ПРАВОЗНАВСТВО 8 страница

Загальна характеристика... правової держави 93

Монтеск'є розглядав поділ і взаємне стримування гілок вла­ди як головну умову забезпечення політичної свободи. Остан­ню він убачав не в тому, аби чинити все, що заманеться, оскільки •державі (суспільстві), де є закони, свобода може полягати лише в тому, щоб мати можливість робити лише те, що вважаєш за необхідне, і не бути примушеним робити те, чого робити не хо­четься. Свобода — це право робити все, що дозволено законами. Якби громадянин мав змогу робити те, що цими законами забо­ронено, то в нього не було б свободи, позаяк те саме могли б робити й інші громадяни.

Отже, політична свобода у Монтеск'є пов'язана з громадянсь­кою свободою, що виявляється в безпеці громадян чи в їхній упевненості у своїй безпеці.

Концепція поділу влади у Монтеск'є, що стала основою бур­жуазного конституціоналізму і теорії правової держави, вирізнялася, порівняно з попередніми теоріями поділу влади, значною новизною, а саме: він об'єднав ліберальне розуміння свободи з ідеєю конституційного закріплення самого механізму поділу влади, а в систему влади ввів ще й судову владу як неза­лежну.

Обгрунтування теорії правової держави дали німецькі філософи І. Кант і Г. В. Ф. Гегель.

Іммануїл Кант (1724—1804) був професором філософії Кенігсберзького університету. Політико-юридичні погляди вче­ного викладено в його працях: «Ідеї загальної історії під космополітичним кутом зору», «До вічного миру», «Метафізич­ні засади вчення про право». Державу Кант визначав як об'єд­нання багатьох людей, підпорядкованих правовому закону.

Учення цього мислителя навіяне духом просвітництва з ви­користанням ідей індивідуалістичної школи природного права. Особа ним розглядається як абсолютна цінність із висуванням апріорного закону, абстрактно-обов'язкового та формального «категоричного імперативу». Кант уважав, що свобода особис­тості полягає в тому, щоб визначати самому для себе мету й варіанти відповідної поведінки. Він був упевнений, що держава може примусити особу вибирати засоби для досягнення якоїсь мети, але не може наказувати людині, заради чого вона має жити.

94

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

95

Філософ першим висунув ідею про те, що устрій держави пови­нен якнайбільше відповідати праву (правовому закону). Дер­жава мусить спиратися на право, додержуватися прав і свобод людини, забезпечувати їх реалізацію та здійснення позитивних законів.

Право Кант поділяв на природне, позитивне і справедливість. Він виключав право народу на повстання проти деспотичної влади, вважаючи, що зміна політично-юридичних установ має ініціюватися зверху через реформи. Методи відкритої бороть­би втягують народ у хаос, анархію та злочинність. У працях Кан­та обґрунтовується необхідність миру як у межах держави, так і в міжнародних відносинах між державами. Мислитель висту­пав проти війн, за політичне вирішення всіх проблемних питань через укладення і додержання міжнародних договорів та угод, невтручання у внутрішні справи держави, за розвиток між на­родами торговельних, культурних та інших зв'язків.

Кант, з одного боку — прихильник справедливості, а з іншо­го - не залишає людині можливості обстоювати справедливість, протистояти тиранії. Справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення «вічного миру». До­сягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федера­тивного союзу незалежних рівноправних держав республі­канського типу. У такому суспільстві, на думку Канта, особі буде забезпечено реалізацію повної свободи й недоторканності.

Правова держава, за Кантом, характеризується не як емпі­рична реальність, а як ідеальна теоретична модель, що нею слід керуватися як вимогою розуму і метою наших зусиль у прак­тичній організації державно-правового життя.

Практичне втілення в суспільному житті ідей правової державності пов'язане з творчістю Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770—1831). Державно-правові вчення мислителя ви­кладено в головній його праці «Філософія права».

Якщо у Канта правові закони і правова держава є лише необхідністю, в Гегеля вони є дійсністю, тобто практичною реалізованістю розуму в певних формах буденного існування людей.

