Р о за і л 3. Фізична реабілітація
% 100
Рис. 3.21.Спектральна ,0
залежність найважливіших біологічних ефектів ультрафіолетового опромінювання:
1 — кон'юнктивіт; 2 — бакте- 20
рицидний ефект; З — анти рахітичний ефект; 4 — еритема;
5 — канцерогенний ефект; 240 280 320 360 X, нм
6 — утворення пігменту
(їа В. С Улашнком, 1994) |________________________________________________________
ють регенерації епітелію і утворенню сполучної тканини, змінюють проникність капілярів І клітинних мембран, утворюють біологічно активні речовини, впливають на нервову і ендокринну системи.
Характерним проявом ультрафіолетового опромінення (УФО) є виникнення ерітеми (почервоніння) шкіри, інтенсивність і тривалість якої буде залежати від довжини хвилі, дози, часу, розміру і локалізації ділянки опромінювання, віку, загального стану людини, пори року. Ультрафіолетова ерітема виникає через 2-8 год після середньохвильового опромінювання і відповідає асептичному запаленню шкіри: вона має чіткі межі, рівномірне забарвлення насичено-червоного кольору, супроводжується незначним набряком, болючістю, підвищенням температури. Процес досягає свого максимуму на другу добу, після чого поступово зменшується і на 7-9-й день зникає, залишаючи пігментацію шкіри — загар.
Формування ерітемної реакції шкіри супроводжується складними біологічними процесами: усуненням або зменшенням підвищеної чутливості організму (десенсибілізація), підвищенням активності гормонів і вітамінів, посиленням фагоцитуючої активності клітин, мобілізацією захисних функцій шкіри. Тому у лікуванні використовують місцеве опромінення в ерітемних дозах як при захворюваннях внутрішніх органів, шкіри, нервів, опорно-рухового апарату, так і при хірургічних хворобах. Протипоказаний цей метод при схильності до кровотеч, гіпертиреозі, червоному вовчаку, захворюваннях крові, активному туберкульозі легень, хворобі Аддісона.
УФО широко застосовується в суберітемних дозах, тобто таких, що не викликають шкірної ерітеми. Проводиться загальне опромінення з поступово зростаючими суберітемними дозами для підтримання нормальної життєдіяльності організму, корекції недостатності сонячного опромінення, загартовування, дезінфекції.
Показання до загального УФО в суберітемних дозах: профілактика сонячної недостатності та зумовлений нею гіпо- або авітаміноз D у дітей, ва-
гітних і дорослих; підвищення загальної опірності організму до різних інфекцій, лікування рахіту; захворювання легень, шлунково-кишкового тракту, обміну речовин, опорно-рухового апарату; загальне оздоровлення і загартовування.
Протипоказання: активна форма туберкульозу легень, нирок, гіпертиреоз, дерматит, натуральна віспа, недостатність кровообігу ІІ-Ш ступеня, гіпертонічна хвороба III стадії, захворювання нервової системи з виснаженням.
Геліотерапія — використання сонячного випромінювання з метою лікування і профілактики. Сонце випромінює всі названі промені, що досягають Землі у такому співвідношенні: інфрачервоних і видимих променів близько 99 % і приблизно 1 % — ультрафіолетових. Інтенсивність сонячної радіації найбільша під час найвищого стояння сонця над горизонтом —- у полудень. На людину діє сонячна радіація, яка виходить безпосередньо від сонця (пряма радіація), від небосхилу (розсіяна радіація) і від поверхні різних предметів (відбита радіація). Це означає, що лікувальний чи оздоровчий ефект настає не тільки коли людина лежить на сонці, а й під тентом, у затемнених місцях.
Енергія сонячних променів діє на людину двома шляхами: через очі і через шкіру. Процеси, що виникають в організмі, є наслідком сумарної дії видимих, інфрачервоних і ультрафіолетових променів. Місцева реакція виявляється у послідовному розвитку гіперемії шкіри, що викликана тепловими променями, І ультрафіолетової ерітеми. На 4-5-й день після закінчення реакції шкіра починає злущуватись, епідерміс потовщуватися, з'являється загар, що є наслідком нагромадження у шкірі пігменту меланіну. Цей пігмент має захисну функцію: гранули меланіну поглинають видиме і коротке інфрачервоне проміння, попереджаючи перегрівання глибоких тканин організму.
Одночасно на місці опромінення утворюється значна кількість біологічно активних речовин (гістамін, ацетилхолін та ін.), подразнюються численні рецептори шкіри, які є пусковими механізмами складних гуморальних і рефлекторних реакцій. Це призводить до зміни обмінних процесів, діяльності практично усіх систем організму.
