Тактика допиту підозрюваного, що заявив про алібі.

допит підозрюваного характеризується особливими психологічними моментами. Адже у підозрюваного яскраво виражена оборонна домінанта, установка на приховування об'єктивної інформації, до слідчого він ставиться з упередженням і настороженістю, для подальшої орієнтування підозрюваний прагне отримати інформацію про ступінь обізнаності слідчого, він знаходиться у стані збудження і розгубленості. Підозрюваний, затриманий по «гарячих слідах», психологічно не готовий до допиту. Перевірка алібі підозрюваного проводиться наступним чином. Підозрюваного докладно допитують щодо обставин, пов'язаних з його алібі. Якщо, незважаючи на значний проміжок часу, що відокремлює допит від злочину, він послідовно і докладно описує те, що робив на всьому протязі дня, коли скоєно злочин, це повинно насторожити слідчого. Людина не в змозі запам'ятати докладно всі факти свого життя. Запам'ятовуються лише найбільш яскраві, незвичайні. І так як злочин, скоєний підозрюваним, відноситься до розряду незвичайної діяльності, воно запам'ятовується виключно добре. Беручи до уваги бажання підозрюваного утримати в пам'яті обставини злочину і підготувати алібі, стає зрозуміло, чому так яскраво описуються ним події того дня. З метою викриття підозрюваного можна використовувати і наступний тактичний прийом. Перш за все, самим докладним чином фіксуються його свідчення про день, коли стався злочин. Ця частина протоколу дається на підпис підозрюваному. Потім пропонується детально описати, як він провів один із днів, що передують або наступних за днем ​​злочину. Показання підозрюваного з цього питання будуть менш докладними і певними. Після цього слідчий запитує, чим пояснити, що такий-то день він запам'ятав найдетальнішим чином, а як провів дні, що пройшли недавно, не пам'ятає. Використання цього прийому дозволяє встановити хибність алібі. Потім слід негайно допитати осіб, названих підозрюваним, свідчення яких можуть підтвердити або спростувати його алібі. [30] Безпосередньо перед допитом слідчий повинен усвідомити, про які факти поки що недоцільно допитувати підозрюваного, щодо яких подробиць слід залишити його тимчасово в невіданні. Це в більшості випадків сприяє викриття допитуваного у брехні. Така тактика допиту сприяє тому, що підозрюваний, який учинив кілька злочинів, може розповісти про тих, які ще не відомі слідчому

81. Тактика огляду трупа на місці його виявлення.
Огляд трупа — це слідча дія, що проводиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, на місці знаходження трупа з метою виявлення ознак, що дозволяють встановити особу потерпілого, місце, час, обставини і причини смерті, а також для знайдення ознак, які вказують на можливого злочинця. Огляд трупа провадиться в присутності двох понятих і за участю судово-медичного експерта (або іншого лікаря). Порядок огляду трупа регламентований ст. 192 КПК.

При огляді трупа встановлюють фактичні дані, доступні безпосередньому спостереженню, фіксуються положення і поза трупа, стать, приблизний вік, особливості одягу і взуття, предмети, сліди, документи, що є на трупі і біля нього, а також тілесні ушкодження та трупні зміни.

Огляд трупа складається з двох етапів — загального і детального. При загальному огляді досліджуються:

1) поза трупа і його положення на місці події;

2) зовнішній стан одягу на трупі;

3) знаряддя заподіяння смерті, що знаходяться на трупі.

При детальному огляді досліджуються:

1) ложе трупа (ділянка підлоги або ґрунту під трупом);

2) одяг трупа;

3) тіло трупа та ушкодження на ньому.

При огляді оголеного трупа фіксуються:

1) угодованість, колір шкіри, статура, вік і стать;

2) трупні явища (охолодження, висихання тіла, трупні плями, ознаки гниття);

3) вид голови та обличчя;

4) вид живота;

5) індивідуальні особливості, які спостерігаються на тілі;

6) ушкодження на трупі.

Частини трупа описуються в такій послідовності: голова — обличчя — шия — груди — живіт — спина — руки — ноги (рис. 24, 25).

При огляді одягу і взуття на трупі звертається увага на те, що саме одягнуто та в якій послідовності; стан одягу і взуття; ушкодження (розриви, розрізи, відірвані частини) і забруднення; конфігурація країв ушкодженого одягу (рівні, нерівні та ін.); вміст кишень.

Труп фотографують, складають схеми, виготовляють зліпки і відбитки слідів, беруть зразки волосся, крові, тканин тіла, відбитки пальців.

82. Тактика проведення допиту свідків, які дають неправдиві показання.
Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності, які мають орієнтуючий характер. Зокрема, такі критерії включають:

1) компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання є вірними);

3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу);

4) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим);

5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання);

6) критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності).

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Виявити неправду у показаннях таке спостереження не дає змоги, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відображають динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред’явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, а виконують лише орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення негативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути. Так, у разі наявності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів.

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зiставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одержати об’єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди є можливість.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення. Доречним буде виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:

1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;

2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;

3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;

4) викриття неправдивої заяви про алібі;

5) встановлення обмови;

6) встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів, спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитуваного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обвинувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред’явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.