Розділ3. Фізична реабілітація

Таблиця3. 8. Розрахунковінорми часу на виконаннямасажних процедур

Рис. 3.14. Водоструме-невий душ-масаж: ліво­руч — Шарко; праворуч — циркулярний

зіологічний, ніж уколювання голками при акупунктурі, і тому він рекоменду­ється для лікування хронічних травм, захворювань опорно-рухового апарату, відновлення спортивної працездатності, зняття втоми після тренувальних занять;

в) підводний вібраційний масаж здійснюється за допомо­гою апарата "Волна", що утворює вібраційні хвилі, котрі точно дозуються за тиском та частотою коливань. Він має перевагу перед іншими вібраційними апаратами, тому що коливання води є більш адекватним подразником, ніж ме­ханічні вібрації, і водяні хвилі одночасно охоплюють великі ділянки тіла. Три­валість процедури 8-15 хв.

Масаж можна проводити у воді також ручним методом, а лікувальний ефект його буде забезпечуватись сумарною дією масажу і властивостей води, особливо коли до неї додано спеціальні домішки. Масажувати у ванні можна щітками. Це викликає сильну гіперемію шкіри і діє на організм загально сти­мулююче. Тривалість масажу 10-15 хв. У домашніх умовах він проводиться як самомасаж.

Курс лікувального масажу складається від 8-10 до 16-20 процедур, що за­лежить від характеру захворювання або травми, періоду лікування і виду маса­жу. У разі необхідності його можна повторювати з перервою між курсами від 10 днів до кількох місяців. Курс масажу поділяють на З періоди: ввідний, ос­новний і заключний. Перший складається з 1-3 процедур, які носять щадний характер. Під час ввідного періоду масажист знайомиться і пристосовується до особливостей ділянки, що масажується, з'ясовується реакція організму на ок­ремі прийоми його та на масаж взагалі. В основному періоді інтенсивність ма­сажу зростає і застосовується диференційована методика, що відповідає харак­теру і клінічному перебігу хвороби або травми; звертається увага на функціо-

1-17U

Фізична реабілітація

Ро з а і л 3. Фізичнареабілітація

Закінчення таблиці 3.8

п/п	Масажна процедура	Кількість умовних масажних одинииь
	Масаж нижньої кінцівки та попереку (ділянки стопи, гомілки, стегна, сідничної та попереково-крижової ділянок)	2,0
	Масаж нижньої кінцівки	1,5
	Масаж кульшового суглоба (верхня третина стегна, ділянка кульшового суглоба та сіднична ділянка однойменного боку)	1,0
	Масаж колінного суглоба (верхня третина гомілки, ділянки коліного суглоба та нижньої третини стегна)	1,0
	Масаж гомілковостопного суглоба (проксимальний відділ стопи, ділянки гомілковостопного суглоба та нижньої третини гомілки)	1,0
	Масаж стопи та гомілки	1,0
	Загальний масаж (у немовлят і дітей молодшого дошкільного віку)	3,0

нальні зміни в організмі і ділянках, що масажуються. У заключному періоді за 2-3 процедури до закінчення курсу інтенсивність масажу знижується, трива­лість процедур зменшується, пацієнтів навчають прийомів самомасажу, якщо є показання для цього.

Сама процедура масажу будується за принципами заняття з лікувальної гімнастики. Вона складається з вступної, основної і заключної частин, в яких інтенсивність масажу поступово зростає до основної частини і знижується в заключній. Процедури масажу проводять щоденно або через день. Тривалість їх індивідуальна і залежить окрім загальних і клінічних показників від особли­востей ділянки, що масажується, і кількості призначених масажних одиниць. За одну умовну одиницю приймають безпосередній масаж протягом 10 хв. Роз­рахункові норми часу в цих одиницях на виконання масажних процедур наве­дено у табл. З.8.

При проведенні лікувального масажу неодмінною умовою і обов'язко­вим правилом є масажування повздовжньо по ходу лімфатичних судин до найближчих їх вузлів та максимальне розслаблення м'язів.Так на рис. 3.15 показано розташування на тулубі пахвових і пахвинних регіонарних лімфатич­них вузлів і напрямок току лімфи по судинах до них. Для того щоб не протиді­яти чи обмежувати просування лімфи по судинах, слід робити масажні рухи по їх ходу. Напрямки масажних рухів на тілі, що визначаються цими вимогами, також показані нарис. 3.15.

