Початок становлення України як суб’єкта міжнародних відносин.

Формування України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин відбувалося наприкінці ХХ ст. в умовах як глибокої економічної й політичної кризи в СРСР, так і глобальних змін у світі. Важливим кроком УРСР на шляху до незалежності, а відповідно, й до загальновизнаної правосуб’єктності стали зовнішньополітичні акти 1990 року. І насамперед – Декларація про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.

У ній, зокрема, підкреслювалося, що УРСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Згідно з цим документом, відносини УРСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи. У ст. V Декларації було проголошено недоторканість території УРСР. У ст. ІХ проголошувався намір УРСР стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. У ст. Х підкреслювалось, що УРСР є суб’єктом міжнародного права, діє, будує свою політику самостійно, без будь-якого тиску. Вона безпосередньо вступає в зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами та ін. Крім того, у статті проголошувалось, що УРСР бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у різних сферах життєдіяльності. (Текст Декларації див.: Зовнішня політика України: Хрестоматія / За ред. П.В.Доброва. – Донецьк, 2006. – Ч.І).

Іншим важливим зовнішньополітичним актом УРСР цієї доби була Постанова Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України в сфері зовнішніх зносин». Документом передбачалось, що при встановленні дипломатичних зносин з іноземними державами слід виходити з необхідності найбільш ефективного забезпечення інтересів УРСР, їх пріоритетності. Особлива увага приділялась спрямуванню зусиль на забезпечення безпосередньої участі УРСР у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Ставилось завдання розробити й подати у Верховну Раду УРСР проекти законів, що мають регулювати зовнішньополітичні зносини УРСР. Говорилось і про необхідність створення системи підготовки кадрів у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики.

Указані документи й донині залишаються актуальними і визначають стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу України. Одночасно слід мати на увазі, що вагу Декларації переоцінювати не слід. У ній ішлося головним чином про наміри і прагнення, а не про фактичний статус республіки, яка продовжувала залишатись у складі СРСР. Згідно з Декларацією, її принципи мали використовуватись для укладання союзного договору, отож, мова йшла про суверенітет УРСР у складі СРСР, а не про державну незалежність України. Нічого принципово нового в цьому відношенні не внесла й Постанова ВР УРСР від 16 липня 1990 р. «Про День проголошення незалежності України». То все ще були декларації, а не реалії життя. Повноправним же суб’єктом міжнародних відносин може бути тільки незалежна, самостійна держава.