Дайте характеристику приватного АТ.

11. Дайте характеристику публічного АТ.

12. Дайте характеристику консорціуму.

13. Яке з видів обєднань діє тимчасово?

14. Дайте характеристику холдингової компанії.

СРС Підприємництво як сучасна форма господарювання.

1. Поняття підприємництва, його форми.

2. Принципи підприємницької діяльності.

1. Поняття підприємництва, його форми.

Часто підприємство плутають з підприємництвом. Проте це зовсім різні речі. В ринкових умовах підприємництво лежить в основі діяль­ності будь-якого підприємства і розцінюється як сучасна форма гос­подарювання.

Підприємництво — самостійна, ініціативна господарсько-фінан­сова діяльність громадян, спрямована на отримання доходів, що здійснюєть­ся від свого імені, на свій власний ризик та під особисту майнову відпо­відальність або від імені та під майнову відповідальність юридичної особи — підприємства (організації) (За Законом "Про підприємництво").

Отже, підприємництво — це вид діяльності підприємства, і його варто характеризувати з економічного, політичного, соціального, пси­хологічного поглядів. Основні характеристики підприємництва наве­дено в табл. 1.

Таблиця 1. Основні характеристики підприємництва

Підприємництво як форма ініціативної діяльності може започат­ковуватися та функціонувати в будь-яких видах (виробнича та тор­говельна діяльність, посередництво, надання послуг тощо). В Україні правове забезпечення підприємницької діяльності підприємств визначалося Законами України "Про підприємництво в Україні" та "Про підприємство", прийнятими Верховною Радою у 1991 р. та Законом України "Про державну підтримку малого підприємництва", прийнятим Верховною Радою у 2000 р., а з 2004 р. – Господарським Кодексом України.

В умовах ринкових форм господарювання вели­кого значення набуває розвиток підприємницької діяльності. Підприємництво як форма господарювання є невід'ємною скла­довою ринкової економіки, її самостійним сектором. Економічні наука і практика завжди приділяли велику ува­гу дослідженню підприємницької діяльності. Один із заснов­ників класичної політичної економії Адам Сміт у відомій праці «Багатство народів» зазначив, що підприємець керується лише власним інтересом, власною вигодою. При цьому він «невиди­мою рукою» спрямовується до мети, яку зовсім не ставив. Праг­нучи задовольнити свої власні інтереси, він часто краще служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається слу­жити їм.

В економічній літературі вважається, що сам термін "підпри­ємництво" був уведений французьким економістом Рішаром Кантільйоном на початку XVIII ст. Відтоді й до наших днів по­няття підприємницької діяльності уточнювалось, суттєво змі­нювалось.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, система­тична, на власний ризик господарська діяльність, що здійсню­ється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою отримання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмеже­них законом у правоздатності або дієздатності, а також юридичні особи різних форм власності: приватної, колективної та держав­ної. Іншими словами, підприємцями можуть бути правоздатні й дієздатні громадяни України та іноземці, колективи грома­дян, об'єднання громадян, індивідуальні, сімейні, приватні, ко­лективні, державні, спільні та інші види, типи й категорії під­приємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям гро­мадян: військовослужбовцям, посадовим особам органів проку­ратури, суду, арбітражу, державного нотаріату, органів держав­ної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, посадовим особам адміністрації Пре­зидента, Кабінету Міністрів, міністерств, відомств, інших цент­ральних органів виконавчої влади та місцевих державних адмі­ністрацій.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійс­нення відповідного виду діяльності особи, яким заборонив це суд (до закінчення встановленого вироком строку), а також ті, які ма­ють непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші ко­рисливі злочини. Останні також не можуть бути співзасновниками підприємницьких організацій, а також обіймати в підприєм­ницьких товариствах та їх спілках чи об'єднаннях керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Підприємець виконує такі функції, властиві саме його діяль­ності:

- ресурсна функція – полягає в тому, що підприємець бере на себе поєднання матеріальних, трудових, інтелектуальних, фі­нансових та інших ресурсів у процесі виробництва товару, ви­конання робіт, надання послуг;

