Система тактичних прийомів проведення допиту та їх класифікація.

Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об’єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред’явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо. У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з’ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з’ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з’ясування питань, що мають значення для справи (наприклад: «Ви показали, що пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа знаходився пістолет?»); нагадуючими — переслідують мету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації (наприклад: «Що Ви робили після дня народження? В якому місці Ви гуляли?» тощо); контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з’ясування джерел одержання фактів (наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?»).
Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред’явлення доказів. Криміналістична тактика передбачає певні способи пред’явлення доказової інформації. Найдоцільнішою є класифікація способів пред’явлення доказів за декількома підставами:
1. За характером використання доказів у розслідуванні:
а) пред’явлення доказів на одному допиті;
б) пред’явлення доказів під час ряду допитів однієї особи.
2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальній справі:
а) роздільне пред’явлення одиничних доказів;
б) пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів;
в) пред’явлення всієї системи доказів.
3. За характером демонстрації доказів на допиті:
а) згадування про наявні докази на допиті;
б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження;
в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;
г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази;
ґ) підкреслена демонстрація ознак об’єкта, що пред’являється.
4. За характером послідовності пред’явлення доказів:
а) пред’явлення доказів у послідовності «зростання сили»;
б) пред’явлення доказів у послідовності «зменшення сили».
5. За характером додаткових умов, що посилюють вплив на допитуваного доказів, що пред’являються:
а) несподіване пред’явлення доказів;
б) пред’явлення доказів після попереднього з’ясування обставин, які пов’язані з ними;
в) пред’явлення доказів і роз’яснення їх значення у кримінальній справі;
г) використання науково-технічних засобів для роз’яснення допитуваному особливостей доказів, що пред’являються;
ґ) супроводження пред’явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред’явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим).
Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту. Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:
1) повідомлення правдивих показань;
2) добросовісна помилка допитуваного;
3) суперечності у показаннях допитуваного;
4) відмова від давання показань;
5) повідомлення неправдивих показань.
Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не лише від ситуаційної зумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.
Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:
1) встановлення психологічного контакту з допитуваним;
2) спонукання його до давання показань;
3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;
4) актуалізацію забутого в пам’яті допитуваного;
5) викриття неправди;
6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.
Запропоновані системи тактичних прийомів допиту можуть містити у своєму складі підсистеми прийомів, що зумовлено можливістю конкретизації мети тієї чи іншої системи і відмінністю в процесуальному становищі допитуваного. Можливі варіанти систем тактичних прийомів та їх динамічна залежність від ситуацій допиту наведені на рис. 29.
Запропонована схема вказує, що після використання системи тактичних прийомів, спрямованої на встановлення психологічного контакту з допитуваним («Контакт»), можливе виникнення двох видів ситуацій: безконфліктної або конфліктної. Як безконфліктні ситуації на схемі запропоновані:
1) повідомлення достовірних показань допитуваним;
2) виникнення перекручень у показаннях;
3) виникнення суперечностей у показаннях;
4) неможливість повідомлення певної інформації внаслідок забування окремих моментів.
Конфліктні ситуації передбачають наявність двох ситуацій:
1) відмови допитуваного від показань;
2) повідомлення неправди у показаннях.
До кожної із запропонованих ситуацій рекомендується відповідна система тактичних прийомів.
Розглянемо роботу схеми. Припустимо, що під час встановлення психологічного контакту необхідний рівень його не було досягнуто і виникла конфліктна ситуація. У такому разі є необхідність у використанні системи тактичних прийомів, спрямованої на спонукання до давання показань («Спонукання»). Реалізація такої системи передбачає перехід у блок безконфліктних ситуацій. Однак можливий перехід й в іншу — конфліктну ситуацію у вигляді повідомлення неправди, що змушує до використання системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях («Викриття неправди»). На схемі показана можливість переходу від безконфліктної ситуації до конфліктної, що може бути пов’язано зі зміною позиції допитуваного внаслідок тактичних помилок слідчого. Можливий також і перехід від однієї безконфліктної ситуації до іншої (наприклад, від ситуації, яка характеризується забуванням окремих моментів допитуваним, до ситуації перекручення в показаннях).
