Фіксація результатів пред’явлення для впізнання

пред’явлення для впізнання, як і про інші слідчі дії, складається протокол. Для фіксації пред’явлення для впізнання застосовуються також фотографування, кіно-, відеозйомка та звукозапис.

Протокол пред’явлення для впізнання повинен мати вступну, описову і заключну частини.

У вступній частині зазначаються такі дані: місце і дата складання протоколу; посади і прізвища осіб, які проводять слідчу дію; прізвища і адреси понятих; прізвища інших учасників даної слідчої дії (спеціаліст, працівник міліції та ін.); статті КПК, з дотриманням яких проводиться слідча дія; вказівка про роз’яснення понятим їх прав, обов’язків, а також про місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії. Якщо впізнаючим є потерпілий чи свідок, то потерпілий попереджається про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, а свідок — ще й за відмову від давання показань із засвідченням цього їхніми підписами.

В описовій частині протоколу викладаються відомості щодо осіб, яких пред’являють, та інших об’єктів з описом їх прикмет і ознак. Стосовно живих осіб зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя. Не менш важливо описати в протоколі ознаки одягу — вид, фасон, колір, покрій тощо. При пред’явленні предметів зазначаються (наприклад, щодо годинника): форма, розмір, колір металу корпусу, циферблат, вид кріплення — ремінець, браслет, ланцюжок тощо. У протоколі повинно бути зазначено, що впізнаючий сам зайняв певне місце серед інших пред’явлених осіб.

У заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред’явлення для впізнання, чи проводилась фото-, відеозйомка (тип апарата, чутливість плівки тощо), зауваження, які надійшли від учасників пред’явлення для впізнання, якщо такі мали місце. Протокол підписується слідчим і всіма учасниками даної слідчої дії.

Якщо під час пред’явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

При фіксації пред’явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв’язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. Необхідність застосування звукозапису при пред’явленні для впізнання визначається слідчим з урахуванням конкретних обставин справи. Використання звукозапису є доцільним:

а) для фіксації процесу пред’явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній;

б) для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм, де зафіксовано процес пред’явлення для впізнання;

в) для одержання зразків голосу, що необхідно для впізнання за межами місця проведення розслідування;

г) для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об’єкта.

70. Психологічні основи тактики допиту неповнолітніх.
Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні— це особи, які не досягли 18 років. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. У п. 3 ст. 69 КПК лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них. Характерні для неповнолітніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3—5 років повідомляли на допиті дані, які сприяли встановленню об’єктивної істини у справі. Разом з тим дітей рекомендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостерігалася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорослості. У цей період визначаються життєві ідеали, здійснюється вибір професійної спрямованості, встановлюється мета і сенс життя. Для старшого шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної) групи чи референта (найбільш авторитетної особи).

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням захисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяє встановленню необхідного контакту з підлітком, налаштовує його на відверту бесіду.

Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Дуже обережно слід застосовувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути наслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності та значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення неправильно зайнятої позиції

71. Психологічні основи тактики пред’явлення для впізнання.
Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними образами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а ідентифікувати

той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам'ять, а мислення.

Виділяють два різновиди впізнання:

1) симультанне (синтетичне, цілісне) - миттєве, відбувається внаслідок формування та зберігання в пам'яті людини, що впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його фотографію серед великої кількості фотопортретів);

2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) - відбувається поступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам'яті (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторобота).

При проведенні впізнання необхідно завчасно встановити, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбувався процес сприймання: тривалість, відстань, погоди! умови, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (високий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей оформлення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочинця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина ЇЇ тіла).

Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чуття, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилювання тощо.

У ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки. При запам'ятовуванні та наступному мисленевому відтворенні під час упізнання за основу формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова.

Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлення зовнішності: одяг, зачіску, прикраси, але надійність Ідентифікації у таких випадках значно нижча.

Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чинники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнити засади майбутньої ідентифікації. Це стосується, наприклад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: обличчя розрізняються за розміром та формою лоба, брів, губ, рота, підборіддя, розміром та кольором очей: голос відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дріботливою, подовженою, скороченою і т. ін.

На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички - кравець орієнтується на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фотограф - на пропорції тіла, риси обличчя; інженер - на технічні засоби, що ними користувалася особа, яку спостерігали.

Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з домінуванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, особи з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зовнішності об'єкта, а з абстрактно-логічною - швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.

На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко торкається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками.

Слід зазначити, що при проведенні впізнання інколи спостерігається цікавий психологічний феномен - ідентифікація ознак об'єкта, що впізнається, значно багатша, ніж ті його ознаки, про які повідомлялося раніше на допиті. Це, певною мірою, закономірно, оскільки, як правило, сприймання об'єктів у процесі події відбувається спонтанно, неусвідомлено.

що перешкоджає їх відтворенню при допиті. Повторний вплив ознак об'єкта при впізнанні створює домінанту (сильне вогнище збудження у корі великих півкуль мозку), що значно активізує процес довільного асоціювання.

Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії. фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але у деяких випадках і доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на побоювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання (наприклад, злочинець умисно намагається змінити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жестикуляцію, рухи тіла).

Не слід квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостереження за її поведінкою надають важливу інформацію для визначення ступеню достовірності цієї слідчої дії: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками ("Упевнено упізнав". "Відразу ж упізнав", "Можливо, це він". "Він чимось схожий" тощо).

Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитися максимально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недопустимі запитання, що містять у собі елементи навіювання, підказки.

72. Система судово-експертних установ в Україні.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса та ін.), філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

У системі Міністерства охорони здоров’я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.