- управлінська функція (організаційна) – полягає в тому, що підприємець приймає управлінські рішення на всіх стадіях виробничої та комерційної діяльності, здійснює організацію та контроль, перевірку виробничих процесів;

- інноваційна функція (творча) – означає здійснення інновацій, тобто впровадження виробництва нових видів продукції або нових способів створення традиційної продукції;

- ризикова функція – полягає в прийнятті підприємцем рі­шень, спрямованих на отримання доходу, але які не гаранту­ють цього з огляду на невизначеність і непередбачуваність ним економічного середовища діяльності та стохастичний характер економічних процесів.

Варто назвати окремі характерні риси підприємця, що визначені в процесі виявлення «оптимального типу підприємця». До них, зокрема, належать:

- організаційно-господарське новаторство;

- готовність та здатність до ризику;

- пошук нових можливостей та ініціативність;

- майнова відповідальність та цілеспрямованість;

- орієнтація на ефективність і якість продукції;

- чіткість та планомірність у роботі;

- висока поінформованість та постійне вивчення кон'юнк­тури ринку;

- здатність переконувати людей, комунікабельність тощо.
Наявність таких рис підвищує шанси конкретної особи до­сягти успіху в підприємницькій діяльності. Здійснення підприємницької діяльності передбачає наявність у підприємця певних прав та зобов'язань. До останніх на­лежать як формально визначені нормативи поведінки, які рег­ламентуються законодавчо, так і комплекс неформальних цін­ностей, що формують етику підприємництва.

Серед найважливі­ших складових підприємницької етики слід визначити такі:

- переконання в корисності своєї справи для суспільства;

- визнання необхідності конкуренції, здатність до співробіт­ництва;

- повага до законів, соціального устрою, державної влади;

- здатність створювати команду однодумців та організову­вати її ефективну роботу;

- вміння оцінювати новаторські ідеї інших, рівень їх підприємницького потенціалу;

- ставлення до бізнесу як до захоплюючої творчості, форми самовираження.

2. Принципи підприємницької діяльності.

Принципи у будь-якій сфері діяльності — це ті обов'язкові правила поведінки, якими зобов'язані керуватися і котрих по­винні дотримуватись усі учасники даного процесу.

Відповідно до чинного законодавства в Україні підприєм­ницька діяльність здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підпри­ємницької діяльності

майна та коштів юридичних осіб і гро­мадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і

споживачів вироблюваної продукції, установ­лення цін відповідно до

законодавства;

- вільне наймання працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,

природних та інших видів ресурсів, викори­стання яких не заборонене або не

обмежене законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів,

установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньо-

економічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому

частки валютної виручки на власний розсуд;

- робота на принципах комерційного розрахунку.

Реалізація принципів потребує відповідного механізму.

Сутність механізму реалізації підприємницької діяльності полягає у тому, що він є конкретним господарським інструмен­том (сукупністю заходів, методів, функцій), завдяки якому організовується і досягає цілі діяльність суб'єктів підприєм­ництва.

Наукові розробки сучасних економістів структурують механізм реалізації підприємницької діяльності за певними озна­ка ми, згідно з якими розрізняють:

- економічний механізм; - соціальний механізм; - організаційний механізм.

Економічний механізм ґрунтується на використанні вартісних інструментів, які є необхідною передумовою функціонування підприємства в ринкових умовах (самостійне бізнес-планування, укладання угод, ціноутворення, інвестування тощо).

Соціальний механізм формується і діє згідно з інтересами підприємця та інших учасників підприємницького процесу.

Організаційний механізм формує ланки організації підпри­ємницької діяльності протягом повного життєвого циклу під­приємницької структури: реєстрація, функціонування, держав­на підтримка, регулювання, міжнародна підтримка, донор­ські організації, ринкова інфраструктура, ліцензування, лізинг, запобігання банкрутству, санація, банкрутство і порядок лікві­дації підприємницької структури.