Не погоджуючись з Ж.-Ж. Руссо, Гегель вважав, що люди­на не народжується від природи вільною, вона здобуває сво-

боду як духовна істота. Розумне призначення людини він вба-чаву тому, щоб вона жила в державі. Індивід настільки мораль-шш та істинний, наскільки він є членом держави. Право, за Гегелем, — це дійсна свобода. Держава — теж право в його ■анбїльш абстрактному розумінні, а саме: права особистості, оміта суспільства.

Його філософська теорія базується на тому, що в основі v. -вальної дійсності лежить «світовий розум», «абсолютна ідея» чи «світовий дух», що виявляються в мисленні чи самопізнанні. У філософії духу він розрізняв три основні науки: про суб'єктив­не, об'єктивне та абсолютне. Вчення про державу і право Гегель трактував як складову філософії, а державу і право розглядав крізь призму самої ідеї та напрямів її реалізації. Питання конструкції, сутності, змісту і конкретного застосування держав­но-правових явищ він відносив до предмета юриспруденції. Право мислитель визначав як наявне буття свободи, певний ступінь розвитку свободи; поняття права формулював з позицій ідеалізму, стверджуючи, що право виявляє себе спершу в історичному, моральному, релігійному значенні, а вже потім — у дійсності.

Свободу, за Гегелем, закладено в конструкцію абстрактного права, що має кілька ступенів: а) рух від абстрактного до конк­ретного; б) судження про неправди (ненавмисна, обдурювання, злочин); в) змішування абстрактного права і моралі, що приво­дить до об'єктивізації свободи через сім'ю, громадянське суспільство і державу.

Абстрактне право філософ формулював так: «Будь особис­тістю і поважай інших як особистостей!» Конкретне право ви­являється у формальній свободі, передусім у свободі приватної власності.

Отже, Гегель: а) вихваляв державу як найрозвиненішу дійсну свободу; б) належний поділ влади в державі вважав гарантією свободи особистості; в) критикував деспотизм, вважаючи, що «... стан беззаконня, в якому особлива воля як така, чи то воля монарха, чи народу (охлократії), має силу закону, чи, точніше, заступає закон»; г) визначив свою конструкцію правової дер­жави як таку, що однозначно спрямована проти свавілля, без-

Глава З

Загальнахарактеристика... правової держави

97

прав'я та проти всіх неправових форм застосування сили, як з боку приватних осіб, так і з боку держави.

Вчення про правову державу в Росії та Україні виникли у другій половині XIX ст., після проведення буржуазних реформ 60—70-х років. Вони знайшли відображення в документах російського лібералізму та опозиційного земства. Детальніше ця теорія почала розроблятися на початку XX ст., з переходом Російської імперії до конституційного самодержавства. Актив­но працювали в напрямі створення теорії правової держави вчені: О. С. Алексеев, В. М. Гессен, Б. О. Кістяківський, М. М. Коркунов, С. О. Котляревський, І. М. Лазаревський, М. А. Рейснер, Г. Ф. Шер-шеневич та ін.

Одними з перших теоретиків, чиї розробки з проблем право­вої держави побачили світ, були М. А. Рейснер, який опублікував статтю «Що таке правова держава», і В. М. Гессен, який видав працю «Теорія правової держави». М. А. Рейснер, наприклад, кваліфікував правову державу як таку, де державний устрій, закон є «... нормою, обов'язковою для самої влади», де кожний акт державної влади підкорений закону і цим же законом забез­печено недоторканність права особи і громадських корпорацій.

В. М. Гессен вважав, що правова держава в її діяльності, у здійсненні урядово-судових функцій зв'язана та обмежена пра­вом, стоїть під правом, а не зовні чи над ним.

В основу теорії правової держави російські вчені поклали теорію поділу влади Ш. Л. Монтеск'є, давши їй своєрідне тлу­мачення з урахуванням російської практики державно-право­вого будівництва. В їхньому розумінні державна влада — єдина, але поділяє функції між законодавчими, виконавчими та судо­вими органами. Але при цьому російські та українські вчені відкидали такі класичні елементи поділу влади, як стримуван­ня і противаги. Вони обґрунтовували зверхність законодавчої влади і підпорядкування їй виконавчої та судової. Наприклад, В. М. Гессен намагався розмежувати закон та урядове розпоряд­ження за їхньою юридичною силою, доводячи зверхність зако­ну як неодмінну ознаку правової держави.

