Кількісний аналіз ризику

 

Для того щоб кількісно визначити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків.

Існують такі основні методи кількісного аналізу ризику:

· статистичний метод;

· метод аналогій;

· метод експертних оцінок;

· метод побудови дерева рішень;

· комбінований метод.

Статистичний метод – найпоширеніший метод в оцінюванні економічного ризику. Він застосовується за наявності статистичних даних щодо досліджуваного об’єкта. Кількісні оцінки отримуються за допомогою методів математичної статистики. Інструментами статистичного методу є: ймовірність, відносна частота, середнє значення, дисперсія, середнє квадратичне відхилення, семіваріація, коефіцієнт варіації, коефіцієнт семіваріації. Суть статистичного методу полягає в тому, що вивчається статистика прибутків і втрат, які існують на окресленому або аналогічному виробництві, встановлюється величина та частота отримання деякого економічного результату і складається найімовірніший прогноз на майбутнє.

Але дані, яких потребує статистичний метод, не завжди існують і їх нелегко зібрати. Інколи збір і обробка даних вимагають значних затрат коштів. В таких випадках можна скористатися іншими методами.

Метод аналогій використовує дані про наслідки впливу несприятливих факторів ризику на інші аналогічні або близькі проекти.

Наприклад, в країнах західної Європи страхові компанії регулярно публікують інформацію щодо тенденцій у найважливіших зонах ризику (природних катастроф) і значних збитків.

За використання аналогів застосовуються бази даних про ризик аналогічних проектів, дослідницьких робіт проектно-дослідних установ, поглиблених опитувань менеджерів проектів.

Використовуючи математичний апарат, отримані дані обробляють для виявлення залежностей і причин з метою врахування потенційного ризику за реалізації нових проектів.

Розрізняють такі етапи життєвого циклу проекту [28] (рис.10.3.2): етап розробки, етап виведення на ринок, етап росту, етап зрілості, етап спаду.

Вивчивши життєві цикли проекту, можна вибрати відомості про реалізацію будь-якої частини проекту й зіставити причини перевитрат засобів.

Проте використовувати метод аналогій потрібно обережно, адже для більшості випадків негативних наслідків характерні певні особливості. Тому дуже важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можливих сценаріїв зривів проектів.

Метод експертних оціноквикористовують, як правило, за відсутності статистичних даних, які необхідні для розрахунку відповідних кількісних показників або за відсутності аналогічних проектів. Для вибору проекту проводиться обробка думок кваліфікованих досвідчених спеціалістів – експертів (інвестиційних, страхових, фінансових менеджерів або аналітиків об’єкта ризику). Сильною стороною цього методу є те, що експерти можуть надійно розв’язувати складні проблеми, базуючись на неповних, неточних і навіть суперечливих даних.

Виділяють три типи експертного оцінювання:

· відкрите обговорення поставлених питань з наступним відкритим або закритим голосуванням;

· вільне висловлювання без обговорення і голосування;

· закрите обговорення з наступним закритим голосуванням або заповненням анкет експертного опитування.

 


Характеристика стадій життєвого циклу
Диференціація Значна Понижується Низька Низька
Рівень продажу Низький Швидке зростання Повільний Спад
Прибуток Збитки Максимум Спад Низький
Клієнти Новатори Специфічний сегмент Масовий ринок Аутсайдери
Конкуренція Незначна Зростаюча Багато конкурентів Спадна
Ціни Диференціація Диференціація Стабільні Захисна цінова політика
Номенклатура товару Одна чи декілька Швидке зростання Декілька нових Швидкий спад
Відповідні дії на кожній стадії
Стратегія Розширення ринку Проникнення на нові ринки Збереження частки ринку Збільшення віддачі
Видатки на маркетинг Високі Високі Знижуються Низькі
Мережа збуту Мала Інтенсивна Інтенсивна Вибіркова
Ціни Високі Знижуються Найнижчі Зростають
Продукція Основний тип Унікальна Диференціація Раціоналізація
Цільова група покупців Першопрохідці Перші послідовники Аутсайдери Специфічна група
Стратегія розробки продукту Перші на ринку Йдемо за лідером Раціоналізація використання Товари витісняються

 

Рис. 10.3.2. Модель стадій життєвого циклу проекту


Перший тип експертного оцінювання не завжди дає достовірні оцінки через те, що думка групи може знаходитися під впливом авторитарних, лідируючих учасників експертизи. Тому всій групі може бути нав’язана думка одного експерта.

