Український військовий рух у 1917 р. С. Петлюра.

У перших документах Центральної Ради питання про збройні сили не порушувались. Найбільш активну діяльність серед українських партій в армії проводили угрупування самостійного напрямку. Провідну роль у цій справі відігравав Микола Міхновський. Разом із своїми однодумцями – капітаном артилерії Ю.Ганом, підполковником В.Павленко, В.Отамановським і В.Євтимовичем – вирішив розпочати роботу, спрямовану на організацію українського війська.6 березня М.Міхновський скликав перше українське підготовче віче Київського гарнізону, в якому взяли участь 211 осіб. Воно ухвалило розпочати створення регулярної національної армії. 9 березня відбулись перші збори солдатів та офіцерів Київського гарнізону. Вони вирішили надіслати Тимчасовому уряду звернення з вимогою визнання за ними права іменуватися “Організаційним комітетом для формування українського війська”. 12 березня бюро створило Військовий комітет із депутатів від солдатів і офіцерів. Військова нарада, що відбулась 16 березня, вирішила заснувати у Києві українську військову організацію – Український Військовий клуб імені гетьмана П.Полуботка, а також приступити до формування національної армії.У березні - квітні 1917р. рух за створення українських частин поступово починає охоплювати і діючу армію. На даному етапі він носив здебільш стихійний характер. 5 травня 1917 року проходить Перший український військовий з’їзд, що розглядає шляхи подальшого державного і військового будівництва.Вкрай важливим моментом роботи з’їзду було створення керівного органу - Український генеральний військовий комітет (УГВК). В ухвалі з’їзду “про українське народне військо і Український генеральний військовий комітет” було висунуто вимогу негайної “націоналізації” армії на національно-територіальному принципі”, а також потреба організації Української Армії.Зваживши на ситуацію, вона доручила УГВК розпочати підготовку до Другого військового з’їзду. У травні 1917 року, незважаючи на опір російського командування, було сформовано Український козачий полк імені гетьмана Б. Хмельницького чисельністю 3200 вояків, командиром якого призначено сотника Д. Путника-ГребенюкаНезважаючи на заборону О.Керенського, цей з’їзд все ж відкрився 5 червня 1917 року. У липні 1917р. наступає кульмінаційний момент загострення стосунків між автономістами та самостійниками. Визначальною подією цього періоду стало повстання полку імені гетьмана П.Полуботка. Особовий склад полку відмовляється відбувати на фронт доти, поки Центральна Рада і УГВК офіційно не визнають їх 2-м українським полком імені гетьмана П.Полуботка, а також закінчить свою роботу Другий український військовий з’їзд. У ніч з 4 на 5 липня, більша частина полуботківців розпочала виконання накресленого керівниками повстання плану. План передбачав захоплення всіх найважливіших пунктів Києва, передусім Печерської фортеці й Арсеналу, Київської Ради робітничих депутатів, штабу КВО, товарної станції, державної скарбниці, банку, головної команди міліції, мостів на Дніпрі, адміністративних будинків тощо. Їхнім наміром було примусити її взяти в свої руки всю повноту влади в Україні, від якої вона сама відмовлялась. Повстанці погодились скласти зброю на руки полку імені Б.Хмельницького, що й сталося 7 липня.

Поразка ж повстання у великій мірі зумовила поразку самостійницької течії. Командувач КВО віддав наказ про негайну відправку полуботківців на фронт. Серед відправлених був і М.Міхновський – найнебезпечніший. У липні 1917р. починався новий етап українізації війська, як санкціонований, дозволений російськими військовими властями.Верховний головнокомандувач генерал Л.Корнілов, призначений на цю посаду 19 липня 1917рприйшов до висновку про доцільність формування не лише військових частин, але й з’єднань за національною ознакою.Він підписав наказ про українізацію десяти дивізій. Передбачалося українізувати 34-й та 6-й армійські корпуси, перейменувавши їх в 1-й та 2-й українські, а також поповнити українцями ще чотири корпуси, які зазнали найбільших втрат.

Так розпочався другий, санкціонований Ставкою етап українізації армії. Найважливіше місце в українізації армії періоду літа 1917р. посідало формування 1-го Українського корпусу під командуванням генерала Скоропадського.