Для розслаблення м'язів кінцівки згинають під певним кутом, який нази­вають середнім фізіологічним положенням або положенням фізіологічного

Рис.3.1S. Напрямок масажних рухів

спокою. Так, лежачи на спині або сидячи за масажним столиком середнім фізі­ологічним положенням для рук (рис. 3.16) є відведення плеча від тулуба на 45°, згинання передпліччя в ліктьовому суглобі під кутом 110° та кисті в промене-возап'ястковому суглобі у долоно-тильному напрямку під кутом 9° трохи від­веденої у ліктьовому напрямку під кутом 15°, пальці напівзігнуті.

З*

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

Рис. 3.17.Масажні столи різних конструкцій

Середнім фізіологічним положенням для м'язів нижньої кінцівки (див. рис. 3.16) є трохи зігнуте (35°) в кульшовому суглобі і відведене на 35° стегно та зігнуте під кутом 145° коліно.

Оптимальним положенням, що забезпечує розслаблення м'язів спини, є поза лежачи на животі з витягнутими вздовж тулуба і дещо повернутими усередину руками долонями догори. Розслаблення м'язів грудної клітки і живота досягається у положенні лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах І злегка розведені. Масаж тулуба і нижніх кінцівок звичайно проводиться на масажних столах (кушетках) різних конструкцій (рис. 3.17), масаж рук — на масажних столиках. Для масажу надпліч, шиї і голови застосовують крісла з кронштейнами для опори голови, що забезпечує розслаблення м'язів цих ділянок тіла.

Не менш важливою умовою правильного виконання масажу є не тіль­ки розслаблення м'язів та положення ділянки тіла, що масажується, але і зручно вибрана поза масажиста. Це протидіє швидкому втомленню його, підвищуючи якість масажу та ефективність лікування. Положення маса­жиста і пацієнта при масажуванні різних ділянок його тіла наведені в табл. З.9.

Таблиця 3.9. Положення пацієнта і масажиста під час проведення масажу

(за В. І. Дубров с ь ким, 1995)

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

Продовження таблиці 3.9

Продовження таблиці 3.9

Фізична реабілітаиія

Р о з л і л 3. Фізична реабілітація

Продовження таблиці 3.9

Закінчення таблиці 3.9

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

3.3. ФІЗІОТЕРАПІЯ

Фізіотерапія, що у перекладі з грецької означає лікування природними чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики. Розрізняють при­родні фізичні лікувальні чинники — сонце, повітря, клімат, вода (прісна, мор­ська, мінеральна), лікувальні грязі (пелоїди) та преформовані (штучні), які одержують за допомогою спеціальних апаратів шляхом трансформування пе­реважно електричної енергії у різні види і форми.

3.3.1. Механізми лікувальної дії фізичних чинників

Променеві, температурні, електричні, механічні, хімічні та Інші види енергії діють на організм через шкіру, дихальні шляхи, слизові оболонки, по­дразнюючи у них численні рецептори. Увібрана клітинами енергія подразника змінює їх фізико-хімічний стан, внутрішньоклітинний обмін, енергопотенціал і проникність клітинних та внутрішньоклітинних структур і дає початок взає­мопов'язаним нервово-рефлекторному і гуморальному механізмам дії на орга­нізм. Ця дія існує не тільки під час безпосереднього впливу фізичного чинни­ка, а й після його закінчення протягом кількох хвилин, годин, доби, а інколи ще довше.

Фізичні лікувальні чинники, як і інші засоби фізичної реабілітації викли­кають в організмі полісистемну реакцію (рис. 3.18). Вони впливають на крово- та лімфообіг, тонус судин, процеси мікроциркуляції, ферментативну активність і обмін речовин, імунітет, діяльність ЦНС і внутрішніх органів, опорно-руховий апарат. Деякі фізичні чинники, енергія яких при вбиранні тканинами тран­сформується у тепло, окрім судинних реакцій, розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровообігу, покращання доставки кисню тканинам, стимулюють процеси терморегуляції, загартовують організм, діють антиспас-тично, болезаспокійливо. Вони підвищують захисні сили організму, його стій­кість до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища, знімають утому, прискорюють відновлення, можуть діяти на організм як заспокійливо, так і збуджуюче. Це позитивно впливає на психіку хворого, зміцнює у нього впев­неність в одужання.

Фізичні лікувальні чинники сприяють розсмоктуванню набряків, кровови­ливів, інфільтратів, рубців, спайок, стимулюють репаративні процеси при про­лежнях і трофічних виразках, попереджають і лікують контрактури; підвищу­ють м'язовий тонус; діють протизапально, бактерицидно. Суттєвою властивіс­тю фізичних чинників є здатність безболісного проникнення через шкіру чи слизові оболонки ліків, хімічних компонентів, води, пелоїдів, озокериту та ін­ших речовин.

