Нього світу, а також у культурі, традиціях, звичаях, обрядах.

Отже, національний характер є своєрідним специфічним поєднанням

загальнолюдських рис у конкретних історичних і соціально-економічних

умовах існування нації.

Питання про визначення національного характеру дуже складне. Яке

б повне не було це визначення, але все ж не може дати вичерпну соціаль-

но-психологічну характеристику нації. І. Кон зазначає у цьому зв'язку:

"вчені-психологи, що займаються проблемами національного характеру,

переймаються житейським уявленням, що народи як індивіди мають на-

бір стійких якостей, "рис", які можна вимірювати та порівнювати, а по-

тім складати для кожного народу психологічний паспорт-характеристи-

ку. Але таке неможливо здійснити навіть для окремого індивіда" [21].

Цю тезу І. Кона розвиває А. Дашдаміров, який констатує, що такі па-

спорти не тільки неможливі, а й непотрібні, адже подібна задача може бу-

ти не тільки ілюзорною, а й шкідливою. Адже завдання етнопсихології

полягає не в тому, щоб просто окреслити особливості людей, що обумов-

лені їхньою етнічною належністю. Вона полягає в тому, щоб з'ясувати, як

під впливом конкретних соціально-економічних, політичних і культурних

умов закріплюються та передаються наступним поколінням традиції, зви-

чаї, звички, установки та ціннісні орієнтації, смаки та уподобання, мо-

рально-психологічні та вольові якості, головні, переважаючі тенденції

емоційно-психологічної сфери, реальні прояви національної самосвідо-

мості, національних почуттів і настроїв [21]. Такі різноманітні погляди

висловлюють учені стосовно національного характеру.

Але безперечним є той факт, що своєрідність нації існує, і ця своєрід-

ність дає підставу говорити про різні національні характери: україн-

ський, російський, англійський, вірменський та ін. Своєрідність нації

знаходить прояв у матеріальній і духовній культурі народу, в його мис-

тецтві, літературі, традиціях, звичаях та обрядах, які в різних народів,

звичайно ж, різні.