Форми втілення результатів наукових досліджень

Кожен науковець, працюючи над науковим дослідженням, намагається оприлюдни­ти свої результати, тобто зробити певний матеріал надбанням фахівців, які використовують нову інформацію у своїй науковій або практичній діяльності. Завершальним і успішним резуль­татом будь-якого НД є широке використання його положень у певній галузі науки чи практики.

Результати НДР оформляють у вигляді курсової чи дипломної (магістерської) робіт, кандидатських і докторських дисертацій, авторефератах дисертацій, рефератах, тезах доповідей, статтях, монографіях, методичних і практичних матеріалах, підручниках, навчальних посібниках тощо.

Оволодіння методологією підготовки наукової публікації є надзвичайно важливим і необхідним компонентом плідної праці науковця, спеціаліста. Написання наукової статті, реферату, тез доповідей на конференції має відповідати вимогам даного аналізу публікації, а також відповідно сприймається читачами і слуха­чами. Ці обставини висувають певні вимоги до логіки побудови відповідної роботи, її форми, стилю і мови.

Наукова робота має відзначатися високим рівнем змісту, від­повідною структурою і оформленням. Державною мовою стисло, логічно і доступно викладаються в ній результати НД.

Текст рукопису поділяється на частини (абзаци), що полегшує читання і засвоєння змісту матеріалу, оскільки кожен абзац міс­тить самостійну думку.

Методика підготовки публікацій чи виступів залежить від рів­ня завершеності НД, а також аудиторії, на яку вони розраховані.

Реферат є найпростішим і найпоширенішим видом навчально-дослідної роботи студента. Реферат - короткий виклад змісту першоджерела (книг, статей доповідей) з певної теми без додаткової інтерпретації.

Під поняттям "реферат" розуміється певний різновид дослідної роботи: серйозну самостійну роботу, засновану на аналітичному та описовому методах дослідження (роботи, з якими студенти виступають на наукових конференціях); короткий письмовий виклад. Базується він на описовому методі дослідження.

Обсяг реферату визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500 - 2500 знаків до 20 - 24 сторінок.

Є багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з науковими та інформативними.

Науковий реферат - це коротке усне або письмове викладення наукової теми (питання), складене на підставі проведеного дослідження, огляду одного або кількох літературних та інших джерел. У ньому, як правило, знаходять висвітлення НД, проведені автором реферату, з викладенням поставленої гіпотези, системи доказів, експерименту та добутих результатів, вказана наукова новизна та практичне значення цих результатів. Науковий реферат, що складається студентом під час виконання НДР, повинен висвітлювати одне з питань теми дослідження за літературними джерелами. У ньому необхідно описати стан об'єкта дослідження (наприклад, носії первинної інформації, вка­зати на недоліки та висловити пропозиції щодо усунення їх). Завершується реферат резюме - коротеньким висновком з основ­них положень наукової теми (питання).

Інформативний реферат найповніше розкриває зміст доку­мента, містить основні фактичні та теоретичні відомості. В такому рефераті мають бути:

- предмет дослідження і мета роботи;

- наведені основні результати;

- викладені дані про метод і умови дослідження;

- відбиті пропозиції автора щодо застосування результатів;

- наведені основні характеристики нових технологічних про­цесів, технічних виробів, нова інформація про відомі явища, предмети та ін.

Інформативні реферати публікуються в реферативних журна­лах, збірниках, інформативних картах, що видаються як державними, так і відомчими органами інформації.

Наукова стаття - один із основних видів публікацій. Це самостійна праця, що містить у собі певну кількість наукової інформації, добутої в результаті проведеного дослідження. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів НД, висвіт­лює конкретне окреме питання за темою НД, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах жур­налів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.

Оптимальний обсяг наукової статті - 6 - 12 сторінок (0,5 - 0,7 друк. арк.).

Рукопис статті, як правило, має містити повну назву роботи, прізвище та ініціали автора(ів), анотацію, список використаної літератури.

Пишуть статтю згідно з планом, розробленим автором, вихо­дячи із результатів проведеного дослідження.

План статті, брошури, книги часто називають проспектом (від лат. ргозресіит - вид, огляд). Проспект містить у собі розширене описання питань, які мають бути висвітлені у певній статті. План та проспект пов'язані з питанням „архітектоніка", що є синонімом до слова „композиція". Архітектоніка - це структура праці, тобто склад її основних компонентів. Серед основних компонентів наукової праці розрізняють: назву, вступ, розділи, висновки (однак деякі вчені вважають, що текст статті не поділяється на розділи і підрозділи).

