Знайомство, звертання, привітання

Привітання. Загальноприйнятим етикетом передбачається, що пер-

шим вітається чоловік із жінкою, молодший за віком із старшим, нижчий

за посадою з вищим. Але цивілізованому бізнесмену не варто очікувати,

поки з ним привітається молодший за віком чи посадою, а привітати сво-

го співбесідника першим. Так, іноді нам доводиться бачити, як високо-

поставлені особи майже одночасно вітають один одного.

Коли чоловіка представляють жінці, руку першою подає жінка. Такий

самий пріоритет мають старші за віком і посадою.

Звертатися до ділових партнерів потрібно на "ви". Звертання на "ти"

припустиме лише при взаємній згоді. Не потрібно звертатися на амери-

канський манер, називаючи тільки ім'я співбесідника. Але, якщо ваш

співбесідник представився першим і назвав лише своє ім'я, то вам теж

бажано назвати лише своє ім'я, тобто взаємопредставлення має бути "си-

метричним".

Потискання рук -- неодмінний атрибут кожної зустрічі та прощан-

ня -- може бути дуже інформативним.

· Дуже коротке, мляве потискання сухих рук свідчить про байду-

жість, а довге потискання та вологі руки -- свідчення приязні та хвилю-

вання.

· Дещо подовжене потискання руки з усмішкою та теплим поглядом

демонструє дружність. Але довго затримувати руку партнера у своїй

руці не варто, щоб у нього не з'явилось почуття роздратування від того,

що він начебто попав у капкан.

· Привітання, коли руки знаходяться у рівному положенні (а не чиясь

із рук знаходиться зверху) означає, що обидва партнери відчувають один

до одного повагу та взаєморозуміння.

· Потискання прямою, незігнутою рукою, як і надто сильне потискан-

ня, є ознакою зневаги. Його призначення полягає в тому, щоб зберегти

дистанцію та нагадати про нерівність становища. Такий майже смисл

має потискання кінчиками пальців. Мета ініціатора такого жесту -- три-

мати партнера по спілкуванню на зручній дистанції від себе.

· Потискання із використанням обох рук виражає відвертість і глиби-

ну почуттів стосовно партнера. Для передачі почуттів, що переповню-

ють, ліва рука при взаємному потисканні правих рук кладеться на руку

партнера. Ступінь глибини почуттів залежить від того, куди кладеться

ліва рука -- на передпліччя, лікоть чи плече. Чим вище знаходиться ліва

рука, тим глибше вираження почуттів. Але при цьому треба пам'ятати,

що у тих народів, що сповідують іслам (у мусульман), ліва рука вважа-

ється нечистою, тому її не можна використовувати ні при привітанні, ні

при врученні подарунків, грошей та ділових паперів, оскільки цим мож-

на образити партнера. Також у мусульман неприпустимо, сидячи на

стільці, закидати ногу на ногу.

Особливості жестів.У культурах багатьох країн жести неправдивос-

ті пов'язують із лівою рукою. Вважається, що права рука (якщо людина

не лівша) у нас "окультурена", тому вона робить те, що потрібно її влас-

нику, а ліва -- поводить себе вільно і може видавати почуття свого хазя-

їна. Тому, якщо ваш співбесідник часто жестикулює лівою рукою, є вели-

ка ймовірність, що він говорить не те, що думає, або негативно ставить-

ся до того, що відбувається. У такому випадку потрібно змінити тему

розмови, або взагалі її закінчити.

Араби, латиноамериканці та жителі Півдня Європи доторкуються

одне до одного у процесі спілкування, а от для індійців, японців та па-

кистанців це неприпустимо. З точки зору латиноамериканця, не торка-

тися партнера при бесіді -- це значить поводити себе прохолодно. Іта-

лійці теж вважають, що так поводять себе люди недружелюбні.

Японці ж, навпаки, вважають, що торкатися співбесідника можна

тільки при повній втраті самоконтролю або при вираженні недружності

й агресивних намірів. Отже, якщо під час переговорів із японцями вам

заманеться по-дружньому поплескати партнера по плечу, ви ризикуєте

придбати собі найбільшого недруга.

