ПРАВОЗНАВСТВО 6 страница

Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий ста­тус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне ста-■овнще людини у громадянському суспільстві. Відомі різні ви-: .-вчення правового статусу особи. У найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридично закріплене ста-■ошще в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (ро­довий) та індивідуальний правовий статус.

Загальний правовий статус має такі структурні елементи: відповідні правові норми; правосуб'єктність; загальні для всіх

68

Глава 2

Основи теорії держави

69

суб'єктивні права, свободи та обов'язки; законні інтереси; гро­мадянство; юридичну відповідальність; правові принципи; правовідносини (загального) статусного характеру.

Ядром (серцевиною) загального правового статусу є суб'єк­тивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Кон­ституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і сво­бод. До них відносять громадянські та політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті пра-ва-гарантії, що забезпечують їх здійснення, а також основні обо­в'язки особи.

Отже, держава та особа тісно взаємопозв'язані. Держава ви­знає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найви­щою соціальною цінністю. Головний обов'язок держави — забез­печення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною та суспільством за свою діяльність. За допомогою права (передусім конституційного) держава закріплює відповідний правовий ста­тус людини і громадянина, забезпечує кожній особі однакові можливості в користуванні суб'єктивними правами і виконанні обов'язків.

§ 7. Форми взаємодії держави та об'єднань громадян

За чинним в Україні законодавством¹ її громадяни мають право на свободу об'єднання. Вони можуть об'єднуватися для здійснення чи захисту своїх прав і свобод, задоволення еко­номічних, політичних, соціальних, культурних та інших інте­ресів, їхні права не можуть ніким і нічим обмежуватися, крім випадків, передбачених законами.

Об'єднання громадян визначається в законі як добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів для

¹ Конституція України // ВВР. - 1996. - № ЗО. - С. 141; Про об'єднан­ня громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. // ВВР - 1992. - № 34. -Ст. 504; Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року // ВВР. - 2001. - № 23. - Ст. 118.

спільної реалізації громадянами їхніх прав і свобод. Всі об'єднан­ня громадян можна поділити на політичні партії та громадські організації. Політична партія — це об'єднання громадян — при­хильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною своєю метою взяття участі у ви­робленні критеріїв та напрямів державної і суспільної політи­ки, участь у формуванні органів влади і місцевого самовряду­вання та втілення моделі виробленої ними політики у суспільне і державне життя. Прикладом політичних партій є: Аграрна на­родна партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана); Народно-демократична партія України, Партія Ре­гіонів, Партія Зелених України, Комуністична партія України тощо.

Громадські організації — це об'єднання громадян для задо­волення та захисту своїх економічних, соціальних, фізичних, особистих, культурних та інших прав і свобод, а також вікових, професійних, творчих та інших спільних законних інтересів. Серед громадських організацій можна назвати: профспілки; творчі спілки; Спілку жінок України; Спілку письменників Ук­раїни; Спілку журналістів України; Спілку юристів України; релігійні організації тощо.

Звідси видно, що такі об'єднання можуть утворюватися для задоволення громадянських, політичних, економічних, соціаль­них, екологічних і культурних прав людини.

Держава у взаємовідносинах з об'єднаннями громадян вико­ристовує таку діяльність:

а) правотворчу, тобто приймає відповідні закони, де передба­
чає порядок організації та функціонування того чи того об'єднання;

б) контролюючу та наглядову за об'єднаннями громадян;

в) правозастосовну, яка полягає в застосуванні компетентни­
ми органами чинних правових норм через винесення індиві­
дуальних правозастосовних актів, обов'язкових до виконання;

г) притягнення до юридичної відповідальності за порушен­
ня чинного законодавства.

Об'єднання громадян в Україні, здійснюючи свої статутні зав­дання й функції, тісно взаємодіють із державою. Правові норми такої взаємодії визначені чинним в Україні законодавством. За порушення його об'єднання громадян притягаються до юридич­ної відповідальності аж до примусового їх розпуску.

70

Глава 2

Основи теорії держави

71

§ 8. Загальна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

Із виникненням держави виникають і розвиваються різнома­нітні теорії про державу¹. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відобра­жає різноманітні теорії про державу. Протягом довгого істо­ричного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покра­щення наявного становища, про підвищення місця й ролі люди­ни в державі та суспільстві.

