Світова та міжнародні валютні системи
Світова валютна система — це спільно розроблена державами форма реалізації валютних відносин, закріплена міжнародними угодами. Вона включає такі складові:
а) форми міжнародних засобів платежу: золото, національні валюти, міжнародні валютні ресурси типу євро, СПЗ (спеціальні права запозичень);
б) умови взаємної конвертованості валют;
в) уніфіковані правила міжнародних розрахунків;
д) уніфікований режим валютних курсів;
є) режим валютних ринків та ринків золота;
є) міжнародні валютно-фінансові організації; •
ж) міжнародне регулювання валютних обмежень.
Світова валютна система у своєму розвитку пройшла кілька етапів (табл. 1).
Перший етап. Паризька система золотомонетного стандарту (з 1867 р.)
Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яке визнало золото єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало всі функції грошей, грошова і валютна системи — національна і світова — були тотожні, з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, скидали, по вираженню Маркса, «національні мундири» і приймалися в платежі по вазі.
Паризька валютна система базувалася на наступних структурних принципах.
1. Її основою був золотомонетний стандарт.
2. Кожна валюта мала золотий вміст (Великобританія — з 1816 р., США — 1837 р., Німеччина — 1875 р., Франція — 1878 р., Росія — з 1895—1897 рр.). Відповідно до золотого вмісту валют встановлювалися їх золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото. Золото використовувалося як загальновизнані світові гроші.
3. Склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих точок. Якщо ринковий курс валюти падав нижче за паритет, заснований на їх золотому утриманні, то боржники вважали за краще розплачуватися по міжнародних зобов'язаннях золотом, а не іноземними валютами.
Другий етап. Генуезька система золотодевізного стандарту (з 1922 р.)
Після періоду валютного хаосу, що виник у результаті першої світової війни, був встановлений девізний для золота стандарт, оснований на золоті і провідних валютах, конвертованих в золото (за пропозицією англосакських експертів). Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називати девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.
Генуезька валютна система функціонувала на наступних принципах.
1. Її основою були золото і девізи — іноземні валюти. У той період грошові системи 30 країн базувалися на девізному для золота стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватися як міжнародні платіжно-резервні засоби. Проте в міжвійськовій період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, а фунт стерлінгів і долар США оспорювали лідерство в цій сфері.
2. Збережені золоті паритети. Конверсія валют в золото стала здійснюватися не лише безпосередньо (США, Франція, Великобританія), але і побічно, через іноземні валюти (Німеччина і ще близько 30 країн).
3. Відновлений режим валютних курсів, що вільно коливаються.
4. Валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, нарад.
Третій етап. Бреттон - Вудська валютно-фінансова система (з 1944 р.)
На валютно-фінансовій конференції ООН в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. були встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових стосунків і оформлена третя світова валютна система. Прийняті на конференції Статті Угоди (Статут МВФ) визначили наступні принципи Бреттон-Вудської валютної системи:
1. Введений девізний для золота стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах — доларі США і фунті стерлінгів.
2. Бреттонвудська Угода передбачала чотири форми використання золота як основи світової валютної системи:
а) збережені золоті паритети валют і введена їх фіксація в МВФ;
б) золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб;
в) спираючись на свій збільшений валютно-економічний потенціал і золотий запас, США прирівняли долар до золота, аби закріпити за ним статус головної резервної валюти;
г) з цією метою казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, встановленою в 1934 р., виходячи із золотого вмісту своєї валюти (35 дол. за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г.
Передбачалося введення взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовій відміні, і для їх введення була потрібна згода МВФ.
3. Курсове співвідношення валют і їх конвертована стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Девальвація понад 10% допускалася лише з дозволу Фонду. Встановлений режим фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1% по Статуту МВФ і ±0,75% за Європейською валютною угодою). Для дотримання меж коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну інтервенцію в доларах.
4. Вперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів в цілях підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи, забезпечує валютну співпрацю країн.
Четвертий етап. Ямайська валютна система, її основні принципи (з 1976—1978 рр.)
Пошуки виходу з валютної кризи велися довго спочатку в академічних, а потім в правлячих кругах і багато чисельних комітетах. «Комітет двадцяти» МВФ підготував в 1972—1974 рр. проект реформи світової валютної системи.
З 15 серпня 1971р. припинено розмін долара США на золото, а з квітня 1978 р. функціонує четвертий етап світової валютної системи. З цього часу юридично закріплено демонетизацію золота.
Угода (січень 1976 р.) стран—членів МВФ в Кингстоне (Ямайка) і ратифіковане необхідною більшістю країн-членів в квітні 1978 р. другу зміну Статуту МВФ оформили наступні принципи четвертої світової валютної системи.
1. Введений стандарт СДР замість девізного для золота стандарту. Угода про створення цієї нової міжнародної рахункової валютной одиниці (за проектом О. Еммінгера) була підписана країнами — членами МВФ в 1967 р. Перша зміна Статуту МВФ, пов'язана з випуском СДР, увійшла через 28 липня 1969 р.
2. Юридично завершена демонетизація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото. За Ямайською угодою золото не повинне служити мірою вартості і точкою відліку валютних курсів.
3. Країнам надано право вибору будь-якого режиму валютного курсу.
4. МВФ, що зберігся на обламаннях системи Бреттон-Вудської, покликаний підсилити міждержавне валютне регулювання.
П’ятий етап. Європейська валютна система (регіональна, з 1979 р.)
Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної системи. Провідна роль у світовій валютній системі до цього часу належала долару США. Щоб протистояти монополії долара у світовій валютній системі, у березні 1979 р. утворилася міжнародна (регіональна) валютна система - Європейська валютна система (ЄВС). її основна мета полягала у досягненні стабільності та створення єдиної валюти для членів європейської валютної системи. З 1 січня 1999 р. в одинадцяти Європейських країнах з п'ятнадцяти, що входили тоді до Європейського союзу, запроваджена єдина валюта - євро.
Основні переваги введення євро такі:
а) зниження операційних витрат на конверсійні операції;
б) розширення фінансових ринків;
г) зростання ліквідності фінансових інструментів;
д) зменшення валютних ризиків в процесі здійснення економічних операцій;
є) спрощення міжнародних фінансових операцій;
є) зростання конкуренції на світовому валютному ринку. Переваги функціонування валюти євро будуть сприяти розвитку міжрегіонального співробітництва.
Таблиця 1
Дата добавления: 2014-12-06; просмотров: 2117;