Другий тип отримав назву методу колективної генерації ідей або „мозкової атаки”. Учасники висловлюють свої ідеї щодо варіантів розв’язування проблеми. Метод передбачає відсутність будь-якої критики, яка б не дозволяла формулювання ідей, а також вільну інтерпретацію ідей в рамках поставленої проблеми.

За допомогою цього методу успішно розв’язуються такі задачі управління ризиком:

· виявлення джерел і причин ризику, встановлення всіх можливих видів ризиків;

· вибір напрямів і шляхів зниження ризику;

· формування повного набору варіантів, що використовують різні способи зниження ризику і т. д.

До недоліків можна віднести значний рівень інформаційного шуму, що створюється тривіальними ідеями, спонтанний і стихійний характер генерації ідей.

Третій тип усуває недоліки першого і другого типів оцінювання. Кожному експерту надається перелік ризиків й пропонується оцінити ймовірність їх появи за такою системою оцінок:

0 – несуттєвий ризик;

25 – ризикова ситуація, ймовірніше, не наступить;

50 – про можливість ризикової ситуації нічого визначеного сказати неможливо;

75 – ризикова ситуація, ймовірніше, наступить;

100 – ризикова ситуація наступить, напевно.

Експерти працюють окремо. Щоб не допустити протиріччя в оцінках експертів, різниця між їхніми оцінками за будь-яким видом ризиків не повинна перевищувати 50. Оцінювання проходить анонімно. Після обробки інформації результат повідомляють кожному експерту, але не інформують яку оцінку хто дав, щоб уникнути домінуючої думки лідера. Потім експертизу повторюють.



Метод побудови дерева рішеньполягає у тому, що в процесі підготовки рішення виділяють різні його варіанти, які можуть бути прийняті.

Далі, зображаючи графічно можливі варіанти рішень, отримують дерево рішень, яке залежно від складності проблеми має різну кількість віток.

Якщо рухатися від вихідної точки вздовж гілок дерева, можна різними шляхами досягнути будь-якої кінцевої точки. Гілкам дерева ставлять у відповідність об’єктивні або суб’єктивні оцінки можливих подій (експертні оцінки, розміри втрат і прибутків тощо). Тут враховують ймовірності можливих результатів. Таким чином, рухаючись вздовж віток дерев, оцінюють кожен шлях, а потім вибирають оптимальний шлях. Детальніший приклад розглянуто в наступному розділі.

На практиці можна застосувати і комбінований метод, тобто застосувати статистичний метод, метод експертних оцінок і метод аналогій.

10.4. Управління ризиком

Будь-яка економічна діяльність пов’язана з факторами випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності), тобто з ризиком. Тому паралельно із заходами проведення аналізу, оцінки ризику необхідно прогнозувати ризик і розсудливо реагувати на нього. Грамотний керівник повинен визначати шляхи зниження загрози втрат від ризиків, обирати найефективніші способи дій, що забезпечать прийнятний ступінь ризику, тобто управляти ризиком.

Процедура управління ризиком є важливою структурною складовою процесу прийняття вигідних рішень.

Управління ризиком (ризик-менеджмент) – це сукупність методів, прийомів, заходів, які покликані певною мірою прогнозувати настання ризикових ситуацій і вживати заходів до виключення чи зниження негативних наслідків таких подій.

Готових сценаріїв управління ризиком при прийнятті господарських рішень в конкретній фірмі немає і бути не може. Кожна фірма має свої цілі і на основі них виявляє ризики, яким вона може піддатися, визначає прийнятний рівень ризику, шукає способи зниження та уникнення ризиків. Ці дії називаються системою управління ризиком [27].

Складовими системи управління ризиком є (рис. 10.4.1):

· об’єкт управління (керована підсистема);

· суб’єкт управління (керівна підсистема).

 

Рис. 10.4.1. Складові системи управління ризиком

Об’єкт управління – це безпосередньо ризик, ризиковані вкладення капіталу й економічні відносини між суб’єктами в процесі діяльності.

До них належать, наприклад, відносини між страховиком і страхувальником, позичальником й кредитором, між підприємцями (партнерами, конкурентами) і т.п.

Суб’єкт управління – це спеціальна група людей (наприклад, фінансові менеджери, фахівці зі страхування), що здійснює цілеспрямоване функціонування об’єкта управління, використовуючи різні прийоми і способи управлінського впливу.

Розглянемо основні функції об’єкта управління:

· дозвіл ризику;

· ризиковане вкладення капіталу;

· робота зі зниження величини ризику;

· страхування ризиків;

· економічні відносини і зв’язки між суб’єктами діяльності.