Таким чином, фізичні лікувальні чинники викликають місцеву і загальну реакцію організму, подібну за наслідками до дії інших засобів фізичної реабі­літації, але шляхи формування її різні. Стартовим механізмом розвитку цих ре-

Рис. 3.18. Схема реакцій організму на застосуван­ня лікувальних фізичних чинників (за B.C. Ула-щиком, 1994)

акцій є не сам фізичний чинник, як такий, а продукти його взаємодії з різними тканинами. Доведено, що кожен з фізичних чинників має тільки притаманну йому специфічну вибіркову дію на тканини, що визначається його фізичними властивостями, а й здатність клітинних структур поглинати той чи інший вид енергії. Так, енергія електричного поля УВЧ сильніше поглинається тканина­ми з діелектричними властивостями (кісткова, жирова та ін.), а мікрохвиль — тканинами з великим вмістом води і електролітів (м'язи, кров, лімфа та ін.). Виходячи з цього, лікар призначає ті чи інші фізіотерапевтичні методи, визна­чає дозу, тривалість, кількість процедур і інтервал між ними, послідовність застосування і сумісність процедур у комплексі лікувальних засобів. Процеду­ри проводять, переважно, щоденно або через день. Курс фізіотерапії складаєть­ся у середньому з 12-15 процедур.

Фізіотерапія може бути протипоказана тимчасово чи постійно. Загаль­ними протипоказаннями для застосування фізіотерапії є: злоякісні новоутво­рення, загальний важкий стан хворого, кровотеча чи підозра на неї, активна

Фізичка реабілітація

Розділ 3. Фізичнареабілітація

форма туберкульозу, системні захворювання крові, гострі та інфекційні захво­рювання, органічні захворювання нервової системи. Окрім названих є специ­фічні протипоказання до використання окремих лікувальних методів, а також індивідуальна несприятливість фізичного чинника. У наступному викладенні матеріалу, для уникнення повторень, будуть надаватися тільки специфічні про­типоказання для конкретного фізичного методу лікування.

3.3.2. Класифікація лікувальних фізичних чинників

Сучасна фізіотерапія у своєму арсеналі нараховує близько 80 лікувальних методів. Залежно від фізичних властивостей і біологічних дій розрізняють 10 груп штучно отриманих і природних лікувальних чинників.

I група.Електричні струми низької напруги (гальванізація, медикаментоз­
ний електрофорез, електростимуляція, діадинамотерапія, ампліпульсотерапія,
електросон).

II група.Електричні струми високої напруги (дарсонвалізація).

III група.Електричні та магнітні поля (індуктотермія, УВЧ-терапія,
мікрохвильова терапія, магнітотерапія).

IV група.Світло (інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове і монохроматич­
не випромінювання).

V група.Механічні коливання (інфразвук, ультразвук).

VI група.Штучне повітряне середовище (аероіони, гідроаероіони, аеро­
золі, електроаерозолі).

VII група.Змінний атмосферний тиск (баротерапія).

VIII група.Радіоактивні чинники (радонова вода, альфа-аплікатори).

IX група.Водолікувальні чинники (гідротерапія, бальнеотерапія).

X група.Теплолікувальні чинники (пелоїди, глина, пісок, парафін,
озокерит).

3.3.3. Характеристика лікувальних фізичних чинників

І група. Електричні струми низької напруги.До цієї групи відносять гальванізацію і медикаментозний електрофорез, імпульсні струми постійного та змінного напрямку.

Гальванізація — лікування постійним струмом низької напруги і невеликої сили. Він викликає спрямоване переміщення позитивно і негативно зарядже­них іонів у тканинах і рідинах між двома електродами, накладеними на тіло па­цієнта. Це змінює фізико-хімічні властивості клітин, підвищує їх проникність, місцевий крово- і лімфообіг, ресорбційну здатність тканин, стимулює обмінно-трофічні процеси, секреторну функцію залоз, діє болезаспокійливо.

Медикаментозний електрофорез — введення через шкіру ліків за допомо­гою гальванізації. Якщо під електрод помістити розчин ліків, то вони проника-

ють у товщу шкіри і утворюється депо, з якого ліки будуть повільно, поступо­во розноситися лімфою і кров'ю. За допомогою цього методу можна вводити антибіотики, ферменти, вітаміни, вакцини тощо. При медикаментозному елек­трофорезі поєднується дія постійного струму та лікувальної речовини.

Показання до застосування гальванізації і медикаментозного елек­трофорезу: травми і захворювання периферичної нервової системи, неврози; захворювання шлунково-кишкового тракту з порушеннями моторної і секре­торної функцій; гіпертонічна хвороба (І і II стадії") тощо.

