АНТИДОТНА ТЕРАПІЯ

Важливу місце в ефективному лікуванні гострих отруювань займають антидоти. Незважаючи на те, що что симптоматична терапія і методи детоксикації (як детоксикації активної, так і штучної) в багатьох випадках стабілізують функції организму, антидоти здатні значно прискорювати процеси детоксикації. Антидоти нейтралізують токсичний ефект отрути і суттєво скорочують кількість медичних призначень, що не були потрібні для лікування пацієнту, та навіть врятовують життя.

На жаль, специфічні антидоти існують для невеликої кількості токсичних речовин. Навіть якщо антидот доступний для застосування, ефективність його застосування залежить від експозиції, концентрації і токсикодинаміки отрути, а також стану хворого, деяких лабораторних показників стану внутрішнього середовища организму (рН плазми крові, концентрації іонів в крові, газов крові та ін.).

Крім того, слід відзначити, що призначення антидоту є далеко не безпечним. Деякі антидоти можуть викликати серйозні побічні ефекти і тому ризик їх призначення повинен бути порівняним з ймовірною користю використання.

За визначенням експертів Міжнародної програми хімічної безпеки (МПХБ) Всесвітньої оранізації охорони здоров'я (ВООЗ) (1996), антидотом токсину вважається препарат, здатний усунути або ослабити специфічну дію токсину за рахунок його іммобілізації, зменшення проникання до ефекторних рецепторів шляхом зниження його концентрації (наприклад, адсорбенти), або являється протиотрутою на рівні рецептора (наприклад, фармакологічні антагоністи).

В 1993 р. групою експертів МПХБ була запропонована наступна класифікація антидотів:

1) речовини, що діють позитивно при лікуванні гострих отруювань;

2) речовини, що використовують для попередження всмоктування токсинів, а також прискорення їх елімінації або забезпечення симптоматичного лікування:

3) речовини, що використовують при гострих отруюваннях;

4) речовини, що застаріли і не рекомендовані до застосування в якості антидотів внаслідок їх неефективності.

Ураховуючи особливості токсикогенної стадії різних токсикантів, у відношенні антидотів першої групи була розроблена класифікація, що засновувана на критерії негайності їх застосування:

1) вимагають негайного застосування (упродовж 30 хвилин з моменту отруєння) (табл. 1);

2) вимагають застосування упродовж 2 годин (табл. 2);

3) вимагають застосування упродовж 6 годин (табл. 3).

Таблиця 1