Упродовж життєвого циклу підприємницьких структур економічний, соціальний та організаційний механізми діють як єдина система здійснення, збереження і розвитку підприєм­ницької діяльності.

Контрольні запитання

1. Поняття підприємництва.

2. Основні ознаки підприємництва.

3. Назвати принципи підприємницької діяльності.

4. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності.

5. Функції підприємця?

6.Види підприємництва за використанням праці?

7. Розкрити суть ресурсної, організаційної функції підприємця.

8.Розкрити суть інноваційної функції підприємця.

9. Які складові підприємницької етики?

Тема 2. Трудові ресурси

Лекція № 4

Тема лекції: Персонал підприємства, його класифікація. Визначення

чисельності персоналу.

План лекції

1. Поняття персоналу підприємства.

2. Класифікація персоналу за різними ознаками.

3. Визначення чисельності персоналу.

Література

Основна: [6] Економіка підприємства. Підручник/ За ред. А.В. Шегди, - К.:Знання, 2010- 614с.

С. 237-250

Допоміжна: [13] Економіка підприємства. Підручник для ВНЗ/За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного, 3-тє вид. - К.: КНЕУ, 2008. – 528 с.

Зміст лекції

1. Поняття персоналу підприємства.

Трудові ресурси підприємства – це його головний ресурс, від ефективності використання якого значною мірою звлежать результати діяльності підприємства та його конкурентоспроможність. Трудові ресурси надають руху матеріально-речовим елементам виробництва, створюють продукт, вартість та додатковий продукт у формі прибутку.

Кадри підприємства (персонал) – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навички роботи. Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

2. Класифікація персоналу за різними ознаками.

Всі кадри підприємства поділяються напромислово-виробничий персонал(ПВП)і непромисловий персонал(НПП). ДоПВПвідносяться зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства, в заводських лабораторіях, дослідних установах, апарат заводоуправління, працівники охорони. ДоНПП належать зайняті у невиробничий сфері підприємства. В залежності від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється начотири категорії:

• робітники;

• службовці;

• спеціалісти;

• керівники.

Робітники в залежності від відношення до процесу створення продукції поділяються наосновні (які безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції) ідопоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

Дослужбовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники – це працівники, що обіймають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності,спеціальністьвиділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт.

Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навичків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існуєчотири категорії.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18% - керівники, спеціалісти, службовці; 82% - робітники.

3.Визначення чисельності персоналу.

Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвих):

деК_о – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді (Ч_вих) загальної величини їх зменшення (Е_заг).

Розрахунок приросту продуктивності праці (DП_п.пл) в плановому періоді:

Якщо по підприємству є відомоюзміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

де DП_п –можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році,

DТ_прогр – процент зменшення або збільшення трудомісткості ; в плановому році.

де Е_{роб.часу} - економія (зростання) затрат робочого часу на виконанні виробничої програми в плановому році, н-год;

Т_{прогр.б} –трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можно здійснити, користуючись залежністю:

деDQ_пп – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

DЧ – приріст чисельності, %;

DQ – приріст обсягу виробництва, %.

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організована з науковоїточки зору.

Розрахунок планової чисельності промислово-персоналу (Ч_пвп.пл) здійснюється за формулою:

де Ч_пвп.б – базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол;

I_q – індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

І_пп – запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Ч_ор) визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

де Т_сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год;

Ф_д – дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника); К_вн – середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

2. За нормами обслуговування:

де n – загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується, одиниць;

З_м– кількість змін роботи устаткування;

К_сс – коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як відношення явочної чисельності робітників до спискової їх чисельності;

Н_о – норма обслуговування на одного робітника, одиниць.

За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще по іншому:

деН_а – кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

3. За нормами виробітку:

де N – планова кількість виробів, натур.один;

Н_вир – годинна норма виробітку одного робітника, натур, один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Ч_др) визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то чисельність допоміжних робітників обчислюється:

де n_д – кількість робочих місць допоміжних робітників.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників по кожній із вказаних груп згідно діючих нормативів чисельності.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового робітника.