Монографія - це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам.

Розрізняють два види монографій - наукові і практичні.

Наукова монографія - це науково-дослідницька праця, предметом викладу якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналі­зом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріоритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспільство, слугує висвітлен­ню основного змісту і результатів НД.

До наукової монографії висуваються такі вимоги:

Ø обсяг монографії - не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;

Ø наявність рецензій двох докторів наук за відвідною спе­ціальністю;

Ø наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або ВНЗ з обов'язковим зазначенням на звороті титулу монографії повної назви установи (закладу) та її підпорядкованості;

Ø тираж не менше ніж 300 примірників;

Ø наявність міжнародного стандартного номера.

Державний стандарт щодо композиції наукової монографії не встановлюється. Кожний її автор може вибрати будь-яку структуру і порядок організації наукового матеріалу, зважаючи, на логіку викладу і повноту висвітлення основного змісту НД. Традиційно склалася певна композиційна структура наукової монографії, основними елементами якої в порядку їх розміщення є такі: титульний аркуш, анотація, перелік умовних скорочень (за необхідності), вступ або передмова, основна частина, висновки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.

Наукова монографія призначена передусім для вчених, фахівців певної галузі науки. Вона має відповідати за змістом і формою цьому жанру публікації. Особливо важливими є чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлення основних ідей, концепцій, висновків, її обсяг - не менше 6 друкованих аркушів.

Тези доповіді - стислий виклад основних думок, публікація яких передбачає попереднє ознайомлення учасників конференції, семінарів, симпозіумів та інших наукових форумів з результата­ми проведеного дослідження. їх зміст у більш повному обсязі повідомляється автором-доповідачем в усній формі. Тези склада­ються з послідовного викладу окремих тверджень, що не підкріп­люються фактичним матеріалом та висвітленням перебігу дослі­дження. їх обсяг не перевищує 3-х сторінок, що зумовлює вимоги до написання, зокрема чіткість формулювань принципових пози­цій автора, які він планує обґрунтувати у публічному виступі з доповіддю або повідомленням.

Тези публікуються невеликим тиражем у збірниках, при­свячених темі конференції, і мають завданням подати коротку і якомога вичерпну інформацію про актуальні питання.

Доповідь - письмовий виклад розгорнутої усної форми висту­пу, що відповідає тексту тез. Доповіді не публікуються, а пові­домляються учасникам наукового зібрання з метою залучення до дискусій і обговорення викладеного матеріалу.

Структурними компонентами побудови доповіді є:

Ø вступ, у якому визначено актуальність запропонованої про­блематики;

Ø основна частіша, у якій стисло розкривається провідна ідея, її теоретичне та практичне обґрунтування та авторська інтерпретація проблеми; •висновки та рекомендації щодо подальшого вирішення проблеми.

Доповідь готується у письмовій формі обсягом 6-8 сторінок і розрахована на 15 - 20 хвилин виступу.

Звіт про виконану НДР - неопублікований науково-технічний документ, що містить деталізовані відомості про суть, методику і результати виконаної роботи або її етапи.

Курсова робота - самостійне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується з певного курсу або з окремих його розділів. Курсова робота обов'язково є складовою частиною про­цесу науково-методичної та професійної підготовки економіста. Це досить складна форма самостійної творчої роботи студента, яка є засобом перевірки вмінь студента працювати з літературою, спостерігати, аналізувати й узагальнювати практичний досвід, вести науково-виробничі дослідження під керівництвом виклада­ча.

Згідно з Положенням „Про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України" курсова робота вико­нується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання, та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Дипломна робота - кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання у ВНЗ. Мета дипломної роботи полягає у систематиза­ції, закріплені, розширенні теоретичних і практичних знань зі спеціальності, застосування цих знань у вирішенні конкретних наукових, технічних, економічних і виробничих завдань; розвит­ку навичок самостійної роботи і оволодінні методикою дослі­дження й експериментування; з'ясуванні питання щодо підготов­леності студентів до самостійної роботи в умовах сучасного ви­робництва.