Протипоказання: гострі гнійні запальні захворювання, гіперто­нічна хвороба III стадії, недостатність кровообігу вище ІІ-А ступеня, пошкод­ження та хвороби шкіри у місцях накладання електродів та у разі якщо хворий не переносить певних ліків.

Імпульсні струми низької напруги та низької частоти діють на організм у вигляді окремих поштовхів-імпульсів різної форми, тривалості і частоти, що проходять через шкіру і глибоко проникають у тканини. Вони сильно подраз­нюють нервово-м'язовий апарат, викликаючи скорочення м'язів, виявляють антиспастичну, болезаспокійливу, гангліоблокуючу дію і розширюють судини, стимулюють трофічну функцію вегетативної нервової системи. При цьому ім­пульсні методики електролікування діють при мінімальному навантаженні на організм, їх можна спрямовувати на певний орган або систему. Кожна з них має специфічну лікувальну дію. Наводимо ті з них, що найчастіше застосову­ють у фізичній реабілітації.

Електростимуляція — метод підсилення діяльності органів і систем орга­нізму, при якому штучний електросигнал подразнює їх замість природного нервового імпульсу і стимулює їх діяльність. Найбільше розповсюдження во­на отримала як метод електрогімнастики посмугованих м'язів з метою під­тримки їх скорочувальної здатності та сили; попередження атрофії та віднов­лення функції м'язів, підвищення їх функціонального стану, в тому числі і у спортсменів.

Показання до застосування електростимуляції: гіподинамія, м'язові атрофії після травм і захворювань нервової системи та опорно-рухового апа­рату, атонія непосмугованих м'язів внутрішніх органів. Протипоказан­ії я : переломи до їх консолідації, тромбофлебіти, спастичні стани м'язів, ки­шок; шов нерва, судини, сухожилка протягом місяця після операції, вагітність.

Діадинамотерапія — метод лікування за допомогою постійних напівсину-соїдальних струмів частотою 50 та 100 Гц за 1 с Застосовують їх як окремо, так і в різних поєднаннях. Основний ефект діадинамічних струмів (струми Бернара) — знеболюючий. Разом з тим вони підвищують лабільність нервово-м'язового апарату, діють протиспастично, розширюють судини, сприяють по­кращанню лімфо- і кровообігу, обмінних процесів, розм'якшенню рубцевої тканини, прискоренню регенерації.

Показання до застосування діадинамічних струмів: больовий син­дром і порушення кровообігу та трофіки, захворювання периферичної нерво­вої системи, суглобів і хребта; свіжі травматичні пошкодження м'яких тканин;

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

лікування м'язових контрактур і келоїдних рубців, розладів периферичного кровообігу, дискінезії шлунка, жовчевивідних шляхів, кишечнику та ін.

Протипоказання: наявність гнійної інфекції, крововиливи, тром­бофлебіти, нирково- і жовчнокам'яна хвороба.

Лмпліпульсотерапія — застосування змінних синусоїдальних модульова­них струмів (CMC), висока частота яких (5000 Гц) модулюється коливаннями низької частоти (від 10 до 150 Гц). Відрізняючись від струмів низької частоти, що збуджують нервово-м'язову і судинну системи, струми високої частоти внаслідок малої протидії шкіри глибоко проникають у тканини. Вони мають знеболюючу, протинабрякову, протизапальну властивість, покращують функ­ціональний стан нервово-м'язового апарату. Комбінуючи модуляції частоти, тривалість посилання струму та паузи, одержують чотири режими, кожен з яких має свої особливості і переваги у дії на організм.

Показання і протипоказання:в основному, аналогічні тим, що мають діадинамічні струми. Однак вона краще переноситься хворими, бо не викликає подразнення шкіри і неприємних відчуттів під електродами та ін­ших побічних явищ, дає невелике навантаження на серцево-судинну систему, що дозволяє широко використовувати її у лікуванні дітей.

Електросон — це стан, близький до фізіологічного, який виникає під дією постійного імпульсного струму низької частоти і малої сили на головний мо­зок. Він викликає охоронне гальмування у корі і підкоркостовбурових структу­рах головного мозку, позитивно впливає на функції вищої нервової діяльності; нормалізує роботу внутрішніх органів І систем; поліпшує самопочуття і нас­трій, знімає нервову напругу і втому, заспокоює; сприяє підвищенню нервово-психічної і фізичної працездатності. Тому електросон можна застосовувати практично в усіх галузях медицини.

Протипоказання: захворювання ока, шкіри обличчя; гострий пе­ріод інфаркту міокарда, інсульту, істерія.

