Самосвідомості

На формування української самосвідомості вплинули війни з Поль-

щею, що відбувалися після розпаду Київської Русі. Українські землі ста-

ли своєрідним буфером між православним Сходом і католицьким Захо-

дом, ареною непримиренної боротьби між українцями і поляками, що, з

одного боку, сприяло розвиткові української самосвідомості, а з іншо-

го -- ускладнювало цю самосвідомість.

У деяких працях зазначається, що український етнос почав формува-

тися переважно в ХIV cт., коли українська народність перебувала в за-

лежності від Великого Литовського Князівства, а згодом -- Речі Поспо-

литої. Етнічне самовизначення українців, тобто їхнє українське "ми",

проявилося в усвідомленні відмінності від поневолювачів, власної тери-

торії, релігії й права. Етнічні права захищали спільно усі верстви насе-

лення, при цьому виникало почуття гордості за свій народ і непримирен-

ність до поневолювачів. Утім на цьому тернистому шляху були і втрати

Одна з них привела до серйозних наслідків -- це так зване "опольщен-

ня" української знаті. У ХVI­XVII ст., коли Польща була могутньою дер-

жавою, "приваблюючий приклад привілейованого польського шляхтича

спричинив сильний асиміляторський вплив на українську знать, а його

очевидна культурна перевага посилювала потяг до всього польського"

[41]. О. Субтельний зазначав, що українська знать, як і будь-яка знать,

була чутливою до власного соціального статусу, тому пов'язаність із ре-

лігією і культурою, які вважалися неповноцінними, глибоко травмувала

її самолюбство. Внаслідок цього українські аристократи почали масово

зрікатися віри батьків і приймати католицизм, а з ним польську мову й

культуру" [41].

"Важко переоцінити, -- писав О. Субтельний, -- ті серйозні наслід-

ки, що мала для українців втрата власної еліти. У суспільствах, які по-

клали початок сучасній Європі, з їхнім ієрархічним устроєм народ без

знаті все одно що тіло без голови. Це означало, що українці втратили

клас, який зазвичай здійснював політичне керівництво, ставив певні по-

літичні цілі, сприяв розвиткові культури й освіти, підтримував церкву і

живив відчуття етнополітичної самобутності суспільства. З поглиблен-

ням опольщення серед української знаті православ'я, а також українська

мова почали пов'язуватися передусім з нижчими верствами, що призве-

ло до непрестижності всього українського. У зв'язку з цим честолюбні й

обдаровані молоді українці були постійно змушені вибирати між відда-

ністю власному народові і його традиціям і асиміляцією в панівне сус-

пільство і його культуру. Частіше перевагу віддавали останньому. Внас-

лідок цього іншою проблемою української історії стала проблема верхів-

ки українського суспільства, або, точніше, її відсутності" [41]. Так було

покладено початок формування комплексу меншовартості в українців.

На деякий час становище врятувало зростання чисельності україн-

ського козацтва і його перемоги над поляками, однак подальша історія

України, пов'язана з російським впливом, продовжувала сприяти розвит-

кові горезвісного комплексу меншовартості, про який стало модно гово-

рити у наші дні. Під впливом російської імперської влади в українсько-

го народу сформувалася малоросійська ментальність. Про це докладно

писав О. Субтельний у своїй "Історії". Значна кількість української стар-

шини згодна була забути про свою належність до української нації зара-

ди того, щоб увійти до блискучого суспільства дворян Російської імперії.

Така старшина була вороже налаштована до будь-яких ідей, пов'язаних

із самостійністю України. Типовими для "малоросійської ментальності"

є слова В. Кочубея -- українця, який належав до найближчого оточення

імператора: "Хоч і народився я хохлом, я більший росіянин, аніж будь-

хто... Моє становище підносить мене над всілякими дріб'язковими мір-

куваннями. Я розглядаю проблеми ваших губерній з погляду загальних

інтересів усього нашого суспільства. Мікроскопічні погляди мене не

хвилюють" [41].

Таку малоросійську ментальність нещадно критикували історики на-

ціоналістичної школи ХХ ст. Аналізуючи причини виникнення цього

принизливого для українського народу явища, В. Липинський зазначав,

що воно характерне для народів, які не мають своєї держави.

Отже, "малоросійська" самосвідомість домінувала у верствах україн-

ської знаті ХVIII -- початку ХIХ ст., а самі українці були чи не найбіль-

шими ворогами української самобутності [41].

Розвиваючи свою ідею і намагаючись виявити коріння комплексу

меншовартості українців, В. Янів наголошує, що в Україні протягом

значного історичного періоду сформувався благодатний ґрунт для зрос-

тання цього комплексу: політичне поневолення із забороною мати влас-

ну мову та нав'язування назви "малороси" [52].

Характерно, що й за радянських часів у цьому плані нічого не зміни-

лося. Тоді використовували всілякі методи, щоб зробити українську мо-

ву, а відтак і українську культуру, непрестижною. У ставленні до рідної

мови та культури тоталітарний режим послідовно виховував в українців

комплекс меншовартості. Про це явище свідчить той факт, що самі укра-

їнці прагнули, щоб їхні діти вчилися в російських школах. Це було зу-

мовлено зокрема й тим, що українські школи мали слабшу матеріальну

базу та не досить високий рівень викладання.

Однак ані імперська влада, ані тоталітарний комуністичний режим не

знищили національної самосвідомості українців, хоча й завдали їй знач-

ної шкоди. Події серпня­грудня 1991 р. показали, що українська нація

живе й готова будувати свою незалежну державу.