під час Першої світової війни, на початку 1916 року, С. Петлюра добровільно вступив на службу до Всеросійського Союзу Земств, де його громадська активність, авторитет і повага, що її мав Петлюра в солдатських масах висунули його до керівництва українським військовим рухом. У квітні 1917 року він виступив ініціатором та організатором проведення в Мінську українського з'їзду Західного фронту. З'їзд створив Українську фронтову раду, а її головою обрав С. Петлюру. А на Першому Всеукраїнському військовому з'їзді його було висунуто до президії з'їзду та обрано головою УГВК. Петлюра цілком включається у справу українізації війська, яка (попри неоднозначне ставлення до її суті) усім своїм ходом закладала основи формування національного війська. Усвідомлюючи недоліки українізованих частин та пере-ваги національних, він домагається пере-ходу до національно-територіального принципу комплектування та формування українських військових частин, а УГВК реально перебрав на себе функції штабу національних збройних сил.Після жовтневого більшовицького перевороту у Петрограді для зміцнення виконавчої влади 31 жовтня постановою Центральної Ради С. Петлюра офіційно призначається генеральним секретарем з військових справ, набувши статусу міністра.Впродовж короткого півторамісячного відтинку часу - листопада-грудня 1917 року, - незважаючи на спротив, саме завдяки зусиллям Петлюри, вдалося створити національні збройнi формування, які постали наприкiнці 1917 року як реальна військова сила. Чисельнiсть українських військ, що були на боці Центральної Ради, становила майже 400 тисяч осіб, з них 180 тисяч в українізованих частинах на фронті, 150 тисяч в тилових гарнізонах і 60 тисяч в загонах Вільного козацтва.Були створені вищі органи військового управління: Генеральний військовий секретаріат, Генеральний штаб, Все-українська військова рада і військові ради різних рівнів на місцях. Створення Українського фронту і призначення для нього відповідних начальників завершили процес формального підпорядкування частин колишньої російської армії на території України урядові УНР. Два військові округи - Київський 1 Одеський - також підпорядковувалися українській владі. Почали працювати українські військові школи для підготовки національних військових кадрів. Робиться спроба запровадження військових статутів.
У ніч з 29 на 30 листопада 1917 року виключно за ініціативою і під керівництвом Петлюри у Києві була блискуче проведена акція повного роззброєння десятитисячного збільшовиченого вояцтва і арешту більшовицьких ватажків.

92. Українізація військових частин російської армії в 1917 р. П. Скоропадський.

6 березня група офіцерів і військових урядовців, що належали до «Братства самостійників», зібрала в Києві підготовче віче тамтешнього гарнізону. Очолював цю ініціативну групу Микола Міхновський. 9 березня збори оголосили про створення Установчої військової ради, а вже через два дні майже тисяча вояків сформувала український охочекомоннийполк.16 березня постав Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка, завданням якого було «згуртування всіх вояків-українців до негайної організації національної армії». Безпосередньою організацією наших частин зайнявся Український військовий комітет на чолі з полковником Глинським.Командування Київського військового округу ідею створення українського полку в складі російської армії категорично відкинуло. Зрозумівши, що безпосередньо нічого домогтися не вдасться, полуботківці пішли ва-банк, обравши стратегію доконаних фактів, таким чином змушуючи російське командування визнати формування українських частин. 18 квітня 1917 року члени клубу Полуботка оголосили про створення із солдатів-добровольців київського етапного пункту 1-го Українського козачого полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Полуботківцям вдалося привернути на свій бік командувача Київського гарнізону генерала Миколу Ходоровича, а 20 квітня 1917-го Ставка Верховного Головнокомандування дала дозвіл штабу Київського військового округу на формування окремої української частини.Однак ініціативу самостійників було вибито під час проведення І Всеукраїнського військового з'їзду (5–8 травня 1917 року), на якому головою Українського генерального військового комітету (УГВК), керівного органу, відповідального за українізацію в російській армії, замість упливового серед українських військових колах поручика Миколи Міхновського обрали маловідомого на той час соціал-демократа Симона Петлюру, протеже очільників ЦР.Незважаючи на це, натхнені першими успіхами самостійники заходилися формувати наступну військову частину – полк імені гетьмана Полуботка. У своїх українізаторських планах полуботківці відверто сподівалися на підтримку Центральної Ради як головного національного представницького органу, у складі якого працювали також члени УГВК. Однак соціалістичні партії ЦР у військовому питанні дотримувалися кардинально іншої думки. Коли командування Київського військового округу рішуче відмовило у створенні другого українського полку, Центральна Рада пристала саме на його бік. Протистояння полуботківців із владою закінчилося їхнім виступом 4–5 липня 1917 року, який рішуче придушили російські урядові війська за прихильного нейтралітету ЦР.Просто під завісу згаданого виступу новобранці на київському пересильному пункті зажадали визнати їх третім українським полком імені Грушевського. Щоб не загострювати ситуації, ЦР негайно зробила це, після чого відправила його на фронт. Туди ж один за одним вирушили частини імені Богдана Хмельницького й імені гетьмана Полуботка, а за ними й більшість членів військового клубу Полуботка. У полках, де переважали українці, останні швидко опановували ради і наполягали на визнанні їхніх частин українськими. До певного часу такі вимоги мали декларативний характер. Та все змінилося в травні 1917 року, коли в Києві зібрався І Всеукраїнський військовий з'їзд, на який приїхали близько 700 делегатів від майже мільйона солдатів та офіцерів-українців.