II група. Електричні струми високої напруги:дарсонвалізація.
Дарсонвалізація — метод лікування змінним високочастотним імпульсним

струмом високої напруги і малої сили. Застосовують її переважно місцево. Струм, діючи на рецептори шкіри і слизових оболонок, інтенсивно впливає на вегетативну нервову систему, розширює периферичні судини, стимулює трофі­ку тканин; зменшує спазми непосмугованої мускулатури, сфінктерів; викликає болезаспокійливий, протизапальний, протисвербіжний ефект.

Показання до місцевої дарсонвалізації: варікозне розширення вен го­мілок і гемороїдальних вен, трофічні виразки, опіки, відмороження, свербіж шкіри, випадіння волосся, псоріаз, екзема, біль у ділянці серця, мігрень.

Протипоказання: кровотеча, істерія, стан після інфаркту протя­гом шести місяців.

III група. Електричні та магнітні поля:постійне електричне поле висо­
кої напруги, постійне магнітне поле низької частоти, змінне магнітне поле ви­
сокої частоти, змінне електричне поле ультрависокої частоти, електричне поле
надвисокої частоти.

Індуктотермія — дія на організм змінного магнітного поля високої часто­ти, внаслідок чого у тканинах виникають індуктивні (наведені) вихрові стру­ми, енергія яких переходить у тепло. Вона проникає на глибину 5-8 см і викли­кає гіперемію; покращує трофіку, процеси розсмоктування, регенерації та загоєння, терморегуляцію; знижує збудливість нервової системи, м'язовий то­нус; діє болезаспокійливо, протизапально, антиспастично на сфінктери, ки­шечник, бронхи, судини, жовчні шляхи.

Показання до індуктотермії: підгострі та хронічні запальні захворю­вання внутрішніх органів, суглобів, хребта, сечостатевої системи, периферич­ної нервової системи з больовим синдромом; свіжі переломи трубчастих кіс­ток; захворювання носа, горла, гіпертонус м'язів.

Протипоказання: гнійні процеси, порушення термічної чутливос­ті, гарячкові стани, туберкульоз легенів, вагітність.

УВЧ-терапія — метод лікування змінним електричним полем ультрависо­кої частоти. Воно має велику проникливу здатність і поглинається, у першу чергу, підшкірною клітковиною, нервовою, кістковою, жировою тканинами, сухожилками, зв'язками, що мають діелектричні властивості. Тому електричне поле УВЧ викликає в цих тканинах найбільший тепловий ефект порівняно з тканинами, що добре проводять електричний струм. Дія цього струму, як і усіх високочастотних струмів, що використовуються в електролікуванні, не обме­жується теплоутворенням, а супроводжується осциляторним (коливальним) ефектом, що обумовлений змінами у коливанні частинок та молекул тканин. Ця нетеплова дія викликає своєрідні фізико-хімічні процеси у клітинній та мо­лекулярній структурі тканин, що змінюють збудливість і провідність нервових клітин, активність обмінно-відновних функцій тканин та ін.

УВЧ-терапія має виразну дію на запальні процеси: зменшує набряки та ек­судацію, знижує життєдіяльність бактерій і їх токсичні властивості, підвищує активність та інтенсивність фагоцитозу, стимулює функції ретикулоендотелі-альної системи, посилює процеси утворення захисного бар'єру з елементів сполучної тканини, який відокремлює запальне вогнище від здорових тканин. Вона діє антиспастично на непосмуговану мускулатуру шлунково-кишкового тракту, бронхів і бронхіол; підсилює кровообіг, знижує артеріальний тиск.

Показання до УВЧ-терапії: гострі запальні процеси в органах і сис­темах, гнійні запальні захворювання; травми спинного мозку та периферичних нервів; радикуліт, невралгія, енцефаліт, поліомієліт, бронхіт, пневмонія, брон­хіальна астма, бронхоектатична хвороба, виразкова хвороба шлунка і дванад­цятипалої кишки, холецистит, панкреатит; міозит у періоді підгострого та хронічного перебігу, облітеруючий ендартеріїт та ін.

Протипоказання: системні захворювання крові, гіпотонія, стено­кардія, аневризма аорти, вагітність.

НВЧ-терапія, або мікрохвильова терапія — метод лікування електромаг­нітним полем надвисокої частоти. Застосовують сантиметрові мікрохвилі (СМХ) та дециметрові мікрохвилі (ДМХ), а останнім часом — міліметрового діапазону (ММХ). Перші проникають у тканини на глибину 5-6 см, другі — на7-9см (рис. 3.19).