Встановлення психологічного контакту
Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «настрій» на спілкування.
Психологічний контакт у допиті передбачає можливість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання та 2) коли його примушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може гаснути чи може раптово виникнути і так само раптово зникнути.
Психологічний контакт завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримання залежить як від слідчого, так і від допитуваного, хоча ініціатива повинна належати слідчому. Існує двосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчого певний інтерес.
Побудова системи тактичних прийомів передбачає необхідність з’ясувати мету встановлення психологічного контакту. Відповідно до мети і процесуального стану допитуваного в системі тактичних прийомів можуть бути виділені такі підсистеми:
1) сприяюча адаптації до обстановки допиту і усуненню небажаних станів психіки допитуваного:
щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення анкетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси;
щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допиту; переконання у невідворотності покарання злочинців;
2) стимулююча настанову на необхідність спілкування:
щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз’яснення допитуваному суті його процесуального становища; демонстрація перспектив ситуації, що склалася; роз’яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом’якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якостей особи допитуваного;
щодо свідка (потерпілого) — переконання в необхідності надання допомоги органам розслідування; роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виникнення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), пов’язаних із вчиненим злочином та його наслідками; використання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.
Розглянемо зміст і роль окремих тактичних прийомів щодо підсистеми, яка сприяє адаптації до обстановки допиту та усуненню небажаних станів психіки обвинуваченого (підозрюваного). Так, у процесі з’ясування обставин анкетно-біографічного характеру слідчий може уточнювати окремі з них з метою визначення психологічного стану допитуваного, включення його в активне спілкування, визначення рівня інтелектуального розвитку допитуваного і рівня володіння ним мовою, усунення емоційного напруження. Уточнювати можна дані, які викликають позитивні емоції у допитуваного. Зокрема, коли заповнюється графа про місце народження, доцільно спитати обвинуваченого про те, як довго він жив у цьому місці, коли переїхав, чи подобаються йому місця, де він народився, які у цих місцях визначні пам’ятки. Розглянутий тактичний прийом пов’язаний зі вступом у спілкування і має орієнтуючий характер.
Наступний тактичний прийом — це бесіда з допитуваним на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не належить до предмета допиту. Важливе значення у цьому відношенні має уміння слідчого вірно обирати тему для бесіди, що визначається знанням інтересів допитуваного, його захоплень, рівнем загальної культури. Бесіди на такі теми дозволяють змінити психологічний стан допитуваного, позитивно впливають на обвинуваченого (підозрюваного) незалежно від того, перебуває він у збудженому чи пригніченому стані. Загальмованість, як і схвильованість, зумовлюється напруженням, усунути яке допомагає спілкування. Змінюючи тему, необхідно знайти таку, яка викличе у допитуваного інтерес. Допитуваний не повинен відчути, що його «виводять» на заздалегідь заплановану тему розмови. Це можна зробити шляхом включення в поле зору допитуваного предметів, пов’язаних з його інтересами, які викликають у нього позитивний емоційний відгук.
У процесі такої бесіди проявляються комунікативні якості слідчого, які впливають на встановлення психологічного контакту. Окремі криміналісти розглядають вплив на допитуваного позитивними якостями — ввічливістю, справедливістю, доброзичливістю, принциповістю — як тактичний прийом, що сприяє встановленню контакту. Дійсно, позитивні якості особи слідчого сприятливо впливають на встановлення і підтримання контакту, проте вони не можуть розглядатися як самостійні тактичні прийоми, а мають бути притаманні всьому спілкуванню слідчого і допитуваного.
Тактичний прийом, який полягає у демонстрації слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси, сприяє адаптації підозрюваного на допиті, усуненню небажаних станів його психіки. Використання цього прийому викликає у допитуваного інтерес до інформації, яку повідомляє слідчий, відвертає від чинників, що заважають зосередитись на головному, сприяє відвертості допитуваного.