Особливо чутлива до сонячної радіації нервова система. Під дією видимих променів і аферентної імпульсації від шкірних рецепторів підвищується збудливість ЦНС, підсилюється тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи і нейрогуморальна функція гіпофізарно-адреналової системи, імунологічна реактивність організму.
Однак надмірне захоплення сонячним опроміненням буде призводити до неіативних наслідків: зниження імунітету, загострення хронічних запальних процесів, стимулювання розвитку пухлин; викликати деякі хвороби шкіри, опіки, сонячний удар. Тому геліотерапію дозують і проводять у вигляді загальних і місцевих сонячно-повітряних ванн.
Дозуються сонячно-повітряні ванни в калоріях і біодозах або за тривалістю процедури у хвилинах. Останній метод простити, але ним можна користуватися, тому що він базується на точному калоражному методі, згідно з яким вихідна лікувальна доза дорівнює 5 калоріям на 1 см2 або 210 кДж-м-2. Для більшості території України інтенсивність сонячного випромінювання дорівнює практично 1 калорії на 1 см2-хв_1. Згідно з цим початковий час загального опромінення — 5
Фізична реабілітація
Розділ 3. Фізична реабілітація
хв: по 2 хв ЗО с на передню і задню поверхню тіла. Потім щодень додають по 5 хв і доводять до 1 год. Тривалість сонячно-повітряної ванни у дітей спочатку 2—3 хв, а потім поступово — на 2—3 хв збільшується до досягнення 30-50 хв.
При ознаках передозування сонячного опромінення, що виявляються у вигляді загальної слабкості, головного болю, серцебиття, безсоння, втрати апетиту, яскравого почервоніння і болючості шкіри, підвищення температури тіла, сонячно-повітряні ванни відміняють.
Показана геліотерапія всім здоровим людям і у першу чергу особам, які працюють або живуть в умовах тривалої відсутності сонячного світла, а також при більшості захворювань.
Протипоказаня: гостра стадія і період загострення захворювання, виснаження, кровотеча, наявність пухлини, захворювання крові, фотодерма-тоз, тиреотоксикоз, органічні ураження ЦНС.
Монохроматичне (когерентне) випромінювання. Його джерелом є оптичні квантові генератори або лазери. Вони відрізняються від інших видів штучного випромінювання тим, що мають одну постійну довжину хвилі (монохроматич-ність), частотні характеристики, що збігаються (когерентність). Ці властивості лазера дають можливість отримати випромінювання високої інтенсивності, енергію величезної потужності, пучок світла виключної націленості. У фізіотерапії застосовуються низькоенергетичні гелій-неонові лазери. Випромінювання пожвавлює процеси мікроциркуляції, обмін у тканинах, справляє судин-норозширюючу дію і має протибольову і протизапальну властивість. Воно стимулює процеси регенерації при переломах кісток, пошкодженнях нерва, шкіри, слизових оболонках.
Показання до застосування лазерного випромінювання: больовий синдром при ортопедичних захворюваннях, захворювання периферичної нервової системи, переломи кісток, виразки і рани, що мляво загоюються, опіки.
Протипоказання: загальні.
V група. Механічні коливання: інфразвук, ультразвук. Це звукові хвилі дуже низької частоти (менше 16 Гц) — інфразвук і занадто високої частоти (більше 20 000 Гц) — ультразвук, які є результатом коливань пружного середовища і не сприймаються людським вухом. Інфразвук застосовують у вигляді апаратного вібраційного масажу.
Ультразвук проникає у тканини на глибину 4-6 см і поглинається ними. Фізіологічна дія ультразвуку базується на механічному і тепловому чинниках і на спричинених ними змінах. У місці застосування розширюються судини, посилюється крово- і лімфообіг, окисно-відновні процеси, зменшуються набряки, прискорюється регенерація, виникає знеболюючий і протизапальний ефект. Ультразвук підвищує проникність шкіри, клітинних і тканинних мембран і ця властивість дала змогу вводити за його допомогою ліки — ультрафонофорез.
Показання до лікування ультразвуком: дегенеративно-дистрофічні і запальні захворювання суглобів і хребта, травми опорно-рухового апарату; захворювання периферичної нервової системи, рубці та спайки поверхневих і глибоких тканин; хронічні захворювання легень, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, дискінезії кишок і жовчних шляхів та ін.
Протипоказання: гострі інфекційні захворювання, різко виражений невроз і атеросклероз, порушення мозкового кровообігу, захворювання крові та схильність до кровотечі, вагітність.
Група VI. Штучне повітряне середовище. До цієї групи належать аеро-іони, гідроаероіони, аерозолі та електроаерозолі.