До основних функцій суб’єкта управління відносяться:

· прогнозування – це здатність передбачати певну подію. Для цього необхідно відчувати ринковий механізм, мати інтуїцію, вміти знаходити гнучкі оперативні рішення;

· організація – це об’єднання людей, що спільно реалізують програму ризикованого вкладення капіталу на основі певних правил й процедур (створення органів управління, установлення взаємозв’язку між управлінськими підрозділами, розробку норм, методик і т.п.);

· регулювання – це певний механізм впливу на об’єкт управління для досягнення стійкості цього об’єкта в ситуації ризику;

· координація – це дії, що налагоджують роботу всієї системи управління ризиком, апарату керування і фахівців;

· стимулювання – це спонукання фахівців до зацікавленості в результаті своєї роботи;

· контроль – це збір інформації про ступінь виконання визначеної програми з управління ризиком. Заключний етап контролю – аналіз результатів заходів щодо зниження ступеня ризику.

Процес управління ризиком здійснюється за тісної взаємодії об’єктів і суб’єктів управління. Остання може відбуватися лише за умови циркуляції певної інформації між суб’єктом та об’єктом управління (рис. 10.4.2). Інформаційне забезпечення включає різного роду і виду дані: статистичні, економічні, комерційні, фінансові і т. д.

Особа, яка приймає рішення при управлінні ризиком, повинна дотримуватися таких принципів:

1. Не можна ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал.

2. Не можна ризикувати великим заради малого.

3. Необхідно пам’ятати про наявність альтернативних рішень.

4. Необхідно заздалегідь думати про наслідки ризику.

Загальну схему процесу управління ризиком можна представити таким чином (рис. 10.4.3) [8].

Як видно з блок-схеми, розрізняють наступні методи управління ризиком:

· уникнення;

· попередження;

· прийняття (збереження чи навіть збільшення);

· зниження (оптимізація) ступеня ризику.

 

 

Рис. 10.4.2. Обмін інформацією в системі управління ризиками

 

Уникнення ризику – це відмова від реалізації певного заходу, обтяженого ризиком. Це може бути у випадку, коли рівень можливих втрат значно перевищує сподіваний прибуток. Це рішення є найпростішим в управлінні ризиком. Воно дозволяє уникнути можливих втрат, але, водночас, означає відмову від прибутку, що пов’язаний з ризиком невикористаних можливостей.

Попередження ризику – це відхилення від заходу, пов’язаного з ризиком. Наприклад, для банків засобами попередження ризику будуть: ненадання кредитів ризикованим клієнтам і керівництву банку, перегляд умов кредитування, контроль за виплатами кредитів.

Прийняття ризику – це залишення ризику на відповідальності особи, що приймає рішення. В цьому випадку повинні бути можливості покриття можливих збитків.

Зниження ризику – це зменшення розмірів можливих збитків чи імовірності настання несприятливих подій.

 


Рис. 10.4.3. Узагальнена блок-схема процесу управління ризиком


Розрізняють такі методи зниження ступеня ризику:

· диверсифікація;

· лімітування;

· самострахування:

· страхування;

· хеджування;

· здобуття додаткової інформації;

· розподіл ризику між учасниками проекту;

· одержання контролю над діяльністю в пов’язаних галузях;

· облік і оцінка частини використання специфічних фондів компанії в її загальних фондах та ін.

Диверсифікація – це процес розподілу капіталу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою. На цій процедурі базують свою діяльність інвестиційні фонди. Вони продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які приносять стійкий середній прибуток.

Прикладами диверсифікації можуть бути: диверсифікація різних видів діяльності; диверсифікація постачальників товарів; диверсифікація асортименту продукції, що випускається; диверсифікація портфеля цінних паперів; диверсифікація депозитного портфеля.

Лімітування – це обмеження граничних сум вкладення капіталу, продажу товарів у кредит, наданні позик, укладанні договору на овердрафт і т.д. Лімітування може включати максимальний обсяг закупівлі товарів в одного постачальника, максимальний розмір сукупних запасів товарів, максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцю, мінімальний розмір обігових активів, граничний розмір використання позикових коштів в обігу, максимальний розмір депозиту розміщуваного в одному комерційному банку.

Самострахування – це створення резервних і страхових фондів в рамках самої фірми для оперативного подолання тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності. Цей вид методу зниження є альтернативою страхуванню й доцільний тоді, коли вартість майна, що наражається на певний ризик, відносно невелика порівняно з майновими та фінансовими параметрами всього проекту.