Цей фонд визначається шляхом складаннябалансу робочого часу середньоспискового робітника.

В цьому балансі явочне число днів виходу визначається шляхом віднімання від номінального фонду робочого часу в днях (календарний фонд мінус кількість вихідних і святкових днів) кількості цілоденних невиходів. Фактичну тривалість робочої зміни визначають відніманням від номінальної тривалості робочої зміни в годинах кількості годин скорочення робочої зміни.

Добуток явочного числа днів виходу на фактичну тривалість робочої зміни дає дійсний річний фон робочого часу середньоспискового робітника в годинах.

Контрольні запитання

1. Визначте поняття персоналу підприємства.

2. Назвіть категорії промислово-виробничого персоналу.

3.Признаки класифікації ПВП?

4. Дайте поняття явочної та облікової чисельності.

5. Як визначається планова чисельність основних робітників?

6. Як визначається чисельністькерівників, спеціалістів, службовців?

7. Дайте поняття професії, спеціальності.

СРС Показники руху робочої сили.

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (К_оп):

деЧ_п – чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол;

Ч_сс – середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол;

б) обороту робочої сили по звільненню (К_оз):

де Ч_{зв заг} – загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол;

в) коефіцієнту плинності (К_пл):

деЧ_зв – чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

Економічний ефект від зниження плинності визначається через економію робочого часу та додатковий випуск продукції.

Економія робочого часу (Е_часу) визначається:

де t – втрати часу у звя'зку із плинністю, тобто час на заміщення необхідною робочою силою одного звільненого, днів.

Додатковий випуск продукції (В_дод) обчислюється:

де В_план – плановий виробіток на одного працюючого за один люд-день, грн.

Показники руху робочої сили

·Плинність персоналу	=
· Стабільність або «відданість» персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві)	=
· Рівень дисципліни (неявок на роботу)	=
· Відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт	=
· Співвідношення чисельності окремих категорій працівників

СРС Кадрова політика підприємства

Головне завдання кадрової політики підприємства – забезпечувати тепер і в майбутньому кожне робоче місце персоналом відповідної кваліфікації. Реалізація цього завдання передбачає виконання багатьох функцій, а саме:

- набір персоналу:

- підготовку кадрів;

- оцінку кваліфікації та дієздатності працівників;

- мотивацію додержання дисципліни;

- контроль додержання працівниками правил гігієни та безпеки;

- реалізація соціальних функцій;

- забезпечення зв’язків між керівництвом та представниками трудових колективів та ін.

Роботу з кадрами на підприємстві виконують усі лінійні керівники, а

також деякі функціональні відділи та окремі спеціалісти і менеджери: відділ кадрів, відділ праці й заробітної плати, відділ технічної освіти, відділ управління персоналом та ін.

У кадровій роботі підприємства розрізнять зовнішній і внутрішній набір персоналу. Зовнішній набір – це набір кадрів через оголошення, бюро працевлаштування, систему контрактів підприємств і навчальних закладів. Внутрішній набір – це набір кадрів із внутрішніх резервів: заміщення посад у зв’язку з декретними відпустками працівників, перехід із цеху в цех, підвищення або зниження по ієрархічних сходинках.

Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Формами підготовки кваліфікованих робітників є такі:

- навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів. Підготовку службовців і спеціалістів здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії). Підготовка кадрів для підприємств нових (недержавних) форм господарювання здійснюється державними і недержавними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів;

- індивідуальне і бригадне навчання безпосередньо на виробництві;

- курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями.

Документами, що забезпечують юридичні аспекти відносин між робітником і роботодавцем є: трудовий договір, трудовий контракт, індивідуальний договір підряду.

Контрольні запитання

1. Визначте головне завдання кадрової політики підприємства.

2. Яка основна мета управління кадрами на підприємстві?

3. В чому полягає зміст зовнішнього набору персоналу?

4. В чому полягає зміст внутрішнього набору персоналу?

5. Які документи забезпечують юридичні аспекти відносин між робітником і

роботодавцем?