О. С. Алексеев вважав, що не може бути змін правового по­рядку без участі народного представництва. Зв'язаність держав-

шоївлади правом, з якого законодавець бере законодавчі норми, стираючись на те, що не закон дає силу праву, а право дає силу вкону.і є, на його думку, основою правової держави. Він, як і В М. Гессен, твердив, що дійсно демократична правова держа-аа маєбути тільки парламентарною.

Необхідність підкорення уряду та його діяльності правовим - : мам визнавав і обґрунтовував Б. О. Кістяківський, критику­ючи Л. Ф. Штейна, який допускав, що в певних межах уряд у конституційній державі не зв'язаний правом.

Критикуючи концепцію С. О. Котляревського, який вважав, що влада як сила, котра служить самозбереженню держави, може діяти за необхідністю, відступаючи від додержання принципів права, Б. О. Кістяківський писав, що в розвиненій правовій державі сильна влада і є владою чистого права; вона сильна тією міццю й рівновагою, які гарантують їй неухильне дотримання норм права як з боку можновладців, так і з боку підвладних. Він же критикував революційні теорії, що виправдовували насил­ля, вбачаючи в державному механізмі силу, а не право.

Важливим принципом теорії правової держави як тих часів, так і сьогодення було й залишається ефективне забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Ці питання були предметом дослідження українських і ро­сійських учених О. Ф. Кістяківського, Є. В. Васьковського, М. І. Палієнка, Ф. В. Тарановського, М. П. Драгоманова, М. С. Гру-шевського та ін.

Наприклад, О. Ф. Кістяківський обґрунтовував необхідність забезпечення незалежності суду від втручання адміністративної влади і запропонував для цього систему організаційно-право­вих заходів.

Є. В. Васьковський висвітлив основну роль і призначення ад­вокатури в механізмі захисту прав і свобод особистості. Він та­кож наполягав на необхідності поширення прокурорського на­гляду за судовою діяльністю.

М. /. Паліенко розглядав проблему суверенітету як одну з властивостей правової держави, що виявляється у спроможності держави мати власну конституцію, самостійно вирішувати пи­тання економіки, політики, в тому числі й зовнішньої.

IV)

98

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

99

На думку В. М. Гессена, громадянин у взаємовідносинах з підзаконною урядовою владою повинен виступати як суб'єкт права, а не як об'єкт влади, її підданий, як це відбувається в умо­вах абсолютної монархії.

Висновки

1. Історія вчень про правову державу охоплює систему ідей,
думок і концепцій (закордонних і власних авторів), без знань і вра­
хування яких є неможливим теоретичне розроблення концепції
правової держави.

2. Без теоретичної моделі правову державу не втілити в прак­
тичне життя під час розбудови державності й правової системи в
Україні.

3. Важливе значення у створенні нормативної бази на основі
нової Конституції України має досвід закріплення конституційно-
правовими актами основних принципів правової держави, що юри­
дично зафіксовані в законодавстві інших країн;

4. Використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід
минулого, його позитивні та негативні аспекти, щоб не припуска­
тися помилок під час розбудови правової соціально-відповідальної
держави в Україні.

§ 2. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

Держава, здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві, підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству, забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справед­ливості, гуманізму та милосердя, не втручається в особисте жит­тя людини й громадянина, регулює соціальні відносини в ме­жах чинної конституції, законів та інших нормативно-правових актів.

Між державою і суспільством має бути певна дистанція — такий собі кордон демократії, перетинання якого веде до одер-жавлення суспільства, що з позиції демократії та гуманізму не­припустимо. У межах такого кордону держава є суттєво необхід-

ною громадянському суспільству, яке без неї не зможе не тільки розвиватися, а й існувати. Тут варто погодитися з Гегелем, який не вважав державу чимось зовнішнім стосовно громадянського суспільства й пояснював їхній органічний взаємозв'язок надзви­чайно просто. Громадянське суспільство, підкреслював він, являє собою поєднання відмінних одна від одної осіб, які його утворюють. Але за внутрішньою природою дії внутрішніх, ха­рактерних для нього, сил громадянське суспільство характери­зується домінуванням роз'єднання, а тому, щоб його зв'язати, перебороти це роз'єднання, і необхідна держава як загальний зв'язок.

