої (у плані) форми (крім центра типу 160, зовнішнє оформлення якого виконують обкопуван­ням квадратної форми) з канавою шириною 50 см зверху, 20 см знизу і глибиною 30 см. Внутрішній радіус обкопування 1,3 м. Над центром насипають курган висотою 10 см (див. мал. 33).

На забудованих територіях, а також коли на геодезичних пунктах 4 класу, 1 і 2 розрядів встановлені металеві або залізобетонні зовнішні знаки, обкопування не виконують.

В окремих випадках, при відсутності зовнішніх знаків та обкопування, встановлюються роз­пізнавальні стовпи на відстані 1-3 м від центра пункту.

Пункти знімальної мережі закріплюють на місцевості центрами, що забезпечують трива­ле збереження пунктів (див. мал. 39-41) та тимчасовими центрами з метою збереження їх на час знімальних робіт (див. мал. 42-44).

Центрами тривалого збереження можуть бути:

бетонний паралелепіпед з розмірами 10x10x70 см, у вершину якого закладають штир або кований цвях;

марка, штир, труба, болт, залізничний костиль тощо, які закріплюють цементним розчином у бетонні основи різноманітних споруд, на ділянці землі з твердим покриттям або в скелі;

пень свіжозрубаного дерева діаметром не менше 15 см, що оброблений у вигляді стовпа, з вирізом для напису, поличкою і забитим кованим цвяхом.

Бетонні центри тривалого збереження закладають на глибину 60 см і обкопують канава­ми у вигляді квадрата із сторонами 2,0 м, глибиною 0,3 м, шириною в нижній частині 0,2 м і верхній частині 0,5 м.

Центри тривалого збереження в теодолітних ходах закладають по 2-3 у ряд з таким роз­рахунком, щоб вони закріплювали одну чи дві суміжні лінії ходу через 500 — 800 м.

Допускається замість двох-трьох сусідніх точок ходу закріплювати тільки одну точку за умови визначення дирекційного кута (азимута) із закріпленої точки на характерні, що легко розпізнають­ся, постійні місцеві предмети-орієнтири: флюгери, радіо- і телевізійні щогли, антени, заводські труби тощо. У всіх випадках центри тривалого збереження встановлюють у місцях, що забезпечують їх збереження, техніку безпеки та зручність використання при

топографічному зніманні, вишуку­ваннях і будівництві, а також наступну їх експлуатацію. Не дозволяється проводити закладання центрів тривалого збереження на ріллі та болотах, проїжджій частині, поблизу брівок русел річок, що розмиваються, і поблизу берегів водосховищ.

Тимчасовими центрами можуть бути пеньки дерев, дерев'яні кілки діаметром 5 — 8 см із цвяхом, забитим у верхній зріз кілка (пенька), а також залізні труби, штирі, кутова сталь, забиті в ґрунт на 0,3 — 0,4 м з насічкою на металі.

Пункти планової основи нумерують порядковими номерами таким чином, щоб на об'єкті не було однакових номерів.

в) кутові вимірювання

Вимірювання кутів на пунктах полігонометрії виконують способом вимірювання окремо­го кута або способом кругових прийомів за триштативною системою оптичними приладами не нижче 5-секундної точності. Центрування приладу та візирних марок виконують з точністю 1 мм.

Спосіб кругових прийомів застосовують, коли кількість напрямків на пункті більше двох. Перед початком робіт, але не рідше одного разу на рік, прилади перевіряють і досліджують за програмою.

При вимірюваннях способом окремого кута алідаду обертають тільки за ходом годинни­кової стрілки або тільки проти ходу годинникової стрілки.

При вимірюваннях круговими прийомами в першому півприйомі алідаду обертають за ходом годинникової стрілки, а в другому — в протилежному напрямку.

Кількість прийомів, у залежності від розряду полігонометрії і точності приладу, що засто­совується, наведена в таблиці:

При переході від одного прийому до другого лімб переставляють на кут

де: n - кількість прийомів, а = 10'або 5'.

Результати вимірювання окремих кутів або напрямків на пунктах полігонометрії мають бути в межах допусків, що наведені в таблиці:

г) нівелювання IV класу

Нівелювання IV класу виконується нівелірами, що мають збільшення труби не менш 25^х, ціну поділки рівня не більше 25" (контактного — не більше ЗО") на 2 мм та нівелірами з самовстановлювальною лінією візування (НЗКЛ, Ni-025) та їм рівноточними.

При нівелюванні IV класу ходи прокладають в одному напрямку. Довжина ліній не по­винна перевищувати 8 км на забудованій території і 12 км на незабудованій.

Перед початком польових робіт виконують польові перевірки та дослідження нівелірів і компарування рейок.

Для нівелювання IV класу застосовують триметрові двосторонні рейки з шашковою шка­лою.

Відліки по чорних та червоних сторонах рейок беруть по середній нитці. Для визначення відстані від нівеліра до рейки проводять відлік по віддалемірній нитці по чорній стороні рейки.

Порядок спостережень на станції такий:

— відлік по чорній стороні задньої рейки;

— відлік по чорній стороні передньої рейки;

— відлік по червоній стороні передньої рейки;

— відлік по червоній стороні задньої рейки.

Розходження значень перевищення на станції, що визначені по чорній та червоній сторонах рейок, допускається до 5 мм.

Нерівність відстаней від нівеліра до рейок на станції допускається до 5 м, а накопичення їх у секції — до 10 м.

Нормальна довжина променя візування 100 м. Якщо нівелювання виконують нівеліром, труба якого має збільшення не менше 30^х, то при відсутності коливань зображень дозволяється збільшувати довжину візирного променя до 150 м. Висота променя над підстильною поверхнею повинна бути не менш як 0,2 м.

Нев'язки в ходах між вихідними пунктами та в полігонах повинні бути не більше 20_мм при кількості станцій менше 15 на 1 км ходу і 5_мм на місцевості із значними кутами нахилу, коли кількість станцій більше 15 на 1 км ходу, де L — довжина ходу (полігону) в км; n — кількість станцій в ході (полігоні).

Після закінчення нівелювання IV класу здають такі матеріали:

— схему ходів нівелювання;

— журнали нівелювання або його результати в реєстраторах чи накопичувачах інформації;

— матеріали дослідження приладів та компарування рейок;

— абриси місцезнаходження нівелірних марок, стінних та ґрунтових реперів (у т.ч. раніше закладених);

— акти здачі знаків нівелювання для нагляду за збереженням;

— відомості перевищень;

— матеріали обчислень та оцінки точності;

— каталог висот;

— пояснювальну записку.