Курсова та дипломна роботи мають свою специфіку щодо структури, методики їх написання та оформлення.

Магістерська робота - це самостійна НДР, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора - продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішу­вати конкретні наукові завдання.

Ця випускна кваліфікаційна праця наукового змісту має внут­рішню єдність і відображає хід та результати розробки вибраної теми. Вона являє собою новий за суттю і досить специфічний вид кваліфікаційної роботи.

Магістерська робота, з одного боку, має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а з іншого - самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства.

Дисертація - завершена робота, яка має внутрішню єдність змісту, містить сукупність нових наукових результатів і поло­жень, висунутих автором для прилюдного захисту. Найголовні­шим критерієм відповідності докторської й кандидатської дисер­тацій вимогам Атестаційної колегії завжди була і є наявність нових науково обґрунтованих результатів.

Згідно з чинним законодавством України про мови дисертація виконується, як правило, українською мовою.

Розрізняють два види дисертаційних досліджень:

1) дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук;

2) дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є ква­ліфікаційною науковою працею, підготовленою особисто для прилюдного захисту і здобуття наукового ступеня доктора наук.

Докторська дисертація має містити не захищені раніше нау­кові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, які у сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему.

Її характеризують такі основні класифікаційні ознаки:

Ø розв'язання значної наукової або науково-прикладної проб­леми, яка має важливе народногосподарське та соціально-культурне значення;

Ø розробка теоретичних положень, сукупність яких можна кваліфікувати як нове вагоме досягнення в розвитку перспективного напряму у відповідній галузі наук;

Ø усі наукові результати дисертації є новими, не захищеними раніше;

Ø дуже висока цінність результатів дисертації;

Ø тема входить до державної чи галузевої програми дослі­джень;

Ø результати дисертаційного дослідження можуть бути вико­ристані на міжнародному, міжгалузевому чи галузевому рівнях;

Ø результати та висновки докторської дисертації мають бути такими, що зможуть стати в майбутньому темами окремих кандидатських дисертацій.

Крім того, в докторській дисертації мають бути чітко, логічно, обґрунтовано розкриті такі головні кваліфікаційні ознаки дослі­дження, як мета, завдання, наукова новизна, методологія, досто­вірність результатів, практична та економічна значущість, вис­новки. Ці ознаки характеризують не тільки науковий рівень про­веденого дослідження, а й ступінь наукової зрілості здобувача.

Докторську дисертацію виконує здобувач, який є кандидатом наук, має значний науковий доробок і здатний до плідної дослідницької діяльності в майбутньому. Основним показником рівня здобувача є кількість та якість попередніх його публікацій як аналізу і синтезу етапів дослідження. Вважається, що між захистом кандидатської і докторської дисертацій має бути проміжок не менше 5 років. Це дає змогу здобувачеві опублікува­ти статті в наукових фахових виданнях України, підготувати та опублікувати на їх основі наукову монографію, оприлюднити результати свого дослідження.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук - це кваліфікаційна наукова праця, підготовлена особисто для прилюдного захисту і здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Кандидатська дисертація має містити результати прове­дених автором досліджень та отримані автором нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують конк­ретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною працею обсягом основного тексту 4,5-7 автор­ських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук -6,5-9 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту.

Основні вимоги до кандидатських дисертацій, розроблені Атестаційною колегією:

Ø актуальність тематики та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь Україні; зв'язок вибраного напряму досліджень з планами організації, де виконана робота, а також з галузевими та (або) державними планами та програмами.

Ø відповідність теми дисертації спеціальності, за якою вона захищається, паспорту спеціалізованої вченої ради;

Ø дисертація повинна містити рішення нової наукової про­блеми чи завдання, не досліджувані раніше або досліджува­ні в інші часи, за інших умов. У цьому разі через критичний аналіз та порівняння з відомими розв'язаннями проблеми обґрунтовується різниця у виборі напрямів дослідження;

Ø чітке формулювання мети і завдань дослідження. Висновки і рекомендації дисертації мають бути об'єднані провідною ідеєю і пов'язані з метою доказів. Стрижень дисертації - наукова концепція як синтез провідної ідеї з її обґрунтуван­ням і науковим результатом;

Ø концептуальність дослідження - найвищий критерій його оцінювання;

Ø науковий результат має відповідати таким основним кри­теріям оцінки дисертацій: наукова новизна одержаних ре­зультатів, вірогідність (достовірність) дослідження, практична значущість одержаних результатів;

Ø необхідно обґрунтувати самостійність дослідження, осо­бистий внесок здобувача в одержання нових науково обґрунтованих результатів;

Ø наявність відомостей про апробацію результатів дисертації, кількість та обсяг публікацій основного змісту дисертації.