Страхування – це відшкодування збитків за рахунок страхового фонду. Інвестор відмовляється від частини доходів, щоб уникнути ризику або звести його до нуля. Страховик, водночас, бере на себе відповідальність за ризик. Він має компенсувати наслідки реалізації цього ризику в розмірі, що не перевищує страхової суми. Страхова сума є мірою зобов’язань з боку страховика. Таким чином, реалізується ризикова функція страхування.

Хеджування – це страхування учасників комерційної угоди від ризику втрат, пов’язаних з можливою зміною цін (курсів валют, відсоткових ставок) за час її реалізації. Принцип операції „хеджування” полягає в тому, що, купуючи товар (цінні папери) постачанням у майбутньому періоді, підприємство, водночас, здійснює продаж ф’ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів (цінних паперів) [27]. Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових (біржових) цін, як покупець реального товару (конкретних видів цінних паперів), то одержить виграш у таких же розмірах, як продавець ф’ючерсних контрактів на нього.

Загальне хеджування всіх ризиків – це єдиний спосіб їх повністю уникнути. Одним з недоліків загального хеджування є досить великі витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Тому фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют чи відсоткові ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде на їх користь – тоді ні. Це і є, власне, спекуляція.

Здобуття додаткової інформації є важливим засобом зниження ступеня ризику. Точність прогнозування майбутніх результатів залежить від повноти та достовірності інформації. Це робить інформацію цінним товаром. Вартість його розраховується як різниця між сподіваною вартістю придбання певного товару (вкладення капіталу), коли є повна інформація, та вартістю, коли інформація неповна.

Розподіл ризику між учасниками проекту є дієвим способом його зниження. Він полягає в розподілі ризику між учасником і виконавцем проекту або між продавцем й покупцем. Переважно стосунки між учасником і виконавцем проекту базуються на договірних стосунках. Тому при підписанні договору домовляються про всі штрафні санкції, які будуть пред’являтися підрядчику за невиконання його договірних зобов’язань. Отже, ризик буде розподілений між учасниками договору і буде, певним чином, компенсований. В цьому випадку ініціатором розподілу ризику виступає виконавець проекту, оскільки він є виробником і зацікавлений в тому, щоб всі підзвітні йому особи своєчасно та якісно виконали свої зобов’язання.

Якщо ризик розподіляється між продавцем і покупцем, то обидві сторони є ініціаторами ризику. Продавець хоче, щоб його товар купили, а покупець хоче, щоб товар був якісним. Тому при укладенні договору або контракту кожна із сторін намагається розподілити ризик таким чином, щоб для неї він був найменшим. Прикладом описуваного способу зниження ризику є коносамент. Це транспортний документ, за умовами якого ризик за транспортування і втрату якості товару при транспортуванні від продавця до покупця бере на себе транспортна фірма.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте суть понять «невизначеність» та «ризик».

2. Дайте визначення ризику та поясніть його суть.

3. Розкрийте основні функції ризику.

4. Наведіть декілька прикладів ризикових ситуацій.

5. Охарактеризуйте п’ять-шість класифікаційних ознак ризику.

6. На які зони поділяють діапазон значень можливих збитків?

7. Охарактеризуйте види фінансового ризику.

8. Яким видам ризику підлягають банки?

9. Проаналізуйте кроки за якими проводиться аналіз ризику.

10. У чому полягає необхідність якісного аналізу ризику?

11. Поясніть суть кількісного аналізу ризику.

12. На які групиподіляютьфактори, що впливають на ступінь ризику?

13. Охарактеризуйте об’єктивні фактори ризику.

14. Проведіть аналіз суб’єктивних факторів ризику.

15. Дайте визначення об’єкта і суб’єкта ризику.

16. Які основні методи кількісного аналізу ризику вам відомі?

17. Охарактеризуйте метод експертних оцінок для оцінки ризику.

18. Які основні засади статистичного методу аналізу ризику ви знаєте?

19. Розкрийте суть методу аналогій для кількісного аналізу ризику.

20. Назвіть складники системи управління ризиком.

21. Розкрийте зміст методів управління ризиком: уникнення, попередження та прийняття ризику.

22. Охарактеризуйте основні методи зниження ступеня ризику.

 






Дата добавления: 2014-11-29; просмотров: 4243; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию, введите в поисковое поле ключевые слова и изучайте нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам понравился данный ресурс вы можете рассказать о нем друзьям. Сделать это можно через соц. кнопки выше.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2019 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.013 сек.