Аероіони — це частки молекул атмосферного повітря, що несуть різний електричний заряд: позитивний або негативний. Вони є постійно діючим чинником зовнішнього середовища. Над поверхнею Землі у кожному 1 см3 повітря їх приблизно 1500, з яких близько 750 позитивних і 650 негативних аеро-іонів. На людину сприятливо впливають негативні аероіони.
Джерелом аероіонів є короткохвильова частина ультрафіолетових і космічних променів, розряди блискавки, радіоактивні випромінювання грунту. Кількість аероіонів і їх співвідношення змінюються залежно від пори року і доби, метеорологічних і геофізичних чинників, чистоти повітря. Особливо багато їх на схилах гір і у долинах, біля водоспаду, на березі моря. Тому ці місцевості використовують для відпочинку і санаторно-курортного лікування.
Гідроаероіони утворюються при контакті аероіонів з молекулами води, внаслідок чого виникають у повітрі негативні іони.
Штучні апарати аероіонотерапії здатні змінювати співвідношення і концентрацію іонів у повітрі у десятки і сотні разів порівняно з природним вмістом. Джерелом іонізації повітря є постійне електричне поле високої напруги (франклінізація), радіоактивні випромінювання, розпилена вода. Гідро- і аероіонізатори утворюють від 150 тис. до 5-6 млн негативних аероіонів в 1 см3 повітря.
Аероіони діють на людину переважно через дихальні шляхи і шкіру. Подразнюючи численні рецептори шкіри, бронхо-легеневого апарату, слизових оболонок вони викликають складну нервово-рефлекторну реакцію. Під дією негативних аероіонів збільшується кількість поглинутого кисню і виділеного оксиду вуглецю, активізуються окисно-відновні процеси, знижується швидкість осідання еритроцитів, згортання крові, нормалізується вміст форменних елементів крові. Загальний стан покращується, підвищується апетит, поглиблюється сон, знижується підвищений артеріальний тиск, зменшується фізична і розумова втома, підвищується фізична працездатність.
Позитивні аероіони сповільнюють перебіг окисно-відновних процесів у тканинах.
Показання до застосування гідроіонотерапії: гострі і хронічні запалення дихальних шляхів, бронхіальна астма і гіпертонічна хвороба І і II стадії, функціональні розлади ЦНС, опіки, трофічні виразки, рани.
Протипоказання: тяжка форма бронхіальної астми, емфізема легень, коронарна недостатність, активний туберкульоз легень, загальне виснаження.
Аерозоль (повітряний розчин) — це розпилені у повітрі дуже дрібні рідкі або тверді частини. У вигляді аерозолю в організм методом інгаляції можуть вводитись ліки, олії, настої, відвари. Для підвищення ефективності лікування аерозолями застосовують електроаерозольтералію, при якій на організм додатково діє електричний заряд. Таким чином, механізм дії аерозолів та електро-
Фізична реабілітація
Розділ 3. Фізична реабілітація
аерозолів зводиться до трьох основних чинників: фармакологічна властивість ліків, електричний заряд і температура аерозолів. Вони діють на слизові оболонки носоглотки і повітроносних шляхів, підвищують активність миготливого епітелію, рівень оксигемоглобіну у крові, потужність вдиху і видиху; знижують підвищений артеріальний тиск; подразнюють інтерорецептори бронхоле-геневої системи, впливаючи рефлекторно на органи і системи організму.
Показання до аерозольтерапії: гострі і хронічні запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, бронхів і легень, бронхоспазм при бронхіальній астмі; гіпертонічна хвороба І і II ступеня; професійні захворювання бронхів і легень, туберкульоз легенів, ожиріння та ін.
Останнім часом інтенсивно розвивається ще один напрям у аерозольтерапії — спелеотерапія — тобто метод лікування тривалим перебуванням в умовах мікроклімату карстових печер, соляних копалень і шахт, який характеризується насиченням солями натрію або калію, постійною температурою і тиском повітря, газового та іонного складу, підвищеним змістом і перевагою негативних іонів, чистотою повітря і відсутністю алергенів. Таке природне місце в Україні є у Закарпатті в Солотвино, де функціонує спелеолікарня, що використовує соляні копальні для лікування хворих на бронхіальну астму. Цей метод лікування проводиться нині й у загальних лікарнях і поліклініках у кабінетах штучної спелеотерапії (штучного мікроклімату), основу лікування в них становить аерозоль хлористого натрію, що розпилюють у приміщенні з постійною температурою і вологістю.
