Розбудова зовнішньополітичного відомства УРСР. Позиція США та Великобританії щодо України.

Україна відіграла активну роль у розгромі гітлерівського нацизму. Під час Другої світової війни керівництво СРСР змогло відчути всю важливість України для існування радянської держави. І вирішило посилити зовнішньополітичну діяльність СРСР шляхом безпосередньої участі у ній союзних республік. З цією метою було здійснено низку заходів, у тому числі проведено перший за роки війни пленум ЦК ВКП(б), який схвалив пропозиції Раднаркому СРСР про розширення прав союзних республік у сфері зовнішньої політики. 28 січня – 1 лютого 1944 р. відбулась Х сесія Верховної Ради СРСР, яка прийняла Закон «Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв’язку з цим Народного Комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-республіканський Народний Комісаріат». Цим актом після 20-річної перерви відновлювались права союзних республік у сфері зовнішньополітичної діяльності, відібрані у них при утворенні СРСР.

Цей Закон став юридичною підставою для безпосередньої участі союзних республік у міжнародному житті. На основі рішень Верховної Ради СРСР відповідні доповнення були внесені до статей 14, 18, 60 Конституції СРСР. А 4 березня 1944 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про утворення Народного Комісаріату закордонних справ УРСР». Відповідні зміни були внесені до статей 15, 19, 30, 43, 45, 48 Конституції УРСР.

Наркомом закордонних справ УРСР було призначено О.Корнійчука – письменника, який працював з 1943 року одним із заступників міністра закордонних справ СРСР В.Молотова. У структурі НКЗС УРСР передбачалось створити понад 10 відділів. Загальний штат мав складати 75 осіб. Були підготовлені історичні довідки та етнографічні мапи українських земель, аналітичні матеріали про становище української еміграції у США та ін. Але в липні 1944 р. Корнійчука за прямою вказівкою Сталіна було замінено старим більшовиком, діячем колишнього Комінтерну Д.Мануїльським. Приводом для звільнення Корнійчука було названо незнання ним іноземної мови. Причина ж була іншою.

Як тільки Закон СРСР від 1 лютого 1944 р. втупив у силу, керівник східноєвропейського відділу держдепартаменту США Ч.Болен направив держсекретарю К.Холлу меморандум, в якому слушно твердив, що надання права зовнішньополітичної діяльності республікам СРСР лише тоді щось означатиме, якщо з їхнього боку будуть здійснені конкретні кроки. Посол США в СРСР А.Гарріман надіслав до США телеграму про можливість встановлення відносин США з радянськими республіками. Гарріман також прислав вітання О.Корнійчуку в зв’язку з його призначенням на посаду наркома закордонних справ УРСР. Вітального листа Корнійчуку надіслав і посол Великої Британії А.Керр, у якому, зокрема, зазначив: «Я, безперечно, постукаю у Ваші двері». На це Корнійчук у проекті відповіді писав, що «двері Наркомату закордонних справ УРСР завжди відкриті» перед ним. Реакція Москви була блискавичною: «Не треба таких висловлювань, як «двері відкриті», – наставляв Корнійчука Молотов. За ті «двері» Корнійчука й зняли з посади.

США почали тягти зі встановленням прямих стосунків з УРСР, зате конкретні кроки, випереджаючи американців, зробили британські дипломати, відвідавши Україну в 1947 р. Обидві держави узгодили своє ставлення до проблеми встановлення дипломатичних зв’язків з УРСР і воно було таким: оскільки Україна не ж суверенною державою, то її членство в ООН – результат обставин і є фікцією. Дипломатичне ж визнання України з боку США може ускладнити відносини з СРСР. І лише у 1975 році у зв’язку з підписанням Гельсінського Заключного Акта та укладанням Угоди між СРСР і США буде проведено обмін генеральними консульствами між Києвом і Нью-Йорком. У 1976 році в Києві почне діяти передова група генконсульства США на чолі, але в січні 1980 р. вона припинила своє існування через події в Афганістані. Офіційно США визнають тільки вже незалежну Україну в грудні 1991 року.