Основні наукові результати дисертації обов'язково повинні бути опубліковані автором у формі наукових монографій, посіб­ників (для дисертацій з педагогічних наук) чи статей у наукових фахових виданнях України або інших країн, перелік яких затверджує АК.

Такі публікації можуть бути виконані як самостійно, так і в співавторстві. їх повний список наводиться в авторефераті дисер­тації.

Кожна дисертація супроводжується окремим авторефератом, який відображає основні наукові результати дисертаційного до­слідження. Вимоги до оформлення автореферату визначає ВАК.

Докторські і кандидатські дисертації після захисту в спеціа­лізованій ученій раді обов'язково надсилаються для реєстрації в УкрІНТЕІ. Захищені дисертації зберігаються в головній біб­ліотеці України - Національній бібліотеці України ім. В.І. Вер­надського. Другий примірник дисертацій зберігається в бібліо­теці наукової установи, де відбувся захист.

Автореферат дисертації - це стислий виклад автором змісту, головних ідей, структури та основних висновків дисертації.

Написання автореферату - завершальний етап виконання ди­сертаційної роботи перед поданням її до захисту. Призначення автореферату - широке ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами і основними висновками дисертації. Автореферат друкують державною мовою. Його публікація дає змогу одержати до дня захисту відгуки спеціалістів даної галузі.

Автореферат - документ, необхідний для захисту. Він не лише сповіщає про факт захисту дисертації, а й ґрунтовно розкриває зміст дисертації, завдяки чому звичайно замінює її читання. В ньому не повинно бути надмірних подробиць, а також інформа­ції, яка не відбита в дисертації.

Плани кваліфікаційних робіт

Слово «план» (від лат. planum - площина), одне із значень якого розкриває взаємопов'язані, об'єднані загальною метою завдання, що конкретизує строки, порядок і послідовність виконання господарських програм, окремих робіт і технологічних операцій. Інше значення - послідовність проведення науково-дослідних робіт, композиція викладу матеріалу.

До початку складання загального плану дослідження доцільно розробити структуру програми, яка включає три складові :

1) методологічну (визначає наукову та практичну проблему, яка підлягає дослідженню; формулювання мети і завдання; загальні характеристики об'єкта; перевірка того чи виконувалися подібні проблеми іншими дослідниками та ін.);

2) методичну (розробка загального плану дослідження; методи збирання й опрацювання літератури та іншої інформації; етапи і процедури дослідження, аналіз методик дослідження іншими авторами та пропозиції щодо створення своєї та ін.);

3) організаційну (організація праці; графік виконання; підготовка рукопису; публікація результатів).

З урахуванням методологічних, методичних та організаційних вимог розробленої програми наукового дослідження приступають до складання загального та робочого плану.

План виконує кілька функцій:

Ø структурування дослідження (виділення частин роботи, розділів, пунктів, параграфів);

Ø логіка викладення матеріалу дослідження;

Ø розподіл часу на виконання роботи;

Ø визначення архітектоніки рукопису роботи.

Плани досліджень є важливою складовою творчої роботи студентів. Від плану залежить успішна діяльність у науковій сфері, оскільки добре складений план на 10-15 % визначає успіх к подальшому дослідженні обраної теми.

Складання плану вимагає певних інтелектуальних зусиль, але без цього етапу неможливо виконати навіть окремих найменших за обсягом наукових робіт. Навички у складанні планів формує у студентів логіку мислення та розширення кругозору, які закріплюються у процесі виконання наукової роботи в гуртках та піших формах наукової діяльності в навчальному закладі.

Загальний план роботи складають до початку здійснення наукових досліджень за обраною проблемою, в якій розкривають теоретичні та емпіричні питання, оскільки науковість його ґрунтується на логічному процесі розгортання системи знань під загального до конкретного.

Як правило, у науковій роботі теоретичні питання розглядають у першому чи кількох наступних розділах, де знаходять розкриття нові наукові факти, наукові проблеми, гіпотези й структура теоретичних положень дослідження.