Вразливість позиції Гегеля полягає не в тому, що він в такий спосіб підкреслював об'єктивну необхідність держави для гро­мадянського суспільства, а в тому, що держава з одного з важ­ливих засобів його формування і розвитку в уяві філософа пе­ретворилася на абсолютну мету, на одну з незаперечних основ світового порядку.

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, характеризується трьома основними моментами: системою потреб, відправленням правосуддя, діяльністю поліції та корпорацій. У такій конструк­ції відчувається змішування функцій громадянського суспіль­ства і держави, що привело Гегеля до їх ототожнення.

Отже, Гегель у питаннях свободи й недоторканності особи стояв на позиціях формальної рівності всіх суб'єктів громадянсь­кого суспільства. Держава і право є засобами визначення і за­безпечення формальної рівності людини і громадянина. Увесь новітній час, починаючи від Реформації, Гегель присвятив німецькій нації, вважаючи, що США і Росія на той час ще «не проявили» себе у всесвітній історії.

Щодо нинішньої України, то формування в ній громадянсь­кого суспільства є завданням вельми тяжким і довготривалим Протягом значного часу Україна перебуває у глибокому кризо­вому стані. Початкова орієнтація на політику «шокової терапії», лібералізацію цін, форсування ринкових відносин, заміна кар­бованця купоном, пропаганда і фактичне здійснення ідеї невтру­чання держави у господарську діяльність призвели до обваль­ного падіння товарного виробництва і розкрадання державних

100

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

101

ресурсів, вибухового зростання цін та емісії, розвалу грошово-фінансової системи, формування мафіозно-спекулятивної структури з бурхливими темпами особистого збагачення. Су­часне розуміння співвідношення правової держави та грома­дянського суспільства пов'язане з усвідомленням великої по­треби й цінності їхнього взаємозв'язку. Саме ціннісний підхід до розуміння взаємозв'язку і взаємодії права і держави, право­вої держави і громадянського суспільства може дати нам усвідомлення місця й ролі правової держави у громадянському суспільстві.

Відповідно, громадянське суспільство і правова держава мо­жуть співвідноситись як необхідні одна одній та взаємо­доповнюючі системи. Правова держава підпорядковує свою діяльність громадянському суспільству і конкретній людині, відповідає перед ними за свою діяльність. Формування в Україні громадянського суспільства і правової держави є нагальною про­блемою.

§ 3. Основні напрями формування

громадянського суспільства і правової держави в Україні

Метою створення правової держави в Україні є забезпечен­ня цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Концепція правової держави в сучасних умовах - це не лише проголошення основних принципів і рис, що складають теорію такої держави, а й необхідність реального формування нових соціально-політичних інститутів, котрі замінили б закриту ав­торитарну політичну систему на відкриту демократичну систе­му, яка діяла б на засадах панування права (правового закону) в суспільстві.

Правова держава нині розглядається як держава, в якій ви­ключно юридичними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здійснення, охорона, захист і поновлення пору­шених прав громадян, взаємна відповідальність держави та осо­би, контроль і нагляд за утворенням і застосуванням юридич-

шскзаконів. Метою створення правової держави в Україні є,за­
безпечення цивілізованого функціонування і розвитку грома­
дянського суспільства. ,

Отже, правова держава в Україні може розглядатись як толітико-юридична форма організації суспільного життя, що належить до таких фундаментальних соціальних цінностей, як права людини і громадянина, конституціоналізм, демократія тощо.

Основні риси правової держави в Україні:

а) верховенство і панування правового закону;

б) постійне утвердження суверенітету народу як єдиного
джерела державної влади;

в) здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу та су­
дову;

г) забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і
громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими
людьми, державою і громадянським суспільством;

ґ) врегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам — тільки те, що прямо дозволено законом;

д) взаємна відповідальність між особою та державою, відпо­
відальність держави перед особою і громадянським суспільством
за свою діяльність;

є) ефективна організація контролю й нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

Конституція та закони, як відомо, — це нормативні акти вищої юридичної сили. Але таке визначення законів є формальним. Велике значення має зміст законів, які мають бути демократич -ними, тобто захищати права і свободи людини, оскільки в про­тивному разі законність як така може виявитися притаманною антидемократичним режимам.