На сьогодні у теорії держави і права існують різні класифіка­ції концепцій про державу. Розглядають концепції, що поясню­ють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати ці аспекти в концепціях соціологічного, юри­дичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму тощо.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямуван­ня належать теорії, що виникли у XIX—XX ст.

Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у другій половині XIX - першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859—1928), критику­ючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності Державу він вважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспіль­ства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові супереч­ності, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883—1946) у праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Головний зміст теорії зводиться до того, що:

— сучасна демократична держава втратила класовий харак­тер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використо­вує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та

¹ Див докладніше: Шульженко Ф.П Історія політичних і правових вчень Підручник. - К., 2004 - 460 с

Імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його хтя блага всіх;

—держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матері­
альна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної
платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я,
освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни;

—поступово відмирає репресивно-каральна функція держа­
ви, звужується сфера державного примусу.

Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції дер­жави перетворює її з класово-антагоністичної на державу за­гального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфе­ра економічної та соціальної діяльності держави, а її політична си­стема. Представники цієї теорії — Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарен -дорф, Р. Ален та ін. — вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворю­ють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через їхні «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну аіаду, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність її зво­диться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникають два класи: правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне жит­тя—це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильства, що еліта виникає у трьох найважливіших сферах суспільного життя: економічній, політичній та інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876—1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він вважав, що партії занепадають. Рядові члени партії, що не здатні самі уп-

72

Глава 2

Основи теорії держави

73

равляти, обирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від рядових товаришів по партії та перетво­рюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію У партійних елітах теж ведеться боротьба, що при­зводить до заміни однієї партійної еліти іншою.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії — X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер — вважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зво­диться до того, що: в сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт; між елітами існує конкуренція; еліти контролюються народ­ними масами через загальне виборче право, що стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндуст-ріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50—60-х роках XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в неза­лежних державах колишнього Радянського Союзу.

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки й техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність їх зводиться до того, що покращити політику можна за допомо­гою кращого управління. Інженери, техніки, науковці, менед­жери та інші керівники науки й виробництва, як це вони роб­лять в економіці, можуть успішно керувати й політичними процесами. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність полягає у запереченні державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне запе­речення політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідни-

ками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є етатизм, тобто олержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г Моска різновидами диктату­ри вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спону­кань, спираючись на які можна обгрунтувати будь-яку анти-людську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844—1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабсь­ку, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої ежж, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером.

Основною ідеєю німецького фашизму було проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними н соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголо­шувалася вищою, істинними представниками роду людського, а інші - напівтваринами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: ••Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише тією мірою, якою ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури», — цинічно заявляв один із спо­движників А. Гітлера - Генріх Гіммлер.

Фашизм вихваляв тоталітарну державу, де всі аспекти жит­тя суспільства чітко регламентовано. У такій державі - «живо­му організмі народу» - вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда приду­шується, практично ліквідуються всі права і свободи.

Лідери фашизму обґрунтовували ідею вождизму. На чолі дер­жави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право — ае те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має шщий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Усе, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова вла­ди. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і не­заперечним авторитетом, вождем на певній території.

У відносинах між людьми та між державами проповідувався і сили. Насильство було оголошено важливим чинником

74

Глава 2

Основи теорії держави

75

розвитку суспільства, а гуманізм розглядався як виправдання слабовольності і боягузтва.

Отже, фашизм — антилюдсъка, антигуманна ідеологія, що обгрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, викори­стовуючи найнижчі людські інстинкти. Це реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей у суспільстві.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії пра­вової та соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, в якій:

а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціаль­
ний захист в цілому;

б) громадянам гарантується особиста свобода;

в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізова­
ними засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечно­
стей, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації
влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав,
свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами пра­
ва їхніх обов'язків;

б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму,
експлуатації людини людиною;

в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і
розвитку кожної окремої особистості;

г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політични­
ми методами;

ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринко­вих відносин.