Під тиском резолюцій з'їзду військовий міністр Тимчасового уряду Кєрєнскій погодився провести українізацію трьох корпусів російської армії: 6-го, 17-го та 41-го. Вони були обрані не випадково – саме в цих корпусах більшість особового складу становили росіяни. Однак згаданий процес відбувався навіть попри спротив Верховного командування. Компроміси згори доповнилися ініціативою знизу.До 6-го армійського корпусу стараннями голови корпусної ради Петра Трофименка почали масово надходити поповнення з України, туди ж за власним бажанням перевели наших українців-офіцерів. Українізації корпусу запекло чинили опір російські офіцери, зважаючи на давню історію цього з'єднання (наприклад, 62-м Суздальським полком, який був у складі 6-го корпусу, свого часу командував фельдмаршал Суворов). У результаті складних переговорів було прийнято рішення виділити з його складу офіцерські кадри для створення українського з'єднання, яке згодом перейменували у 2-й Січовий Запорізький корпус.На інших фронтах українізація відбувалася з перемінним успіхом. Траплялися випадки, коли командувачі російських корпусів і армій, росіяни за походженням, не перешкоджали, а, навпаки, сприяли зазначеному процесу.

На початку жовтня 34-й армійський корпус був значною мірою українізований. Він отримав нову назву — «Перший Український корпус». Комплектувався з добровольців, воїнів, офіцерів запасу та козаків із загонів «Вільного козацтва». Що стосується його чисельності, то, за різними даними, вона коливається в межах від 30 до 60 тисяч осіб. Перший Український корпус складався з 1-ї та 2-ї піших дивізій, по чотири полки в кожній та по одному легкогарматному полку на дивізію. Полки 1-ї дивізії дістали спеціальні назви: Київський полк імені гетьмана Богдана Хмельницького, Стародубський полк імені гетьмана Скоропадського, Полтавський полк імені гетьмана Сагайдачного та Чернігівський полк імені гетьмана Полуботка. Корпус отримав українські відзнаки. Командувачем корпусу був генерал-лейтенант Павло Петрович Скоропадський. На початку листопада 1917 року Перший Український корпус мав виступити на фронт, але в той час у Києві відбувся переворот, зумовлений подіями в Петрограді. 7 листопада 1917 р. було видано Третій Універсал, який проголошував утворення Української Народної Республіки. Центральна Рада потребувала реальної військової сили для захисту Києва.. Такою силою, здатною захистити УНР, тоді був лише Перший Український корпус.У Бердичеві відбулася зустріч Скоропадського, Петлюри та Володченка, на якій обговорювалося нагальне питання про вивід корпусу на фронт чи все ж на оборону Києва. було вирішено, що 104-та дивізія, разом із штабом, буде відправлена на фронт, а 153-тя дивізія — під Київ. В Козятин корпус прибув 1 (14) грудня 1917 р. Тільки тут комкор, отримав відповідну телеграму від Петлюри, в якій повідомлялося, що він перейшов під керівництво Українського Генерального Секретаріату і що на нього покладено всю оборону Правобережної України з підпорядкуванням йому всіх військових частин, українських і неукраїнських, на її території, а також про перехід під його командування 2-го Січового Запорозького корпусу. Завдяки активним діям Павла Скоропадського ще наприкінці листопада та на початку грудня 1917 року вдалося затримати та не допустити до Києва більшовицькі частини. 23 грудня 1917 р. Скоропадський зустрівся з Поршем та подав йому список усього необхідного для частин. Новий секретар з військових справ відповів відмовою, що й стало приводом для відставки Павла Петровича, який одразу ж написав рапорт про звільнення від обов'язків командуючого корпусом. Тимчасовим командувачем став генерал Гандзюк.