Національного характеру

У формуванні українського національного характеру одну з провід-

них ролей відіграють традиції та уклад української сім'ї.

Значна частина психологів сходиться на тому, що основну роль у

сім'ї відіграє мати з її передбачливістю, хазяйновитістю, з непомітною,

але постійною турботою про сім'ю. Вона втілює ніжність, сердечність,

теплоту. Б. Цимбалистий зазначає, що у спогадах українця мати постає

виразнішою, ніж батько. Важливе місце українській жінці відводиться в

суспільному житті. Україна для українця -- це мати, "ненька" [9]. Пова-

га до жінки, матері характерна для всіх народів-хліборобів. У зв'язку з

цим земля-годувальниця набуває у них рис матері, а мати -- рис землі.

За символ України в народній творчості часто править червона калина --

прекрасна, проте беззахисна і знедолена жінка.

Якщо в Західній Європі у вихованні дітей беруть однакову участь як

мати, так і батько, і це є показником патріархальності сім'ї, то в Україні

дітей виховує мати. Цей факт має істотні наслідки, оскільки норми пове-

дінки, мораль, ідеали, життєві настанови українців підпорядковані нор-

мам та ієрархії цінностей, типових для жінки, для її свідомості.

Переважання в суспільстві матріархального комплексу, у свою чергу,

призводить до того, що в соціальному мікросередовищі (насамперед у

сім'ї) панують свобода і рівноправність.

Проте верховенству матріархального комплексу властиві й негативні

риси. Так, любов дітей до матері, рівність усіх перед матір'ю, культ ма-

тері-землі, любов матері до дітей -- усі ці стосунки будуються більше на

емоційній, ніж на раціональній основі. У зв'язку з цим у такому типі

культури скоріш за все переважатиме емоційність і чуттєвість, а вольове

начало і раціональність стають другорядними.

Крім матріархальності, українській сім'ї притаманний індивідуалізм.

Традиційно українці не жили великими родинами. Син завжди прагнув

відокремитися від батька і вести господарство самостійно.

Поряд з любов'ю до волі для українців характерна любов до свого до-

му, свого шматка землі, яку відображено в народній творчості.

Безумовно, з часом й українська сім'я змінювалася: зменшувалась

кількість дітей, змінювалися спосіб життя й традиції, проте основні пси-

хологічні моменти збереглися в архетипах українського народу.

Оскільки нав'язане нашому народові виховання в дусі колективізму,

де суспільне переважало над особистим, а колективне -- над індивіду-

альним, зазнало невдачі, ми дедалі частіше звертаємося до наших вито-

ків, до традицій виховання в українській сім'ї і, враховуючи вимоги сьо-

годення, формуємо нові традиції виховання вільних громадян вільної

держави.

"Як виховний ідеал, -- зазначає В. Янів, -- ми маємо дати ідеал по-

вноцінної, творчої людини, індивідуальності з власним поглядом на світ,

із бажанням впливати на долі світу, з бажанням змагатися з іншими

людьми і вигравати в них, з внутрішньою необхідністю ставити собі за-

питання і шукати відповіді на них, або ставити перед собою завдання і

вирішувати їх, -- при цьому питання і завдання мають бути якомога

складнішими і важчими, щоб вони спонукали до щонайінтенсивнішої

праці" [52].

Цей ідеал відповідає українському ідеалові людини -- традиційному

індивідуалістичному ідеалові, що збігається з вірою в богоподібність

людини [52].

Тож яка вона, українська нація на зламі тисячоліть? Деякі романтич-

ні прихильники старовини хотіли б зафіксувати її на рівні задумливих

українських пісень, шароварів, вінків і язичеських обрядів, які, на відмі-

ну від християнських, називають народними. Дехто навіть пропонує по-

вернутися до язичества як до істинно народної української релігії. Без-

перечно, ці погляди і ці підходи надзвичайно утопічні й непродуктивні.