Соціальна держава:

—зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних
завдань;

—є регулятором суспільного життя;

—здійснює контроль над діяльністю приватного власника та
приватного капіталу;

—досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забез­
печення свого народу;

—стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і
промислової демократії;

—здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Запитання та завдання

для самостійної перевірки знань

*1. Заповніть таблицю:

3. Що таке функції держави та як їх класифікують?

**4. Проаналізуйте, як змінюється на сучасному етапі співвідно­
шення між різними функціями держави. Свою думку обгрунтуйте.

**5. Дайте характеристику внутрішнім та зовнішнім функці­
ям сучасної України.

6. Розкрийте юридичні аспекти взаємодії держави та особи.

7. Які Ви знаєте форми взаємодії держави з різноманітними об'єд­
наннями громадян?

8. Які риси характеризують правову державу?

9. Назвіть основні напрями побудови правової держави в Україні.

10. Що таке форма держави? Які елементи включає в себе це
поняття?

11. Визначте, що таке форма правління, форма державного ус­
трою та державно-правовий режим?

* 12. Порівняйте: а) монархію та республіку; б) парламентську і
президентську республіку; в) унітарну державу та федерацію;
г) федерацію та конфедерацію; г) демократичний режим та анти­
демократичний режим.

*13. Наведіть приклади сучасних держав із різним державно-пра­вовим режимом, формою правління, формою державного устрою?

** 14. Визначте переваги і можливі недоліки організації влади в пре­
зидентській і парламентській республіках? Свою думку аргументуйте.

*15. Які концепції про сутність і соціальне призначення держа­
ви вам відомі, дайте їм загальну характеристику?

Загальна характеристика... правової держави

77

ГЛАВАЗ

Загальна характеристика громадянського суспільства і правової держави

Громадянське суспільство; суть і соціальне призначення правової держави; ознаки громадянського суспільства; ознаки та принципи правової держави; суть верховенства права; структура громадянського суспільства; роль приватної власності у структурі громадянського суспільства; співвідношення громадянського суспільства і правової держави; напрями формування громадянського суспільства і правової держави в Україні

§ 1. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави

Характеризуючи громадянське суспільство і правову держа­ву, ми зупинимось на їх співвідношенні, окреслимо і розкриємо їх принципи і ознаки, сформулюємо їх визначення. Обидва ці фе­номени існують відносно незалежно. Держава не може ототож­нюватися з суспільством. В іншому випадку і суспільство, і дер­жаву необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму, що означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспіль­ством, поглинання першою другого. Проте між ними має бути пев­на дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень сво­боди суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхід­ною для існування і розвитку громадянського суспільства. Г. Ге­гель не вважав державу чимось зовнішнім відносно громадянсь­кого суспільства і пояснював їх взаємозв'язок діалектично. Він вказував, що громадянське суспільство є єдністю різних індивідів, які його складають. Кожен індивід має власні, інколи навіть протилежні інтереси. Для їх узгодження необхідна держава. Саме вона є організацією загального зв'язку кожного з кожним.

Отже, підкреслюючи об'єктивний характер походження і не­обхідність держави для формування і розвитку громадянського сус­пільства, Г. Гегель в той же час доводив своє вчення до крайності, стверджуючи, що держава — це абсолютна мета його існування.

Приблизно аналогічну позицію займав М. Бердяев ствер­джуючи, що держава у суспільстві є об'єктивно необхідною та існує в ньому до певних меж¹.

Актуальність і необхідність державного регулювання в межах громадянського суспільства пояснюється тим, що певні сфери життєдіяльності останнього просто не можуть обійтися без та­кого регулювання. Це, наприклад, проблеми забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина. Це сприяння економічному розвитку суспільства; освоєнню кос­мічного простору; посилення екологічної безпеки тощо.

Проблема формування громадянського суспільства не може вирішуватися вольовими, а тим більше авторитарно-владними методами, оскільки в становленні громадянського суспільства, зокрема в Україні, вирішальну роль повинен відіграти не суб'єк­тивний фактор, а об'єктивний, природно-історичний процес розвитку суспільства, де люди відіграють найважливішу роль як головна виробнича сила суспільства, основний суб'єкт ство­рення матеріальних і духовних цінностей. Саме сучасним поко­лінням людей випало на долю сформувати громадянське сус­пільство, тобто відштовхуючись від уже досягнутого у народ­ному господарстві, освіті, культурі тощо, примножуючи багатства українського суспільства, забезпечити його еволюцій­ний прогрес. А для цього необхідно, насамперед, зупинити па­діння суспільства за всіма показниками, що фіксуються, а потім уже поступово виправляти становище.

