Чистота і ресентимент

Назва цього параграфу є запозичена від М. Шелера, який проголосив дослідження “Реабілітація чистоти” (Rehabilitierung der Tugend). Ця назва може здаватися якоюсь провокацією, бо коли говоримо про реабілітуванні, маємо на увазі когось (або щось), хто втратив (що втратило) добре ім’я і право до пошани серед людей. Реабілітаія повертає йому це добре ім’я і право до пошани. Чи чеснота втратила добре ім’я? Чи чеснота чистоти втратила добре ім’я? Чи не визнається вона людьми як чеснота? А однак не йдеться тут лише про добре ім’я. Сама назва чесноти та номінальна пошана не розв’язують справи, бо йдеться про право громадянства в людській душі, в людській волі – це є відповідне місце для чесноти і грунт, без котрого перестає вона існувати як реальне буття. А сама пошана для слів “чеснота”, “чистота” залишається тоді без особливого значення. Шелер бачив потребу реабілітування чесноти тому, що спостеріг в сучасної людини характерну духовну поставу, яка не сприяє чесній пошані для чесноти. Цю поставу визначив як “ресентимент”.

Ресентимент полягає на хибному, спотвореному відношенні до цінностей. Це є брак об’єктивізму в оцінці та wartosciowaniu (?побудові ієрархії цінностей), а джерела його знаходяться в слабкості волі. Йдеться про те, що вища цінність вимагає більшого зусилля волі, якщо хочемо її досягнути або зреалізувати. Отже, щоб суб’єктивно звільнити себе з цього зусилля, щоб перед самим собою оправдати брак такої цінності, поменшуємо її значення, відмовляємо їй того, що в дійсності їй прислуговує, вбачаємо в ній навіть якесь зло, хоча об’єктивізм зобов’язує до узнання добра. Ресентимент має, як бачимо, характерні рими тієї головної вади, якою є лінивство. Святий Тома визначає лінь (acedia) як “смуток, який випливає з того, що добро є трудним”. Сам смуток ще не деформує (?фальсифікує) добра, а навіть посередньо підтримує він в душі повагу до його цінності. Ресентимент однак йде далі: не лише деформує образ добра, але знецінює те, що повинно заслуговувати на пошану, щоб людина не мусила з трудом підтягати себе до істинного добра, але могла “безпечно” визнавати добром тільки те, що їй відповідає, що для неї вигідне. Ресентимент міститься в суб’єктивістичній ментальності: приємність заступає тут головну цінність.

Видається, що якщо якійсь чесноті, то насамперед чистоті, на шляху ресентименту відібрано багато прав в людській душі, в волі і серці людини. Створено супроти неї цілу аргументацію, стараючись показати, що не є вона корисна для людини, але їй шкодить. Достатньо пригадати хоча би побіжно ті різноманітні застереження ніби то гігієнічного і лікарського походження направлені проти чистоти і сексуального опанування. Аргумент: “Перебільшена чистота (важко, між іншим, сказати, що це означає) є шкідливою для здоров’я; молода людина повинна “розрядитись” сексуально” постійно перебуває в обігу. Передовсім однак вбачається в чистоті і сексуальній стриманості небезпечного ворога людської любові і з цього приводу відмовляється для них пошани і права громадянства і людській душі. Чистота, згідно цих поглядів, має рацію буття поза любов’ю чоловіків і жінки, в любові мусить поступитись. Насамперед з цього боку наростає ресентимент, який зрештою не є якоюсь особливою характерністю нашої епохи – схильності до неї дрімають в душі кожної людини; християнство їх вважає за один з наслідків первородного гріха. Якщо через те маємо звільнитись від ресентименту, а зокрема від його наслідків в погляді на це важливе питання, нам потрібно провести певну реабілітацію чистоти. Для цього слід відсторонити насамперед величезне нашарування суб’єктивізму в розумінні любові, а також в розумінні того щастя, якого може вона доставити чоловікові та жінці.