Саме в такій послідовності викладений матеріал сприяє отриманню стрункого та цілеспрямованого знання і впровадження його у практику.

У розділах дослідження концентрують увагу на живому спогляданні (чуттєвому рівні) реальних явищ і процесів, які органічні пов'язані з логікою теоретичного пізнання, що наводяться у перших розділах будь-якої наукової праці.

Збирання фактів, їх опис, групування, узагальнення, систематизацію, моделювання відносять до емпіричного рівня пізнання. Будь-яке емпіричне дослідження спирається на факти (factum - лат. зроблене, звершене). Факти характеризують все різноманіття буття та зміни в ньому, які відбуваються як природнім шляхом, так і під впливом діяльності людини, у процесі мислення людини при вивченні природи, суспільства і пізнання властивості речей, явищ, процесів.

Факти дійсності - це події, речі, процеси, відношення та інші елементи, які відбуваються в реальності з конкретними об'єктами і пізнаються через органи відчуття людини як явища об'єктивного світу, в той час як наукові факти - це відображення у свідомості людини фактів дійсності за допомогою мислення, коли емпіричні факти оцінюють з позиції сутності, глибинних властивостей, відношень і перетворень. Такі факти перевіряють, усвідомлюють, осмислюють та фіксують у мові науки у вигляді емпіричних суджень. Наукові факти стають надбанням теорії, тоді, коли їх включають в логічну структуру системи знання на основі узагальнень і формування нових понять.

Причиною виникнення фактів є реальна дійсність - історичні події, діяльність людей, осіб, держави, діяльність підприємств природні явища і процеси. Важко вказати на такі факти, які б не становили інтересу для людей будь про що і в будь-якому ракурсі що стало причиною появи різних наук і число яких з кожним роком зростає.

Факти становлять собою перший етап дослідження, які на другому етапі проходять первинну обробку та оцінку з тієї чи іншої позиції вченого щодо господарської діяльності, яку описують у термінах наукової мови - класифікують за різними критеріями, вимірюють і виявляють залежності між ними, групують за факторами виробництва, кругооборотом капіталу, видами економічної діяльності, бізнес-процесами, актуальністю тощо на основі теорії науки, її законів, закономірностей, категорій, понять. Але потрібно усвідомлювати, що збирання фактів у системі обліку відбувається на відживших уявленнях про функціонування підприємства в умовах індустріальної епохи, коли К. Маркс узагальнив економічні процеси, що відбувалися в кругообороті капіталу і висвітлив у роботі «Капітал», ідеї якої ґрунтуються на аналізі діяльності підприємств 150 річної давності, через що вони неадекватно реальній дійсності відображають тенденції розвитку економіки в постіндустріальному і суспільстві. Чи не тому в останні десятиріччя все в більшій мірі економісти та менеджери відзначають недосконалість існуючої парадигми обліку?

Некритична оцінка фактів та їх взаємозв'язків дає спотворену картину реальності, що призводить до хибних висновків у практичній діяльності. В цих умовах потрібно домагатися у подальшому удосконаленні системи обліку сполучення наукової об'єктивності та сумлінності дослідників, а не бути апологетом тієї системи, яка піджила своє і стала гальмом у справі народження інформаційного менеджменту.

У системі обліку потрібно подолати консерватизм для чого факти рекомендовано вивчати в такому аспекті:

Ø не лише описувати та класифікувати відомі факти господарської діяльності, а й критично підходити до того, що відомо і що не відомо менеджерам про функціонування підприємства як об'єкта пізнання;

Ø вимірювати і співставляти фактичний та плановий максимально можливий обсяг отриманої інформації про життєдіяльність підприємства на основі трьох підсистем обліку - фінансового, управлінського і стратегічного;

Ø вивчати причино-наслідкові зв'язки між елементами системи господарської діяльності підприємства і проектувати інформаційні ресурси про них для потреб менеджмент верхнього, середнього і нижчого ієрархічних рівнів;

Ø доповнювати інформацію фінансового обліку інформацією і нових підсистем операційного й стратегічного обліку, що дає можливість розширити знання про функціонування підприємства і сприяти процесу інформатизації суспільства;

Ø формувати теорію отримання інформаційних ресурсів підприємства на основі міждисциплінарної взаємодії різних наук та виявлення законів, які управляють обліковими процесами.

