Образотворче мистецтво

Велике значення для мистецького життя мала діяльність творчих об'єднань митців За­хідної і Наддніпрянської України, зокрема Товариства південноросійських художниківв Одесі, Товариства харківських художників, Товариства прихильників української літера­тури, науки і штукиу Львові. Ці та інші творчі об'єднання виступали організаторами мис­тецького руху в Україні. Так, у 1905 р. Това­риство прихильників української літератури, науки і штуки, очолюване І. Трушем та І. Фран­ком, влаштувало у Львові першу Всеукраїнську мистецьку виставку, яка сприяла єднанню за­хідноукраїнських і наддніпрянських митців.

В західноукраїнських землях збагатили укра­їнське мистецтво творами великої сили і висо­кої естетичної вартості визначні живописці І. Труш, Ю. Панькевич, О. Новаківський, Й. Курилас, А. Монастирський, О. Кульчицька та інші. Засновником цілої школи монументалістів вва­жається галичанин М. Бойчук. Основополож­ником нової української графіки був Г. Нарбут. В Наддніпрянщині національне мистецтво творчо розвивали С. Васильківський, М. Пимоненко, О. Мурашко, Ф. Кричевський, Г. Світлицький та інші. В цілому в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до тво­рення нового, "великого стилю", до монументалізації, філософського поглиблення й поети­зації образів, все більшу роль починають відігравати символ і метафора.

Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму. Серед них виділяються Т. Гаврилко, автор погруддя Т. Шевченка; М. Паращук, якому належать скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, С. Людкевича, а також пам'ятник А. Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А. Попелем; П. Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер'єру Львівського оперного театру.

Промисловий розвиток та посилення про­цесів урбанізації, пожвавлення суспільно-полі­тичного та культурного життя викликали бурхливий розвиток архітектури, широк будівництво. В Києві, Львові, Харкові, Одесі, Катеринославі та інших містах і будівлі фабрик і заводів, вокзали й станції, банки і біржі, театри, музеї, бібліотеки, навчальні заклади тощо.

Чималий внесок в українську архітектуру зробили архітектори О. Кобелсв, О.Вербицький, П.Альошин, В. Риков, В.Осьмак, О.Бекетов, М. Верьовкін, В. Кричевський, О. Сосновськтй,Л. Левинський, А. Захаревич, В. Нагірний та інші.

В архітектурі поч. XX ст. швидко поширюється новий стиль - модернізм, пов’язанийз використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним - неокласицизм (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). На основі використання традицій українського народного зодчества, зокрема дерев'яного, формується національний стиль в архітектурі. На цій ниві творить львівський будівничий В. Нагірний, автор численних церков у Галичині. Кращими витворами у національному українському стилі вважаються Полтавського земства (1901-1908 рр.), спроектований В. Кричевським, будинок с товариства "Дністер", побудований 1905 р. у Львові за проектом І. Левинського та іншихархітекторів.