Можливо, ще рано говорити про сучасний український характер як про

щось усталене і завершене: надто довго його ламали, калічили, намага-

лися придушити чи навіть знищити. Втім, треба створити всі умови для

того, щоб світ дізнався про українців як про націю могутню, творчу,

працьовиту, інтелектуальну і миролюбну

Однією з найважливіших умов відродження нації є формування на-

ціональної ідеї, що є стрижнем і спрямовує розвиток.

Виходячи з досвіду інших країн, можна сказати, що без національної

ідеї неможливо формувати нову державу. Так, США, очевидно, не стали

б могутнім постіндустріальним суспільством, якби ще в роки "великої

депресії" не був проголошений "новий курс" Ф. Рузвельта.

Україні -- як державі і суспільству -- також має бути притаманна ук-

раїнська національна ідея як інтегруюча, об'єднуюча, спонукальна, яка б

допомогла встановити наше коріння й генезис -- "Звідки ми?", нашу

сутність -- "Хто ми?", наше сучасне й майбутнє -- "Куди ми йдемо?",

збудувати державу та сформувати громадянське суспільство цивілізова-

ним шляхом.

"Національна ідея, -- зазначають В. Солдатенко і Ю. Левенець, -- є

продуктом історичного розвитку, дії величезної кількості різноманітних

чинників. Вона не існує поза історичним часом, не вічна і не народжу-

ється в одну мить. А народившись, живе складним життям, чутливо ре-

агуючи на різноманітні суспільні перетворення, іноді навіть незначні,

ледь помітні. Вона розвивається, збагачується, поглиблюється, вдоскона-

люється у процесі суспільного розвитку. Нерідко їй вдається відвойову-

вати право на визнання в нелегкому суперництві з іншими світоглядами,

орієнтаціями, філософськими концепціями" [37].

Суть національної ідеї полягає в осягненні вічних, глибинних праг-

нень народу, особливостей його характеру, менталітету, мови, традицій і

звичаїв, цінностей і уподобань, його соціокультурних і політичних пріо-

ритетів, а також оптимальних засобів досягнення цілей соціального роз-

витку. Поєднання культурно-національних цінностей із загальнолюдсь-

кими в етнопсихологічному образі українців сприятиме розвиткові наро-

ду України на засадах гуманізму та демократії.

Питання для самоконтролю

1.

Охарактеризуйте особливості психічного складу українців.

2.

Що ви знаєте про національний характер українців?

3.

Що означає поняття "натурналізація"?

4.

Які релігії мали найзначніший вплив на формування психічного складу укра-

їнців?

5. Які визначні риси української сім'ї ви можете назвати?

6. У чому полягає сутність української національної ідеї?

РОЗДІЛ 6

ТА ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ

У наш бурхливий час, час розширення ділових зв'язків українців із за-

рубіжними колегами, час входження України як повноправного партнера

до світової спільноти, стає, як ніколи, важливим знання традицій, звича-

їв і звичок інших народів, які накладають відбиток і на ділове спілкуван-

ня, і на ведення бізнесу. Адже хоча учасники міжнародного спілкування

дотримуються певних схожих етичних норм і правил, національні й куль-

турні особливості є досить значимими в міжнародних ділових стосунках.

Як правило, при збігу інтересів сторін, тобто при співробітництві, від-

мінності в національних характерах, манерах поведінки та способу мис-

лення не виявляють себе якимось помітним чином. Але тільки виникають

значні розбіжності в поглядах чи конфлікти, як ці відмінності починають

відігравати важливу роль. Отже, треба бути готовим до можливих проявів

непередбачених дій, вчинків, рішень з боку своїх іноземних колег і зазда-

легідь опрацювати оптимальну тактику та стратегію у взаємодії з ними. А

для цього потрібно знати особливості їхнього національного характеру,

специфіку їхнього способу життя та манери поведінки.

У даному розділі ми пропонуємо матеріал, що стосується особливос-

тей ділового спілкування в різних країнах і в різних народів. Цей матері-

ал запозичено з книги В. Сухарева і М. Сухарева "Психологія народів і

націй" [43].

Отже, розпочнемо із загальноприйнятих норм ділового спілкування,

які укорінились у багатьох країнах Західної Європи, Америки, Азії і які

потрібно засвоїти, щоб почуватися впевнено в різних ситуаціях.