Зазначені аспекти подолання консерватизму обліку, як науки, може сприяти прискореному процесу інформатизації суспільства та формуванню «економіки знань» через збільшення отриманої інформації про внутрішнє і зовнішнє середовище в рази підвищить ефективність роботи управлінської системи підприємства, а економіка країни стане більш керованою, оскільки зросте компетентність чиновників високого рангу.

Отже, вибір теми і складання плану повинні орієнтуватися не лише на сучасний стан розвитку науки, а й на її майбутній образ.

З формального боку плани можуть бути складними і простими. У якості простих служать плани, у яких зазначають лише окремі пункти, які нумерують у порядку їх розташування (наприклад, 1, 2, і ...). Такий план використовують у рефератах та курсових роботах через їх невеликий обсяг (до 30-40 сторінок).

Складні плани можуть мати окремі частини, а в них - розділи пункти, підпункти. Нумерація може бути ускладнена через субординацію між частинами, розділами і пунктами плану: Наприклад, Частина 1. Розділи 1, 2, 3, 4,.

Пункти до розділу 1. Подають таким чином: 1.1; 1.2; 1.3.; до розділу 2. - 2.1; 2.2; 2.3.; до розділу 3. - 3.1; 3.2.

Якщо виділяють підпункти, то їх вказують в такому порядку підпункти до пункту 1.1 позначають: 1.1.1; 1.1.2; 1.1.3; до підпункту 2.1-2.1.1; 2.1.2 та ін.

Кількість розділів, пунктів, підпунктів, параграфів залежить від обсягу друкованого твору і замислу автора щодо розкриття змів роботи.

Методика складання робочого плану

Робочий план виконує надзвичайно важливу роль у структуризації змісту окремих розділів, якщо вони в загальному плані не деталізовані або недостатньо деталізовані. Це ж стосується й окремих пунктів наукового дослідження, які вимагають виділення окремих питань та зазначення обсягу рукопису й ілюстративного матеріалу.

Наприклад, в одному із пунктів розділу 1 «Наукові основи обліку запасів» у загальному плані зазначено пункт 1.1 таким чином:

1.1. Економічна сутність запасів промислового підприємства.

З цієї назви не ясно яку структуру має зміст рукопису.

У робочому плані в логічній послідовності можна виділити такі аспекти дослідження з розшифровкою тих питань, які вказують на те, що саме висвітлити, який ілюстративний матеріал навести, кількість сторінок, інформаційні джерела, строк виконання та інші дані. Такий план має довільну форму, яку обирає сам дослідник.

До кожного з підпунктів розділу наукової роботи, наведеного в загальному плані, доцільно виділяти не менше 10 питань у робочому плані. Це потрібно для того, щоб детально вказати на проблематику, яку розкриває дослідник, логіку викладу матеріалу, послідовність розкриття питань, доцільність ілюстрацій, календарний план написання, пошук літератури та інші питання.

Надзвичайно складним процесом є розробка теоретичної частини дослідження, оскільки теорія має складну структуру:

Ø використання вихідної основи - фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми, теореми та ін.:

Ø ідеалізований об'єкт - абстрактна модель об'єкта з його властивостями і зв'язками;

Ø логіка теорії - сукупність правил і способів доведення, спрямованих на виявлення сутності об'єкта; діалектики, взаємозв'язків і розвитку категорій, законів, принципів дослідження;

Ø сукупність законів і тверджень, які виведені як наслідок з теорії у відповідності до певних принципів;

Ø філософські установки, цінності та соціально-культурні основи.

На етапі розробки теоретичних основ дослідження відводять не менше 30% часу, оскільки він вимагає збирання, опрацювання й осмислення методів наукового пізнання, які відносять до філософських і теоретичних, що важко сприймаються тими, хто вільно не володіє науковим апаратом. Крім цього треба мати на увазі, що такі методи знаходяться поза змістом конкретних наук, а філософські й загальнонаукові методи вивчають в наукознавчих, соціальних, суспільних та інших науках, які не часто входять у сферу «вузьких» спеціалістів. Зокрема, економісти недолюблюють ці науки і не проявляють до них особливого інтересу, але теоретичні питання становлять ту наукову базу, елементи якої обов'язково потребують висвітлення у наступних конкретних розділах роботи.