Група VTI. Змінний атмосферний тиск— застосування з метою лікування перемінно підвищеного і зниженого атмосферного тиску за допомогою спеціального апарата барокамери. Застосовується переважно місцева баротерапія на ногу чи руку, яку вміщують у герметичну барокамеру Кравченка. Перепади тиску відтворюють ефект вакуумного масажу і призводять до змін у периферичному кровообігу, диханні шкіри і обміні. Якщо у камеру додати кисень, то під час компресії буде покращуватись оксигенація крові і тканин (метод гіпер-барооксигенотерапії).
Показання до баротерапії: облітеруючі захворювання кінцівок, хвороба Рейно.
Протипоказання: варикозне розширення вен і трофічні виразки, тромбофлебіт, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба.
Група VIII. Радіоактивні чинники:радонова вода і альфа-аплікатори.
Радонова вода застосовується переважно у вигляді ванн. Головним діючим компонентом води є радіоактивний радон і продукти його розпаду, що проникають в організм через шкіру, слизові, дихальні шляхи. Під "їх впливом підсилюються окисно-відновні процеси, обмін речовин, стимулюється діяльність ендокринної системи; нормалізуються функції центральної нервової і серцево-судинної системи; проявляється болезаспокійлива дія при захворюваннях суглобів, м'язів, периферичних нервів.
Показання до застосування радонової води: артрити неспецифічного походження; захворювання серцево-судинної і нервової систем, шлунково-кишкового тракту; цукровий діабет, тиреотоксикоз на початкових стадіях, подагра.
Протипоказання: вагітність, наявність пухлин, гнійні процеси, захворювання крові, епілепсія.
Група IX. Водолікувальні чинники:прісна вода (гідротерапія), природні та штучно виготовлені мінеральні води (бальнеотерапія).
Водолікувальні чинники діють на організм шляхом температурних, механічних і хімічних подразнень. Співвідношення їх у різних методах водолікування можна цілеспрямовано змінювати і тим самим створювати бажані відповідні реакції тканин, органів і систем організму.
Залежно від температури води водолікувальні процедури поділяють на: холодні — нижче 20 °С, прохолодні — 20-33 °С, індиферентні — 34-36 °С, теплі — 37-39 °С, гарячі — вище 40 °С. Вода легко передає організму тепло і швидко відбирає його, рефлекторно змінюючи просвіт судин. При цьому ефект виявляється як у ділянці його застосування, так і в органах, що Інервуються тими самими сегментами спинного мозку, що й шкіра. Наприклад, зігрівання поперекової ділянки викликає розширення судин нирок, а охолодження шкіри грудей — звуження судин легенів.
Холодна чи тепла вода викликає суттєве переміщення і перерозподіл крові в організмі, основою яких є рефлекторні реакції з боку судин шкіри і внутрішніх органів, що реагують протилежно: якщо судини шкіри звужуються, то судини внутрішніх органів розширюються І навпаки. Винятком з цього правила є судини нирок і мозку, які реагують незалежно від судин шкіри.
Вода змінює температуру шкіри і внутрішню температуру тіла, процеси терморегуляції І обміну речовин, діяльність судинної, дихальної, ендокринної, м'язової систем. Термічний чинник формує якісно різну нервову аферентну ім-пульсацію, що діє на збудливість ЦНС: теплові процедури підвищують процеси гальмування, холодні — процеси збудження.
Холодні процедури викликають фазні зміни судин. У першій фазі судини шкіри рефлекторно звужуються, кров переміщується до внутрішніх органів, шкіра стає блідою і холодною, виникає місцеве недокрів'я. Приблизно через хвилину настає друга фаза — активна гіперемія: на подразненій ділянці судини розширюються, шкіра набуває рожево-червоного забарвлення, стає теплою. І, насамкінець, при довготривалій дії холоду, до якої не треба доводити, настає третя фаза — пасивна гіперемія: капіляри та дрібні вени залишаються розширеними, а артеріоли звужуються. Швидкість кровотоку зменшується, настає венозний застій, шкіра набуває багряно-червоного, синюшного забарвлення, стає холодною на дотик.
При правильному застосуванні холодні процедури справляють тонізуючу дію, підвищують збудливість нервової системи, м'язів, сприяють обміну речовин і газообміну, сповільнюють частоту серцевих скорочень, частоту і глибину дихання, підвищують, а потім знижують артеріальний тиск. Холодні процедури загартовують людину, сповільнюють розвиток запальних процесів. Разом з цим при неправильному їх застосуванні порушується функціональний стан організму, його працездатність і стійкість до захворювань. Якщо під час процедури шкіра стає блідою і холодною, з 'являється ціаноз губ, кистей, тремтіння
Фізична реабілітація
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 1316;