Відомо, що любов вимагає інтеграції (?цілісності) так в кожній з кохаючих осіб, як і поміж ними. Довів це аналіз проведений в попередньому розділі. Аналізуючи любов в трьох різних аспектах (метафізичному, психологічному і етичному), ми змогли виділити багато її елементів. Йдеться про те, щоб ті елементи так в кожній з осіб, як і поміж ними, поміж жінкою і чоловіком, правильно об’єднались в одне ціле, щоб створили правильну особову та між-особову цілість. Тому так важливою є функція інтеграції Любов не може залишитись тільки якоюсь суб’єктивною ситуацією, в якій доходять до голосу пробуджені потягом чуттєві ті почуттєві енергії, бо тоді не доростає вона до особи і не єднає осіб. Щоб любов могла досягнути повної особової цінності і щоб могла дійсно єднати чоловіка та жінку, треба її міцно оперти на підтвердженні (?афірмації) цінності особи. Виходячи з такого підтвердження, можна легко перейти до ґрунтовного бажання добра для укоханої особи – добра гідного особи – що надає любові “щастедайний” характер. Люди, жінка та чоловік, прагнуть любові, бо розраховують на щастя, яке вона внесе в їхнє життя.

Бажання правдивого щастя для другої особи, ретельне віддання себе її добру – це все відтискає на любові безцінний знак альтруїзму. Це все однак в любові між чоловіком і жінкою може не дозріти і не скристалізуватись, якщо переважає пожадавче направлення, любов пожадання, а особливо само пожадання породжене реакцією чуттєвості, хоча б навіть появилося воно на тлі багатих почуттєвих пережиттів. Ці пережиття дають “смак” любові, але не завжди містять її об’єктивну сутність, яка найтісніше пов’язується із взаємним підтвердженням (?афірмацією) цінності особи. З самого багатства почуттів не можна ще судити про вартість взаємного стосунку осіб. Сама пишність емоційних пережиттів зроджених на ґрунті чуттєвості може приховувати в собі брак правдивої любові, а навіть прямо егоїзм. Що іншого є любов, а що іншого – любовні пережиття. Любов формується на основі ґрунтовного і повністю відповідального відношення особи до особи, любовні пережиття родяться спонтанно в реакціях чуттєвості і почуттєвості. Дуже буйний розвиток цих пережиттів може таїти в собі недорозвиненість любові. Тому в аналізі любові ми звертали увагу на необхідність відрізнення цих двох профілів: об’єктивного та суб’єктивного.

І тому також серйозно зважити можливість дезінтеграції любові. Йдеться про пережиття чи навіть комплекс любовних пережиттів, які за своє джерело та опору мають чуття та почуття, і які є ще незрілими в особовому плані. Дезінтерація означає передовсім недорозвиток етичної сутності любові[37]. Прояви чуттєвості чи почуттєвості у відношенні до особи другої статі, які родяться і розвиваються раніше за чесноту, ще не є любов’ю. Найчастіше приймається їх за любов і називається любов’ю – саме такій “любові” протиставляється чистоту, як чинник, що перешкоджає.

Таким чином, головний аргумент проти чистоти: “Чистота перешкоджає любові” не бере достатньо до уваги ані принципу інтеграції любові, ані з другого боку - можливості її дезінтеграції.

Тільки правильне зосередження (ześrodkowanie) окремих чуттєво-емоційних елементів довкола цінності особи дозволяє говорити про любов. Зате не можна називати любов’ю того, що є лише якимось її елементом або “частиною”, бо невластиве зосередження цих “частин” чи елементів може дати в результаті не любов, але навіть заперечення любові. Більш того, з етичної точки зору існує основний постулат: для добра любові, для того, щоб реалізувати її справжню суть так в кожній особі, як і між особами, треба звільнятися від цих всіх “любовних” пережиттів, які не мають покриваються з правдивою любов’ю, тобто у взаємному відношенні чоловіка і жінки основаному на зрілій афірмації цінності особи. Цей постулат попадає наче в саму суть питання чистоти. Слово “чистота” говорить про звільнення від всього того, що “бруднить”. Любов мусить бути прозорою; через всі пережиття, через всі учинки, які з неї випливають, завжди має бути помітне таке відношення до особи другої статі, яке випливає з чесного (?дійсного, справжнього) підтвердження (?афірмації) її цінності. Якщо на ґрунті чуттів, а також пов’язаних з ними почуттів виростають такі пережиття і учинки, які позбавляють любов тієї прозорості, потрібно окремої чесноти, щоб з цього боку забезпечувала її правдивий характер та об’єктивний профіль. Це власне чистота, яка є найтіснішим союзником любові осіб у і х. Спробуймо це довести на шляху ґрунтовнішого аналізу, використовуючи результати аналізу самої любові проведеного в попередньому розділі. Тоді також краще (?чіткіше) виявиться, що оте протиставлення любові і чистоти, про яке так часто чуємо, є плодом ресентименту.