Візитні картки. Візитні картки -- обов'язковий атрибут при вста-

новленні ділових відносин із представниками іноземних фірм, особливо

при перших зустрічах. У таких країнах, як Китай, Гонконг, Корея, вони

навіть можуть замінити собою документ.

В Японії людина без візитівки нічого не являє собою як особистість,

оскільки в діловому світі про неї судять по фірмі, у якій вона працює.

Отже, поки ви не дасте свою візитівку японцеві, він просто не буде з ва-

ми спілкуватись.

На отримані поштою або привезені візитівки потрібно дати відповідь

своїми візитними картками упродовж 24 годин.

Якщо ви особисто доставили партнеру візитну картку, але за якихось об-

ставин не змогли вручити, то, залишаючи її, загніть у неї верхній правий кут,

а потім розправте його. Це буде свідчити про те, що ви власноручно доста-

вили картку, а це -- знак найбільшої поваги. Деякі наші бізнесмени не зна-

ють цього правила і тому ображаються, що їм залишають "м'яті" картки.

Візитні картки вручають, як правило, особисто. При цьому партнери

обмінюються легкими поклонами. Прийнявши візитівку, потрібно про-

читати вголос ім'я та прізвище партнера, з'ясувати його посаду. Ні в яко-

му разі не можна м'яти чужі візитівки, робити на них позначки, крутити

в руках на очах у власника.

Під час переговорів візитівки кладуть перед собою на стіл.

Під час знайомства першим вручає свою візитівку той, хто обіймає

нижчий посадовий ранг. При виїзді за кордон першими вручають свої ві-

зитівки місцеві жителі. Цього правила особливо сумлінно дотримуються

в Японії та Кореї.

Одразу ж після обміну візитівками в американців прийнято переходи-

ти на звертання лише за ім'ям. Щоб їх звали тільки на ім'я, бажають

таїландці та австралійці.

А от у Японії, Кореї та Китаї звертання лише на ім'я неприпустиме.

У японців прийнято називати прізвище і добавляти до нього "сан".

Перед прізвищем китайця та корейця добавляють слово "містер"

(містер Ван, містер Пак).

Крім свого основного призначення -- представлення ділових та офі-

ційних осіб одне одному при першому знайомстві, візитівки можна ви-

користовувати для інформування про своє існування осіб, у контакті з

якими ви зацікавлені.

Візитівки друкуються на цупкому білому папері двома мовами: з од-

ного боку -- рідна мова, з іншого -- іноземна.

Крім прізвища, ім'я та по батькові, називається повне найменування

посади -- не "заступник директора", а заступник директора з маркетин-

гу (або з іншого питання). Вказують адресу фірми, номери телефону,

факсу та телексу, телефон секретаря та, можливо, домашній телефон.

Маленька та зовсім невинна хитрість полягає в тому, що за наявності в

картці кількох телефонів у партнера складається враження, що він має

справу із солідною фірмою. Наявність у візитівці номерів внутрішнього

зв'язку вказує на те, що у фірми є власний комутатор, що теж свідчить

про солідність фірми та чисельність її персоналу.

На візитівці також практикують зображення емблеми фірми.

У міжнародній практиці в лівому нижньому куті прийнято олівцем

або чорнилом проставляти певну абревіатуру:

p. r.-- висловлення подяки.

p. f.-- поздоровлення.

p. f. c.-- задоволення від знайомства.

p. c.-- висловлення співчуття.

p. p.-- заочне представлення.

p. f. n. a.-- поздоровлення з Новим роком.

p. p. c.-- прощання у зв'язку з від'їздом з країни перебування, коли

немає можливості зробити прощальний візит.

Це стандартна міжнародна символіка, що прийнята в усьому цивілі-

зованому світі.

У менш офіційних випадках і залежно від характеру взаємовідносин

із діловим партнером на візитівках робляться й інші написи (обов'язково

у третій особі). Наприклад: "Дякує за поздоровлення", "Поздоровляє із

національним святом", "Дякує за увагу", "З найкращими побажаннями".