Демократизм змісту законів і утвердження суверенітету на­роду як єдиного джерела влади знаходить відображення в концепції верховенства парламенту. Тільки парламент як пред­ставницький орган, обраний народом, має право приймати за-I й контролювати їх виконання, а також є єдиним держав­ним органом, що має право виступати й діяти від імені всього народу.

102

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

103

Важливе значення для утвердження правової держави має принцип поділу влади. Чітке розмежування законодавчих і ви­конавчих функцій в Україні здійснюється на основі чинної Конституції України (ст. 6). Усі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, тоб­то в Україні діє принцип верховенства правового закону (ст. 8). Зміст і спрямованість діяльності держави визначають права людини та гарантії їх здійснення, а забезпечення та утверджен­ня прав людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Права людини проголошуються як невідчужувані й непорушні (ст. 21). Конституція закріплює правовий порядок арештів і тримання під вартою за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановленому законом (ст 29). Людині забезпе­чується відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зав­даної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю держав­них органів, органів місцевого самоврядування, їх службових і посадових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, кош­том цих органів (ст. 56). Нормативні акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населен­ня в установленому законом порядку (ст. 57). У разі невідповід­ності Конституції будь-якого закону, указу Президента чи по­станови Кабінету Міністрів України Конституційний Суд Ук­раїни зобов'язаний визнати названі акти неконституційними, що тягне за собою втрату ними юридичної сили.

Отже, спираючись на норми, закріплені в Конституції Ук­раїни, можна зробити висновок, що Україна є правовою держа­вою. Але чи можна говорити про те, що в країні існує правова держава, якщо не забезпечено гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина, не реалізуються принципи взаємної відповідальності держави та особи, можливості особи робити все, що прямо не заборонено законом, а державних і самовряд­них органів і посадових осіб - тільки те, що входить до їх ком­петенції? Слід також констатувати, що в Україні не в повному обсязі вирішено питання боротьби з правопорушеннями, зміцнення законності, правопорядку і дисципліни.

Ці та деякі інші проблеми дають нам право говорити про необхідність формування правової держави в Україні. До основ­них напрямів її формування слід віднести:

а) необхідність зв'язати правом (загальносоціальним, що ха­
рактеризується правами людини, народу, людства) діяльність
держави та її органів;

б) формування правового механізму, з допомогою якого мож­
на було б подолати відчуження людини і громадянина від засобів
виробництва, власності, від безпосередньої та представницької
форм демократії;

в) чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції
України і конституційних законів;

г) створення системи незалежних загальних і спеціалізова­
них судів та інших ланок судової системи України. Поки що в
нашій державі в повному обсязі не забезпечено функціонуван­
ня судової системи відповідно до Конституції України;

ґ) формування у людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життє­во необхідні закони та вміння використовувати ці закони в по­всякденному житті.

Отже, правова держава в Україні — це така держава, яка взає­модіє з громадянським суспільством та в якій досягнуто пріоритет прав людини; яка зв'язана саме цим правом і підкоряється йому; де законодавча, виконавча і судова гілки вла­ди закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, на­роду і людства у повсякденній діяльності.

Ось чому дуже важливо визначити принципові заходи з фор­мування громадянського суспільства та правової держави в Україні. Але передусім слід зазначити, що багато дослідників обминають ці питання, а роль держави в цьому процесі зали­шається незначною.

Основою кожного громадянського суспільства є, поза сумнівом, приватна власність, яка може існувати і розвиватись у різних формах. Упродовж століть визначні філософи та громадські діячі відзначали велику користь власності як осно­ви суспільства. Ще в середині XIX ст. М. І. Костомаров писав у своїй праці «Дві руські народності», що в Україні кожен хлібороб є самостійним власником свого добра, яке дає йому необхідні переваги в суспільному житті. Російський просвітитель І. П. Пнін на початку того ж століття зазначав, що тільки власність грома­дянина є душею громадянського співжиття та безпеки особис-