Аналіз літературних² і нормативних джерел дає можливість лити такі принципи громадянського суспільства, що у

Діїв. докладніше: Юридична енциклопедія. — Т. 1. — С. 222—223; 560—561.

¹ Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права людини і громадянина вУкраїні:

Навч.посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 76—101; Основи етнодержа-

вознавства: Підручник / За ред. ЮЛ. Римаренка. - К.: Либідь, 1997. -

С. 561-564 тощо.

78

Глава З

Зшжальна характеристика... правової держави

79

більшості випадків випливають з Конституції України або пря­мо передбачені нею і які водночас, з певною часткою умовності, можна вважати також і його ознаками:

—свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на за­
доволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для
його загальних інтересів (статті 22, 23, 29 тощо Конституції Ук­
раїни);

—розвиток суспільних відносин відповідно до фундамен­
тального принципу кантівської філософії, за яким людина зав­
жди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб (статті 21,
22 Конституції України);

—ліквідація відчуженості людини, неприйняття людьми соці-
ально-економічних реформ і перетворень, економічних і політич­
них структур та інститутів (статті 34,35 Конституції України);

—реальне забезпечення здійснення принципу рівних мож­
ливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспіль­
ства (ст. 24 Конституції України);

—постійний захист прав і свобод людини і громадянина, який
зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського
суспільства щодо держави (ст. 22 Конституції України);

—плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна влас­
ність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціа­
тивної, творчої підприємницької та іншої господарської діяль­
ності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки влас­
ник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави
особою (ст. 41 Конституції України);

—існування в абсолютній більшості так званого середнього
прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і спо­
живачем і бути соціальною базою громадянського суспільства.
Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і
дуже бідних (ст. 48 Конституції України);

—плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого
визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократич­
них загальнолюдських цінностей (ст. 15 Конституції України);

—офіційна заборона і практична відсутність з боку держави
та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-
якого втручання в приватне життя членів суспільства (ст. 32
Конституції України);

—існування і функціонування розвинутої соціальної струк­
тури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних
груп і верств населення;

—активна участь у всіх сферах суспільного життя недержав­
них самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, гос­
подарські товариства, громадські організації, професійні, творчі,
спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання, діяльність
яких врегульована статтями 36—40 Конституції України);

—розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї
сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм
власності і видів господарської діяльності (ст. 42 Конституції
України);

—визнання і гарантування ідей верховенства права, що відоб­
ражається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу
права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю
інституційною формою — законодавством. Магістральна орієн­
тація права на людину-трудівника і власника, на рівний право­
вий статус у сфері приватного права державних, громадських
структур і окремого громадянина;

—підпорядкованість громадянському суспільству демокра­
тичної правової соціальної держави, сутність соціальної спря­
мованості якої виявляється в тому, що держава, використовую­
чи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських
засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу без­
пеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Держава має виконувати певні вимоги-принципи, які б відпо­відали принципам громадянського суспільства. Причому дер­жава відіграє для своїх громадян консолідуючу роль, в ній панує право як загальна міра свободи рівності і справедливості у суспільстві, що і визначає зміст чинних законів та інших право­вих актів; на високому рівні врегульований і забезпечений пра­вовий статус людини і громадянина; достатньо розвинута сис­тема чинного законодавства; держава, її органи і посадові особи та суспільство, що складається з народу, націй, етнічних груп, окремих громадян, взаємно відповідальні; провідну роль у вирі­шенні спірних питань і конфліктних ситуацій між усіма соці­альними суб'єктами відіграють судові органи; у суспільстві панує законність і правопорядок внаслідок ефективної діяль-

80

Глава З

Загальна характеристика... правової держави

81

пості правоохоронних органів, громадянам притаманний висо­кий рівень правосвідомості і правової культури; забезпечено ци­вілізований рівень добробуту громадян, їхню особисту свободу, соціальну злагоду і спокій.

Отже, громадянське суспільство — це спільність вільних, неза­лежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економіч­ною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.